<<
>>

2.1. Єдиний інформаційний простір як об’єкт державного управління

Як вже було зазначено у підрозділі 1.5, єдиний інформаційний простір України є об’єктом державного управління національною інформаційною сферою (НІС). У підрозділі 1.3. було зроблено висновок, що ефективність державного управління залежить і від ефективності об’єкту державного управління.

Йдеться про те, що всі складові об’єкта державного управління повинні бути націлені на ефективну діяльність, яка залежить від ефективної організаційної структури, від складу об’єкту управління та ефективної інформаційної взаємодії з урахуванням як прямих, так і зворотних зв’язків. Для досягнення цього ефекту необхідно здійснити як аналіз, так і синтез об’єкта державного управління. Це, в свою чергу, дозволить визначити необхідність чи доцільність управлінського впливу з боку суб’єктів державного управління НІС. Враховуючи те, що система державного управління НІС зорієнтована на управлінську настанову удосконалювання, що базується на настанові ефективності, вважаємо за доцільне екстраполювати попередні міркування саме на удосконалювання єдиного інформаційного простору України.

Інформаційний простір є основою соціально-еконо­мічного, політичного і культурного розвитку та забезпечення безпеки України. Ефективний інформаційний простір повинен забезпечити побудову інформаційного суспільства в країні і входження її у світовий інформаційний простір. Під час дослідження об’єкта державного управління НІС використовувався двохаспектний підхід: організаційно-структурний та функціональний, який дозволив виділити певні структурні елементи на основі різноманітних ознак, вибір яких зумовлений метою та методами її досягнення. Вважаємо за доцільне акцентувати увагу на провідних структурних одиницях єдиного інформаційного простору України – національних інформаційних ресурсах та інформаційно-телекомунікаційній інфраструктурі. За функціональним підходом об’єктом управління є люди, відносини між якими здійснюються в інформаційній сфері.

Отже, двохаспектний підхід дозволяє розглянути НІС не тільки як формально визначені організаційні структури, але і як суб’єктивну діяльність людей, їх усвідомлену поведінку [185].

Єдиний інформаційний простір являє собою сукупність баз та банків даних, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та мереж, які функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб. Іншими словами, єдиний інформаційний простір складається з таких головних компонентів:

1) інформаційні ресурси (IР) – бази і банки даних, усі види архівів, системи депозитаріїв державних IР, бібліотеки, музейні сховища і т.ін.;

2) інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура:

- територіально розподілені державні і корпоративні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні мережі і системи спеціального призначення та загального користування, мережі і канали передачі даних, засоби комутації та управління інформаційними потоками;

- інформаційні, комп'ютерні і телекомунікаційні технології – базові, прикладні і забезпечувальні системи, засоби їх реалізації;

- науково-виробничий потенціал в галузях зв'язку, телекомунікацій, інформатики, обчислювальної техніки, поширення і доступу до інформації;

- організаційні структури, включаючи кадри, що забезпечують функціонування і розвиток національної інформаційної інфраструктури;

- ринок інформаційних технологій, засобів зв'язку, інформатизації і телекомунікацій, інформаційних продуктів і послуг;

- система взаємодії інформаційного простору України зі світовими відкритими мережами;

- система забезпечення інформаційного захисту (безпеки);

- система масової інформації;

- система інформаційного законодавства.

Слід зауважити, що можна структурувати єдиний інформаційний простір завдяки інформаційним системам, які являють собою взаємопов’язані сукупності методів і засобів збору, накопичення і зберігання, пошуку і аналітичної обробки, поширення і надання інформації.

Можна виділити два типи інформаційних систем:

- системи ринкові, які забезпечують інформацією громадянське суспільство і владу (ЗМІ, правові бази даних, інформаційні системи для розваги та задоволення життєвих потреб населення, інформаційні системи з маркетингу, медицини, реклами, фінансів тощо);

- системи органів державної влади, які підтримують державне управління (для підготовки державних рішень, формування управляючих впливів, збору інформації, контролю за виконанням документів державного значення тощо).

Якщо розвиток ринкових інформаційних систем підлягає державному регулюванню, то створенням інформаційних систем органів державної влади необхідно цілеспрямовано управляти. Розглянемо більш детальніше ці системи. Розвиток ринкової інформаційної сфери – це показник зрілості громадянського суспільства. Удосконалюванню цієї сфері сприяє багатий зарубіжний та вітчизняний досвід. Вирішальна роль ЗМІ в електоральних процесах, важливе місце електронних послуг, інформаційних агентств, фінансових комунікацій в житті суспільства – все це примушує займатися цією сферою по-справжньому. Слід зазначити, що напрямки регулювання ринкової інформаційної сфери відомі: заохочення конкуренції; забезпечення доступу населення до національних інформаційних ресурсів; дотримання свободи слова; захист інтересів соціально незахищених верств населення і національних меншин; захист культурної спадщини; охорона інтелектуальної власності; захист персональної (приватної) інформації і т. ін.

Особливої державної уваги, на нашу думку, потребує галузь правової інформатизації, бо для її розвитку застосування ринкових механізмів є надто важливим. Вінцем становлення правового порядку в державі та суспільстві є закріплення юридичними нормами таких механізмів управління, які забезпечують усталеність їх розвитку при дотриманні балансу інтересів держави, суспільства, сім’ї, окремої людини. Вважаємо, що для створення адекватного механізму підтримки системи права служить правова інформатизація. Правові бази даних за своєю суттю є розподіленими, у їх створенні та супроводі зацікавлені всі члени суспільства.

При таких умовах правова інформатизація повинна розглядатися як процес взаємоузгодження відповідних правових інформаційних систем (місцевих, регіональних, міністерських, відомчих тощо), що регулюються державою. Вважаємо, що процес, який активно реалізується зусиллями багатьох незалежних розробників, можна упорядкувати тільки шляхом введення відповідних стандартів та нормативів. Спроби держави створити централізовану інформаційну систему в цій галузі заздалегідь приречені до провалу. Зараз явно назріла потреба в автоматизації процесів аналітичної обробки інформації, підготовці та обґрунтуванні на її базі ділових рішень. В галузі правової інформатизації потребують розвитку дослідження, які пов’язані з автоматизацією оцінки проектів нормативних документів відповідно до чинного законодавства. Однак вручну з кожним днем стає це робити все трудніше, оскільки українське законодавство налічує велику кількість норм права. Слідкування держави за інформаційним “порядком” є запорукою сталості державного розвитку. Інформаційні методи вказують на те, що швидкість наведення інформаційного „порядку” повинна бути помірною, а пріоритет роботи держави пов’язаним з наведенням правового порядку і стратегічним плануванням, розвитком аналітичних досліджень. Підвищенню сталості розвитку сприяє реєстрація національного багатства, урахування інформаційних баз даних тощо.

Вважаємо за доцільне підкреслити, що ринок, який по суті є каталізатором розвитку економіки, без застосування інтегруючих елементів сприяє диференціації, соціальному розшаруванню суспільства. Інтегрують і стабілізують розвиток суспільства такі сфери, як культура, наука, освіта, охорона здоров’я і, нарешті, єдиний інформаційний простір. Головне, для чого він потрібний, - це для інформаційної підтримки вирішення складних управлінських завдань. Якщо з розвитком ринкових інформаційних систем справи йдуть порівняльно непогано, то інформаційні системи органів державної влади – це вже забутий інструмент реалізації влади [186], підтримки реформування, удосконалення державного управління. На сьогодні процес створення інформаційних систем органів державної влади, як правило, не є узгодженим і комплексним. При цьому багатократно дублюються роботи і витрачаються бюджетні кошти. В цих інформаційних системах не узгоджені форми уявлення, способи і методи обробки інформації. Єдина ж стандартизація та сертифікація цих елементів відсутня.

Разом з цим останнім часом можна відмітити дві принципові тенденції у розвитку інформаційних систем органів державної влади: візуалізація та інтелектуалізація. Це проявляється в створенні геоінформаційних та інтелектуальних інформаційних систем. Такі системи – це унікальний інструмент забезпечення швидкого прийняття і контролю за виконанням державних рішень, які за своїми якісними характеристиками не поступаються рішенням, що виробляються групами спеціалістів. Слід зазначити, що предметом засвоєння геоінформаційних та інтелектуальних інформаційних технологій є проблемні галузі з такими характеристиками: велика розмитість меж сфери управління, розподіл процесів прийняття рішень, унікальність, неповторність та хаотичність розвитку подій, нечіткість цілей управління та причинно-наслідкових зв’язків, великий вплив інтуїтивного фактору у прийнятті рішень.

В суспільстві, що усталено розвинуте, влада та суспільство повинні бути взаємно інформаційно відкриті та взаємно перейматися довірою, тобто йдеться про стратегію довіри. На нашу думку, на поверхні знаходиться тезис: безладдя процесів формування єдиного інформаційного простору є недопустимою марнотратністю. Необхідно, як мінімум, їх ефективне державне регулювання. Це регулювання повинно явно здійснюватися на належному рівні влади: президентському, парламентському та урядовому. Характерною рисою процесу формування єдиного інформаційного простору України є не тільки створення технологій і технологічної структури інформатизації для забезпечення взаємодії виробників інформації і її споживачів, розподіл знань, що накопичені в інформаційних банках даних, але і врахування соціальних, економічних і політичних аспектів його формування та інтеграції у світовий інформаційний простір. Об'єктивні знання, що зберігаються в інформаційних банках даних, тільки тоді можуть стати чинником прогресивних соціально-економічних якісних змін, коли вони знайдуть зацікавленого в них споживача і будуть йому доступні. Інформаційна діяльність як сукупність інформаційних процесів у суспільстві визначає економічний потенціал суспільства нарівні з матеріальним виробництвом. Головним політичним і економічним аспектом формування єдиного інформаційного простору України є подолання інформаційного монополізму державних управлінських і комерційних структур щодо відкритості інформаційних ресурсів – перехід від презумпції закритості інформації до презумпції відкритості інформації на законодавчій та економічній основі. Відомо, що саме інформаційний монополізм може стати головним живильним середовищем бюрократизму, волюнтаризму і корупції. Юридична підтримка відкритості державних інформаційних ресурсів є необхідною передумовою забезпечення інтеграції єдиного інформаційного простору України з європейським і світовим інформаційним простором.

Цілі формування і розвитку єдиного інформаційного простору України як об’єкта державного управління НІС повинні бути зорієнтовані на наступне:

- забезпечення прав громадян на інформацію згідно з Конституцією України;

- створення і підтримка необхідного для стійкого розвитку суспільства рівня інформаційного потенціалу;

- підвищення узгодженості рішень, які прийняті центральними органами державної влади, обласними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

- підвищення рівня правосвідомості громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових і нормативних документів, що визначають їх права, обов’язки й можливості;

- надання можливості контролю з боку громадян і громадських організацій за діяльністю центральних і місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- підвищення ділової і суспільної активності громадян шляхом надання рівної з державними структурами можливості користуватися відкритою науково-технічною, соціально-економічною, суспільно-політичною, правовою інформацією, а також інформаційними фондами сфер освіти, культури тощо;

- інтеграція зі світовим інформаційним простором.

Удосконалювання об’єкта державного управління НІС, а саме єдиного інформаційного простору України можливе за умови, якщо він стане відкритим для суспільства, що в свою чергу надасть можливість реалізувати узгоджені інтереси громадян, суспільства та держави на комплексній і системній основі. Такий простір може бути сформований на основі відповідної державної інформаційної політики, що забезпечить поступове прямування країни до побудови інформаційного суспільства. Цей рух повинен спиратися на новітні інформаційні, комп'ютерні, телекомунікаційні технології, які впливають на бурхливий розвиток відкритих інформаційних мереж, насамперед Internet, що дає принципово нові можливості міжнародного інформаційного обміну і на його основі трансформації різноманітних видів людської діяльності. Перспективні інформаційні, комп'ютерні і телекомунікаційні технології багаторазово посилюють роль ЗМI в соціально-політичному і культурному житті людей. Всі цивілізовані держави розглядають формування інформаційного простору як основу свого соціально-економічного, політичного і культурного розвитку і проводять цілеспрямовану державну інформаційну політику. У розвитку інформаційного простору особливе значення набуває геополітичний чинник. Як суб'єкт геополітики Україна могла б стати природним мостом між Європою і Росією, яка, в свою чергу, пов'язана з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Для цього необхідно, насамперед, розвивати інформаційну інфраструктуру на всім Євроазіатському просторі, що дозволить Україні стати ключовою ланкою світового інформаційного простору.

Формування і розвиток єдиного інформаційного простору України і, зокрема, відповідних державних інформаційних ресурсів – проблема міжгалузева і міжрегіональна. Вона потребує вирішення складних організаційних і техніко-технологічних питань, значних витрат і не може бути вирішена одномиттєво. При цьому необхідне комплексне врахування соціально-економічних, правових і політичних аспектів інформатизації суспільства, всебічне використання організаційного, технологічного, технічного і нормотворчого досвіду, що отриманий при розвитку інформаційних просторів провідних країн світу.

Для вирішення проблеми формування і розвитку єдиного інформаційного простору необхідно розробити такі економіко-правові засади:

- законодавчі та інші нормативні акти, що визначають права й обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо формування та використання інформаційних ресурсів, засобів їх обробки і доставки;

- економічні регулятори, які забезпечували б стимулювання активного формування і використання інформаційних ресурсів.

Удосконалювання об’єкта державного управління НІС передбачає, в першу чергу, забезпечення оперативного доступу до наявних інформаційних ресурсів і проведення роботи щодо їх включення в єдиний інформаційний простір. Інформаційні ресурси, що знову сформовані та включаються в єдиний інформаційний простір, повинні бути на законній підставі доступні органам державної влади, суб'єктам господарювання і громадянам. В умовах, коли більшість регіонів України недостатньо оснащені сучасними засобами інформатизації, було б доцільно організувати систему депозитаріїв державних інформаційних ресурсів.

Сучасні інформаційні процеси, що відбуваються в Європі, узагальнені загальносистемною концепцією «Європейський інформаційний простір» (ЄІП) [187]. Основними компонентами ЄІП є різноманітні автоматизовані бази даних (АБД), їх єдина загальноєвропейська мова – спеціалізоване лінгвістичне забезпечення, а також територіально розподілені комп’ютеризовані інформаційні центри, що пов’язані між собою мережами телекомунікацій. Безумовно, невід’ємною складовою частиною до ЄІП входить і Україна, незважаючи на її помітну відсталість в галузі інформатики у порівнянні із розвинутими країнами Західної Європи. Іншими словами, саме на основі найменш політизованої «технологічної» галузі, що розглядається, тобто Європейського інформаційного простору полегшується вирішення складної актуальної міжнародної проблеми загальноєвропейської інтеграції. При цьому виникає реальна перспектива створення джерела багатополярного світу в Європі на противагу монополярній концепції США, що панує. У багатополярному світі діючою «противагою» таких геополітичних факторів можуть бути реальні системи ЄІП (наприклад, «Європейська інформаційна мережа з міжнародних відносин та регіональних досліджень» (EINI-RAS), «Міжнародна мережа з проблем безпеки» (ISN) [187, c. 19-33]. На нашу думку, Україні також слід брати активну участь в цих мережах. Безумовно, розвиток інформатики, що прогнозується, потребує значних капітальних вкладень, які перевищують можливості інвестицій з боку окремих держав. Тому буде зростати роль міжнародних державних інформаційних проектів та спільних комерційних підприємств. За своїм потенціалом інформатика у головних європейських країнах буде із випередженням входити до галузей економіки, що лідирують. Такий розвиток інформатики забезпечить інтенсивне зростання ВНП не тільки в країнах Західної, але і Східної Європи. Слід зазначити, що, безумовно, у даній галузі Україна ще дуже відстає від країн Західної Європи. Захист європейської ідентичності, без якої неможливо існування Європи як самостійного полюсу притягання у світі ХХІ ст., припускає як неодмінну передумову збереження і подальшого розвитку особливого, європейського внеску в загальносвітову культуру, зокрема створення ЄІП. Змістовною інформаційною основою ЄІП будуть розвинуті АБД із використанням сучасних технічних засобів на європейському континенті.

Безумовно, що весь позитивний досвід розвинутих інформаційних країн варто аналізувати та адаптувати до умов України. В Україні розвиваються окремі складові єдиного інформаційного простору. Роботи ведуться в рамках як національних, так і регіональних програм. Верховна Рада України прийняла у лютому 1998 р. Закон України «Про Національну програму інформатизації». У ст. 2 цього Закону підкреслюється: «...Національна програма інформатизації визначає стратегію вирішення проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності в сферах загальнодержавного значення» [87]. Для координації зусиль всіх органів державної влади під час вирішення проблеми удосконалювання єдиного інформаційного простору України як об’єкта державного управління НІС необхідно розробити комплекс організаційних заходів, що повинні передбачати, в тому числі установлення порядку визначення головних показників і етапів формування й розвитку єдиного інформаційного простору, черговість розробки законодавчих актів і нормативних документів, у тому числі стандартів, що визначають функції і права взаємодії суб'єктів цього простору, котрі стимулюють фізичних та юридичних осіб на активне формування і використання інформаційних ресурсів. Для вирішення цих питань Кабінетом Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України «Про Державний бюджет України» на наступний рік подається на розгляд Верховної Ради України:

- доповідь про стан інформатизації України;

- завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки;

- програма завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік із визначенням джерел фінансування.

Перераховані документи розробляються Державним комітетом зв’язку та інформатизації України і погоджуються з Міністерством фінансів, Міністерством економіки і Міністерством юстиції України, що відповідає ст. 9 Закону України «Про Національну програму інформатизації» [87]. Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. прийнято акт «Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 роки» [105]. З цього приводу слід передбачити комплекс заходів щодо здійснення пропаганди цілей, завдань і можливостей єдиного інформаційного простору, навчання громадян основам інформаційної грамоти. Це активізує, на наш погляд, звернення громадян і суспільства в цілому до інформаційних ресурсів, прискорить розвиток інформаційної інфраструктури країни, впорядкує ринок інформаційних ресурсів, технологій і послуг. Цей комплекс заходів повинен передбачати сполучення інформаційних просторів регіональних центрів з інформаційними системами центральних органів державної влади і бути основою формування інформаційної взаємодії країн СНД.

Ситуація перехідного періоду суттєво змінює вихідні позиції у політиці в інформаційній сфері. Суть державної політики має зводитися до встановлення єдиних для усіх учасників процесу інформатизації «правил гри», тобто встановлення жорсткого, заснованого на дотриманні вимог чинного законодавства регламенту інформаційної взаємодії, надання їм гарантій підтримки діяльності, яка проводиться в інтересах суспільства і його громадян. Відповідно до цього повинна «запрацювати» стандартна формула «утримань» і «противаг», дотримання балансу інтересів держави, комерційних структур, громадян і громадських інститутів у сфері виробництва, поширення і використання інформації. На перехідному етапі до інформаційного суспільства все більшого значення набувають питання оцінки нової ролі держави і уточнення її функцій як регулятора економічної системи. Технологічна відсталість галузей, що забезпечують інформатизацію, нерозвиненість систем баз та банків даних і телекомунікаційних мереж не дозволяють регулювати процеси інформатизації на приватному рівні. Однак інтереси комерційних структур часто суперечать інтересам суспільства, що робить відновлення державного регулювання у інформаційній сфері майже неминучим. Питання полягає у тому, які механізми регулювання є найбільш продуктивнішим? Це означає, що стрижень державної інформаційної політики за прогнозами, які включають економічні, організаційні та правові компоненти.

Слід мати на увазі, що практично усі інформаційні системи, мережі і комплекси, що розробляються, спрямовані зараз на використання зарубіжних технічних засобів та програмних продуктів. У довгостроковому стратегічному плані така орієнтація може поставити Україну у жорстку залежність від іноземних виробників у життєво важливій галузі високих технологій, і тому неможлива. Один із шляхів виходу із такої ситуації полягає у розробці і прийнятті відповідної нової державної інформаційної політики. При цьому слід зазначити, що під час реалізації такої політики слід спиратися у більшій своїй частині на вітчизняні підприємства, які випускають конкурентноспроможну продукцію. Що стосується імпортованих засобів, то вони підлягають обов’язковій сертифікації. При цьому необхідно запровадити систему державних контрактів на постачання засобів обчислювальної техніки та інформатики і інформаційної продукції для державних потреб, що надає можливість підготувати умови для зберігання та розвитку вітчизняного науково-технічного та технологічного потенціалу галузей, які забезпечують розвиток національної інформаційної сфери, а також для запобігання витоку висококваліфікованих учених і фахівців за кордон та в комерційні структури. Це також означає, що державні кошти будуть вкладатися у виробництво та інфраструктуру, ефективність яких підтверджується ринковою кон’юнктурою, що складається. Іншими словами, держава збирається вкладати гроші як би у ролі «рядового» інвестора відповідно до ринкових критеріїв ефективності, що, безумовно, є новим кроком до економічної політики.

Особливу роль у реалізації політики в інформаційній сфері відіграють регіони. Саме в них прогнозується створення «опорних зон», «опорних об’єктів» інформатизації, на яких будуть відпрацьовуватися для подальшого тиражування основні рішення щодо створення та використання інформаційних технологій, продуктів та послуг. У зв’язку з цим координація діяльності органів виконавчої влади, які на сучасному етапі відповідають за формування та розвиток інформаційної сфери на регіональному рівні, також складає одне із пріоритетних завдань.

Аналіз різноманітних аспектів удосконалювання єдиного інформаційного простору України дає достатню основу для прогнозування активної ролі України у процесі розбудови європейського інформаційного суспільства. Тобто, успіхи в створенні європейського інформаційного простору, який включає інформаційний простір України та інформаційний простір СНД, багато в чому визначають риси Європи у ХХІ ст.

<< | >>
Источник: Арістова Ірина Василівна. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2002. 2002

Еще по теме 2.1. Єдиний інформаційний простір як об’єкт державного управління:

  1. 2.2. Система органів держави як суб’єкт державного управління національною інформаційною сферою
  2. Уманський Юрій Володимирович. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Запоріжжя –2008, 2008
  3. 2.3. Роль базового інформаційного механізму в системі державного управління національною інформаційною сферою
  4. 2.1. Використання інформаційних технологій в організації інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державного управління
  5. Інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура ОВС України як складові об’єкта відомчого управління
  6. 1.5. Категоріальний апарат дослідження державного управління національною інформаційною сферою
  7. 3.2. Використання нових інструментів в інформаційному забезпеченні державного управління
  8. 1.1. Теоретичні засади інформаційного забезпечення системи державного управління
  9. 2.2. Формування інформаційного простору державного управління
  10. РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
  11. РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
  12. 4.2. Суб’єкти управління у сфері охорони та захисту державного кордону
  13. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
  14. 3.1. Розробка умов для впровадження сучасних інформаційних технологій у систему державного управління
  15. Делегування функцій державного управління суб’єктам господарювання
  16. РОЗДІЛ ІІ Організаційно-правові засади державного управління національною інформаційною сферою України
  17. 1.2. Роль маркетингу послуг та комунікаційного менеджменту в інформаційному забезпеченні системи державного управління
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -