<<
>>

Інформація та управління в соціальних, технічних та біологічних системах як об’єкт дослідження

На цей час, коли в українському суспільстві накопичується все більший досвід роботи з інформацією, коли опубліковано чимало робіт, що присвячені цій проблемі, з одного боку, а з іншого – питання розбудови демократичної, соціальної, правової держави [1] та подальшого удосконалювання державного управління висуваються на перший план, назріла необхідність дослідження сутності, значення і ролі інформації в соціальному управлінні з урахуванням тенденції розвитку до інформаційного суспільства.

Ми живемо у світі, що швидко змінюється та ускладнюється. Усе більш численними, різноманітними і взаємозалежними стають фактори, що доводиться враховувати під час прийняття управлінських рішень. Все більш розсунутими в часі й просторі, часто несподіваними виявляються їх наслідки. За образним виразом академіка А.І. Берга, «інформація проникає у всі пори життя людей і суспільства, а життя неможливе в інформаційному вакуумі» [2, с.259-260]. Що ж слід розуміти під терміном «інформація»? В перекладі з латинської мови informatio – це роз'яснення, виклад; тобто йдеться про відомості (або їх сукупність) про предмети, явища і процеси навколишнього світу. Сьогодні немає усталеного і вичерпного тлумачення цього терміну. Тому у монографії [3, с. 8-25] розглянуто еволюцію цього поняття, починаючи з аналізу досліджень деяких філософів [4-10]. Помилково було б вважати, що тільки наукова складова дійсності детермінує розвиток поняття інформації. Об’єктивним є той факт, що цей процес діалектично пов’язаний із розвитком певного суспільства. В Україні розвивається і зміцнюється демократичне, соціальне, правове суспільство, тому це не могло не відбитися в уявленнях про інформацію. Так, в Законі України «Про інформацію» у ст.1 закріплене таке визначення цього поняття: «інформація – це документовані або привселюдно оголошені відомості про події або явища, що відбуваються в суспільстві, державі і навколишньому природному середовищі» [11].

Вважаємо за доцільне, що методологічно вірним буде визначити такі етапи дослідження поняття інформації: аналіз її структури, змісту й особливостей. Цілком доречним і зручним, на нашу думку, було б розкрити це на основі інформаційної моделі індивіда, що ставить соціально-економічне завдання і здійснює наступне його вирішення. Назвемо індивідом систему (людина, колектив, установа), яка має певну ціль, ставить і вирішує відповідні завдання. Запропонована інформаційна модель індивіда відбиває результати численних психологічних і соціальних досліджень у цій галузі таких вчених, як Л.С. Виготський, Д.Н. Узнадзе, О.Н. Леонтьєв, Н.М. Амосов, Ю.А. Лєвада, Д. Гедімін, Р.Л. Акофф і Ф.Є. Емері, А. Моль, Д. Міллер, Є. Галантер і К. Прибрам, Д. Лесурн [12-21].

Індивід постійно заглиблений в інформаційне середовище, і увесь час у нього накопичується, видозмінюється й удосконалюється базова інформація – так будемо називати інформацію, яку має індивід незалежно від даного процесу прийняття рішення (ППР). Вона поповнюється й у зв'язку з реалізацією прийнятих ним рішень, оцінкою отриманих результатів. Крім того, з кожним ППР пов'язаний особливий потік поточної інформації. Вона може бути регулярною, що надходить систематично у визначені моменти часу; як правило, регулярна поточна інформація живить стандартні періодично повторювані ППР. Поточна інформація може носити й разовий характер. Слід зазначити, що в багатьох дослідженнях про інформацію, у системах планування та управління, як правило, головна увага приділяється поточній регулярній інформації, причому лише тій, яка фіксується у документах. У кращому випадку розглядається також разова інформація, що збирається за типом «запитання-відповідь» у різноманітних базах даних. Недокументована поточна інформація (телефонні розмови, особисті контакти, наради і т. ін.), а також уся базова інформація по суті залишається поза полем зору фахівців з інформаційних систем управління. При цьому слід зазначити, що в інформаційних системах управління базова і поточна недокументована інформація повинна грати першорядну роль у ППР.

Для більш повного й глибокого аналізу поняття інформації доцільно докладніше висвітлити питання, що пов'язані з базовою і поточною інформацією.

Базова інформація формується й інтегрується з трьох головних джерел. По-перше, вона надходить із суспільних макросистем (держава, партійні та інші громадські організації, засоби масової комунікації, система освіти і ін.) у вигляді масивів знань, світоглядних настанов, юридичних норм, державних директив. По-друге, вона надходить з малих груп, з якими індивід безпосередньо пов'язаний різноманітними лініями зв’язку (сім'я, трудовий колектив, референтна група, школа, громадська робота, коло друзів тощо), шляхом втілення приватних норм поведінки, певних інтересів, а також поповнення знання. По-третє, психофізіологічні чинники й особливості самого індивіда обумовлюють його темперамент, сприйнятливість, структуру емоцій. Таким чином, у тимчасовому аспекті базова інформація індивіда так би мовити синтезує загальнолюдський і колективний історичний досвід, індивідуальний досвід і спадкову генетичну інформацію.

Будемо вважати, що інформація, яка одержується індивідом, відображається як би в деяку «енциклопедію». Варто зауважити, що до аналогічного висновку прийшов учений А. Моль, який вважав, що така інформація проектується на «екран знань» індивіда, котрий має різний обсяг і продуктивність у різних людей [19, с.406]. Поняття «екран знань» по суті аналогічне поняттю тезаурусу в тому значенні, в якому його використовує Ю.Ф. Шрейдер [22, с.15-47]. Варто зауважити, що обсяг «екрану знань» визначається числом елементів, а продуктивність – спроможністю до асоціацій, до змін структури знань (відповідно з першою характеристикою пов'язується ерудиція, а з другою – творчі здібності особистості). Всебічне врахування цих чинників є найважливішим під час аналізу базової інформації, що використовується для вирішення складних соціально-економічних завдань. Соціальні програми поведінки індивіда глибоко різнорідні не тільки за змістом, але і за своєю внутрішньою структурою.

Ю.А. Левада виділяє два типи: традиційні і раціональні програми [16]. Ці програми – результат навчання, але в першому випадку – нормі, а в другому – адаптивній поведінці. На етапі одержання даних орієнтація індивіда «споруджує» своєрідний бар'єр – фільтр для потоку зовнішньої інформації, щоб не потонути в цьому потоці. Тобто він обумовлений обмеженою пропускною спроможністю індивіда як каналу інформації. Тому до індивіда надходить далеко не вся інформація, що може виявитися корисною під час розробки завдання і відповідного рішення. В цьому плані багато що залежить від якості фільтру.

Що стосується поточної інформації, то в основному саме вона актуалізує постановку конкретних соціально-еконо­мічних завдань. При цьому активізується та мобілізується і базова інформація, яку поточна інформація як би «притягає», групує навколо ситуацій і проблем, що виникають. Як правило, виділяються два головних типи поточної інформації: «об'єктний» і «суб'єктний»[3, с.16,17]. «Об'єктна» інформація надходить регулярно або у разовому порядку від об'єкта спостереження (в широкому розумінні, включаючи не тільки безпосередньо контрольований об'єкт, але й інше зовнішнє середовище). У соціально-економічній інформації поки що переважає регулярна інформація. «Суб'єктна» ж інформація орієнтована на визначення або зміну будь-яких характеристик самого індивіда, його мотивів, настанов, дій. Як правило, вона «програмується» (за обсягом, терміном, змістом) не індивідом, а зовнішніми блоками, що впливають на нього.

Зупинимося ще на такому важливому аспекті, як інформаційні особливості соціалізації індивіда. Проблема соціалізації індивіда є однією з центральних у соціології і соціальній психології. «Індивід є суспільною істотою. Тому будь-який прояв його життя – навіть якщо воно і не виступає у безпосередній формі колективного, що відбувається разом з іншими, прояву життя – є проявом і утвердженням суспільного життя», – писав К.Маркс [23, с.590]. Процес включення індивіда у мережу суспільних зв'язків, відображення його соціальної позиції в їхньому комплексі здійснюється по різноманітним комунікаційним каналам. У класовому суспільстві цей процес у широкому значенні носить яскраво виражений класовий характер, що визначає зміст інформації, яка забезпечує соціалізацію індивіда. Деякі важливі її типи було охарактеризовано раніше – базовий і поточний. Мотиви й настанови, стереотипи поведінки, не тільки традиційні, але і раціональні програми в базовій інформації індивіда, комплекс оцінок і критеріїв – усе це є результатом соціалізації індивіда і вирішальною мірою визначається його соціальною позицією в суспільстві.

Обмежимося стислою характеристикою трьох головних способів інформаційного впливу в процесі соціалізації для подальшого аналізу процесів управління, зокрема прийняття рішення. Такі впливи можна було б, на нашу думку, звести до двох типів сигналів: «больових» і «нейтральних». Д. Корнаї пише з цього приводу про «монополії наказу» і «монополії на інформацію», які можна інтерпретувати власне як концентрати «больових» і «нейтрально» – інформуючих впливів на індивіда [24]. Вважаємо за доцільне спробувати розрізнити способи впливу на три види: наказ, апеляція до інтересу і нейтральна інформація. Однак вони не відділені непрохідною гранню одне від одного, більш того, у кожному конкретному повідомленні, що надходить до індивіда, у різноманітному співвідношенні сполучаються всі три способи. Тому повідомлення (документ, що названий «наказом») в дійсності містить і імпульси, що апелюють до інтересу виконавця (за порушення наказу, як правило, передбачаються цілком визначені «болючі» санкції; його своєчасне виконання пов'язується з певним заохоченням). У тому ж повідомленні, як правило, є і різноманітні відомості, які необхідні виконавцю для розуміння і реалізації окремих положень наказу, тобто нейтральна інформація[25]. Різниця названих трьох способів інформаційного впливу пов'язана зі структурою суспільних зв'язків, в яку вписується індивід у процесі соціалізації [3, с. 18,19;25]. Характеристика наказу, стимулу та нейтральної інформації пов'язана із зовнішніми чинниками соціальної активності індивіда, які вирішальною мірою обумовлені його соціальною позицією в суспільстві та формуються під певним впливом соціального генотипу [26, с.171-185], про який мова йтиме нижче. Необхідно відзначити, що були розглянуті і проаналізовані не всі особливості інформації. Розвитку цього процесу будуть сприяти дослідження, що стосуються уявлень про природу управління.

Поняття «управління» сьогодні настільки органічно увійшло в мовну практику, що мимоволі складається враження про наявність у сучасній науці досить чіткого, однозначного розуміння природи управління, високого ступеню її визначеності і вивченості. Однак критична оцінка реального становища справ показує, що говорити про існування єдиного, надійно розробленого образу цього явища, тобто узагальненої моделі управління, що задається на рівні його найбільш суттєвих ознак, поки що не припадає. Все це робить завдання прояснення існуючих у сучасному науковому пізнанні уявлень про природу управління дуже актуальним, особливо з урахуванням багатозначності поняття управління, що затвердилося в науці. В яких же випадках питання про використання поняття управління виникає сьогодні?

Поняття «управління» об'єднує в собі декілька різних значень. Так, добре відомим, але з наукової точки зору найменш цікавим, є використання поняття управління для позначення суб'єкта (організації, установи), що здійснює управління. Більш цікавим є випадок, коли під управлінням розуміють вид синтаксичного зв'язку, при якому «стрижневе» слово обумовлює форму підпорядкованих слів. Подібне розуміння, яке розглядається деякими дослідниками як «традиційне» [27, с.7], звісно ж, необхідно мати на увазі в процесі подальшої розробки управлінської проблематики. У сучасній науці затвердилося уявлення про управління, як про дуже специфічний вплив одного об'єкта на інший, яке спостерігається у Всесвіті не повсюдно, а лише серед об'єктів живої природи, в технічних системах і в суспільстві. З урахуванням спільності особливостей, що властиві усім таким системам, їх стали відносити до єдиного класу «систем управління», що розглядаються як складені з «керуючих» і «керованих» підсистем (в іншому варіанті «керуючих систем» і «керованих об'єктів»), у взаємодії яких і реалізуються процеси управління. Звернемося до значення, що вкладається саме в дане тлумачення поняття «управління».

Ознайомлення з науковою літературою, у якій порушуються проблеми управління, показує, що на сьогодні досить повне прояснення змісту поняття управління пов'язано з вирішенням двох завдань. По-перше, із визначенням повного набору суттєвих ознак, що відрізняють процеси управління від інших процесів; по-друге, з уточненням самих цих ознак. Постановка першого завдання обумовлена тим, що поки немає загально визначеного поняття управління в категоріальному значенні. До того ж вирішення даного завдання ускладнюється тією обставиною, що висловлення про зміст процесів управління, які зустрічаються, як правило, носять недостатньо чіткий характер, фіксуючи окремі ознаки управління, що у першу чергу цікавлять відповідного дослідника. Для одних фахівців управління уявляється процесом переробки інформації [28, с.15]; для інших – це процес перетворення інформації в дії [29, с.82]; нарешті, треті вважають, що поняття управління може бути розкрите як «вплив на об'єкт, систему з метою зберігання існуючого стану або переведення з одного стану в інший, незалежно від того, чи відбувається це в природі або в суспільному житті» [30, с.7].

Зіставлення поширених визначень поняття управління приводить до висновку, що принциповими характеристиками процесів управління на сьогодні визнаються такі їх особливості: керуючі впливи обов'язково цілеспрямовані, мають інформаційний характер і здійснюються за схемою зворотного зв'язку. Звичайно, повнота виділених ознак залишається під сумнівом, проте уявлення про управління як цілеспрямований інформаційний вплив керуючої підсистеми на керовану підсистему, між якими є зворотний зв'язок, у принципі дозволяє привести численні відомі визначення поняття управління до єдиного «знаменника», правда, після відповідної корекції змісту, що вкладається в кожне поняття, яке використовується у визначенні. Слід зазначити, що єдність у розумінні головних ознак властива лише в тім, що стосується феномена зворотного зв'язку.

Як вже зазначалось, відносини керуючої і керованої підсистем не зводяться лише до впливу першої на другу. Більшості вивчених систем управління властивий більш складний зв'язок її підсистем, при якому на формування керуючих впливів безпосередньо впливає стан відповідного керованого об'єкта. Подібний ефект досягається за рахунок наявності в системі не тільки прямих зв'язків, за якими здійснюється власне керований вплив, але і так званих «зворотних зв'язків», що роблять можливим вплив керованої підсистеми на керуючу. Відповідно до того, чи викликає зворотний зв'язок стимулювання змін, що відбуваються в керованому об'єкті, або «придушує» їх, став визнаним розподіл усіх зворотних зв'язків на «позитивні» і «негативні».

Точність виділення керуючих впливів виявляється пов'язаною з точністю наших уявлень про їх цілеспрямування та інформаційність. На цьому етапі вивчення процесів управління наштовхується на достатньо серйозні труднощі. На нашу думку, слід почати з того, що згадування про «цілеспрямованість» у визначенні поняття управління по суті виявляється «не працюючим» за рамками аналізу доцільної діяльності людини. Це пов'язано з тим, що філософська традиція припускає використання поняття «ціль» і похідних від нього тільки у відношенні людської діяльності.

З погляду деяких вчених, є корисним введення поняття «домінантного процесу», тобто процесу, характер якого визначений сутнісними особливостями системи, у якій він здійснюється. При цьому з'являється так би мовити можливість побудови єдиної логіки процесів управління в об'єктах різноманітної природи без штучного розширення сфери визначення понять цілі і цілеспрямування. Подібну роботу, з нашої точки зору, доцільно розгорнути за двома напрямками. По-перше, варто проаналізувати поняття, що виражається такими фактично синонімами, як «спрямованість», «прагнення» і «тенденція». Поки можна говорити лише про дуже попереднє, в основному інтуїтивне розуміння природи явищ, що відображається ним. По-друге, бажано намітити такий шлях аналізу численних визначень поняття управління, що зустрічаються, який створив би можливість визначення стійких рис процесів управління в об'єктах різноманітної природи, що характеризують атрибут спрямованості саме керуючих впливів. Даний підхід сьогодні виглядає особливо плідним, оскільки дозволяє одержати ряд цікавих висновків.

Так, відповідно до майже загального переконання виявляється, що всі відомі на сьогодні системи управління, як правило, характеризуються двома стійкими ознаками: негентропійністю, тобто спроможністю не руйнуватися і навіть прогресивно розвиватися, і тенденцією до оптимізації (екстремізації) внутрішніх процесів, тобто спрямованістю на досягнення системою стану, який відрізняється значеннями параметрів, що максимально сприяють її підтримці і розвитку. Інакше кажучи, негентропійність та оптимальність на сьогодні по суті розглядаються як визначальні домінанти процесів управління, що зустрічаються в природі і суспільстві. З цього приводу можна навести дуже авторитетні висловлення як кібернетиків, так і філософів, які розробляють філософські питання науки про управління. Як відзначається в цих свідченнях, у цілому, сьогодні вже ясно, що єдність різнорідних процесів управління полягає в тому, що «усі вони характеризуються точною кількісною мірою – зменшенням ентропії» [31, с.5], що «процес управління і є антиподом процесам дезорганізації» і що «вищою, кінцевою метою управління, що виражається в самій загальній формі, є оптимізація функціонування системи, одержання якнайбільш корисного ефекту при найменших зусиллях і витратах» [32, с.25].

Відзначені особливості процесів управління в принципі достатньо добре відомі. У науковій літературі навіть закріпилося запропоноване І.Б.Новиком [33, с.61] визначення управління як процесу упорядкування системи, а кібернетика стала розглядатися як наука не просто про цілеспрямоване, а й про оптимальне управління складними системами і процесами. Проте, існують дослідники, які або недо­оцінюють, або переоцінюють таку домінантність процесів упра­вління. Щоб вирішити питання про можливість вважати ці домінанти фундаментальними в науці про управління, прийдеться розглянути сутність детермінації реальних процесів управління більш детальніше.

При обмежених і односторонніх підходах із поля зору дослідників випадає той факт, що керуюча система і керований об'єкт утворюють яскраво виражену цілісність – «самокеровану систему» [34], що тільки в абстракції може бути розчленована на частини. Саме у зв'язку з даною обставиною можна стверджувати, що домінанта управління задається всією системою управління, а не якоюсь однією з її підсистем. Саме нечітке засвоєння цього положення науки про управління призводить до того, що в практиці управління соціальною системою зустрічаються такі негативні явища, як місцевісний і вузьковідомчий підходи до справи.

З урахуванням відмінності детермінації процесів управління на рівні всієї самокерованої системи і на рівні окремих її підсистем вважається доцільним введення понять «інтегральне управління» і «локальне управління». Локальні впливові дії обумовлюються особливостями відповідних підсистем, але у кінцевому рахунку визначальними для них виявляються властивості інтегральної системи. До «інтегральних» будемо відносити системи, що не є підсистемами якоїсь однієї з ними природи систем. З усієї множини соціальних систем до інтегральних можуть бути з певною мірою наближення віднесені лише соціальні організми, тобто конкретні окремі суспільства, оскільки саме дані системи прийнято розглядати як самостійні одиниці соціальної реальності [35, с.55]. Фактично ж на статус вихідної для аналізу соціальних процесів управління інтегральної системи може претендувати лише така соціальна спільність, як людство.

Зроблені вище уточнення дозволяють дійти висновку, що орієнтація на негентропійність і оптимізаційність впливу дійсно можуть вважатись суттєвими домінантами процесів управління, що визначають загальну спрямованість цих процесів, насамперед на рівні інтегральних систем управління. Виділення негентропійності і оптимізаційності як домінант процесів управління цілком рельєфно виражено в соціальних самокерованих системах. Немає підстав вважати, що дві розглянуті домінанти вичерпують всю повноту навіть самих загальних уявлень про спрямованість процесів управління в системах різноманітної природи. Зроблений аналіз поняття домінантності управління не торкався принципового питання про конкретні форми детермінації процесів управління, в яких здійснюється управління в реальних самокерованих системах, і цю обставину треба мати на увазі, як тільки дослідження виходитиме за рамки звичайного підходу до вивчення природи явища.

Зауважимо, що негентропійність і оптимізаційні явища зустрічаються й у таких об'єктах, які ми не схильні пов'язувати з наявністю механізмів управління. Як приклад, можна було б згадати про свавільне зростання кристалів. Якщо ми хочемо відокремити власне кібернетичні процеси управління від таких процесів, які такими не є, потрібно використовувати ще одну істотну ознаку, що обумовлена терміном «інформаційний характер управління». Саме цей термін, як правило, мають на увазі фахівці, коли говорять, що «управління – це таке упорядкування, що здійснюється завдяки переробці інформації» [36, с.241], або «процес управління завжди являє собою інформаційний процес» [37, с.14]. У зв'язку з цим принципово важливим для розуміння суті процесів управління є адекватне розуміння інформації, інформаційно-керуючих впливів. Це пов'язано з тим, що у питанні про інформаційність управління є реальні розбіжності точок зору дослідників.

Якщо говорять про особливість процесу управління, що аналізується, то мають на увазі насамперед таке. Серед цілеспрямованих впливів можна виділити два різновиди понять, що значно відрізняються: «силовий» і «несиловий». Сутність цих різновидів добре ілюструється таким прикладом: щоб очистити дах від бурульок, необхідний, скажімо, удар палицею, у той же час зігнати з даху голубів можна і помахом руки без безпосереднього механічного впливу [33, с.61]. В цих випадках досягнення необхідного ефекту в наявності, але, очевидно, що засоби одержання подібних результатів неоднакові. Випадок із голубами і є прикладом використання інформаційних сигналів або, як кажуть, «інформаційного заподіяння» [38]. Якщо в наведеному прикладі достатньо інтуїтивного уявлення про інформацію, щоб зрозуміти, чому голуби злітають, то під час аналізу процесів управління такими уявленнями обійтися не можна. Тим часом, як відзначають багато дослідників, «поняття про інформацію усе ще залишається в якійсь мірі неясним і навіть «загадковим» [39, с.212].

Існуючі у філософсько-методологічних дослідженнях концепції інформації, як ми з'ясували під час їх розгляду у [3, с. 26,27] , концентруються навколо двох головних підходів, що одержали назву «атрибутивної» і «функціональної» (або, якщо додержуватись більш пізньої редакції, «аспектної» і «видової») концепції інформації[40, с.146]. У разі видового підходу до вивчення інформації інформаційні процеси розглядаються як різновид відбивних процесів (відбивні процеси), що властиві тільки самокерованим (функціонально-кібер­нет­ичним) системам, причому сама інформація інтерпретується як відображення, що використовується в управлінні. До специфіки аспектного підходу, що заснований на розумінні інформації як відбитої розмаїтості, відноситься визнання інформації атрибутивною властивістю всіх матеріальних об'єктів. Виникає питання про те, якої ж концепції інформації доцільно дотримуватись під час аналізу сутності процесів управління?

На нашу думку, завданню осмислення природи управління більш відповідає видова концепція інформації, оскільки саме вона із самого початку розроблювалась в тісному співвідношенні з вивченням процесів управління. За загальновизнаною думою, функціональна точка зору на інформацію найбільш пов'язана з традиційним розумінням цього поняття (нагадаємо, що у своєму вихідному значенні інформація визначалася як «відомості», «знання»). Водночас треба відзначити, що публікація робіт К.Шеннона [41, с.461], який вивчав приватні проблеми підвищення пропускної спроможності каналів зв'язку, дала так би мовити життя ще одному варіанту використання поняття інформації– її структурність, організованість, неоднорідність. Бурхливий розвиток робіт напрямку, що розглядається, призвів до формування філософсько - методологічної позиції, яка одержала надалі назву атрибутивного (аспектного) підходу до інформації. Однак, беручи до уваги важливість філософсько-методологічної розробки основних ідей К. Шеннона, принциповим залишається той факт, що всі ці дослідження, в першу чергу, орієнтовані не на осмислення інформації, а на вивчення системно-структурних характеристик дійсності, тобто організованості світу та його мінливості, що аналізується безвідносно до фізичної природи окремих матеріальних об'єктів.

Аналіз літератури дозволяє вважати, що аспектна концепція інформації спроможна забезпечити (і забезпечує) певні позитивні передумови для осмислення проблеми інформації в цілому, а в рамках цієї проблеми і питань про інформаційні властивості управління. Проте, останні мають суттєві видові ознаки, без врахування яких сутність управління адекватно розкрити не можна. Вище уже відзначалося, що у видовій (функціональній) концепції інформації під інформацією розуміється не просто відображення («відбиток») одного об'єкта в іншому, але відображення активне, що включається в процес формування керуючих впливів. Які ж своєрідні особливості інформації, що циркулює таким чином у процесах управління, вбачаються сьогодні?

Насамперед, інформація в рамках функціональної концепції виступає як багатоякісне явище, що має три головні якісно відмінні види визначеностей, або три аспекти: синтаксичний, семантичний і прагматичний. Синтаксична сторона інформації характеризує внутрішні особливості образу, що використовується в управлінні, його структуру, складність, організованість. Нагадування про семантику інформації обумовлене тим, що інформація – це «відображення чогось», тобто інформація цікава не сама по собі, а як «представник», «заступник» деякого іншого об'єкта або явища. Співвідношення інформації з вихідним для її формування об'єктом і складає суть семантичної визначеності інформації. У свою чергу, прагматичний аспект інформації характеризує її спроможність впливати на процеси управління в системі з погляду її «цінності», «корисності» або «шкідливості» (у випадку дезінформації). Якщо виходити з видової (функціональної) концепції інформації, то зазначені вище види її визначеності складають фундамент розуміння інформації як специфічного явища. У той же час вивчення інформаційних процесів показало, що інформацію в управлінні варто характеризувати і ще деякими своєрідними властивостями, без урахування яких навряд чи можна розраховувати на адекватне розуміння її природи.

Увагу дослідників привертає і така характерна риса інформації, як її «несиловий» характер. Джерелами даного уявлення стали найрізноманітніші життєві сцени. Скажімо, досить слабкі сигнали світлофору справляють таку потужну дію на регульовані потоки машин і людей, що подібний наслідок дійсно не може не придавати інформаційним впливам відтінок незвичайності. У деяких роботах, де розглядаються філософсько-методо­логічні аспекти інформації, відзначається, що важлива властивість інформаційних процесів, що характеризує їхню специфіку саме як інформаційних, полягає в тому, що вони забезпечують у самокерованих системах «випереджаюче відображення дійсності» [42, с.7-26]. Фактично в них йдеться про те, що завдяки особливості інформації «самокерована система має специфічний, якщо можна так сказати загороджувальний бар'єр, що дозволяє уловити, помітити й оцінити шкідливі чинники середовища, що дезорганізують систему ще до того, як ці чинники вступили в безпосередній контакт із системою» [43, с.28]. Тобто, завдяки інформаційному контакту з навколишнім середовищем самокерована система забезпечує собі можливість як би заглянути в майбутнє, побачити дійсність, що із великою імовірністю може наступити, якщо «поведінка» системи не зміниться. Вважаємо, що немає особистої необхідності говорити про те, наскільки своєрідною і практично значущою є ця властивість інформації.

Можна згадати і таку загальну характеристику інформації в управлінні, як її розподіл на два великих класи: інформацію про саму систему, що самокерується, і інформацію про навколишнє середовище. Самовідображення системою себе дозволяє зробити її дійсний і «потрібний» стан (тобто той, який повинен бути досягнутий системою за допомогою відповідних процесів управління) контрольованим. Відображення системою середовища забезпечує узгодження поведінки системи з можливостями й обмеженнями, що породжуються дійсним станом середовища та його динамікою. На основі відзначених відображень у системі формується образ («модель») ситуації управління, який і визначає характер керуючих впливів, що виробляються системою.

Навіть стиснутий виклад того, що визначає сучасне бачення інформаційності управління, показує, що притягнення уявлень про інформаційні процеси, що активно досліджуються, для поглиблення нашого розуміння природи управління пов’язано з дуже значними труднощами. Про наявність останніх наочно свідчить існування не однієї, а відразу двох загальновизнаних і помітно різних концепцій інформації. Складність опори на сучасні інформаційні уявлення визначається і тим, що загальні властивості інформації в управлінні, які послідовно аналізувалися, насамперед, у функціональній концепції, дотепер розглядаються далеко не повною мірою. Більш того, дотепер фактично ще не проведена робота щодо розгорнутого виявлення головних особливостей інформації, які включено у формування керуючих впливів. Тому приведене раніше перелічення її властивостей може розглядатися як збірний образ інформації, що формується із сукупності наукових публікацій різноманітних дослідників. Все це говорить про те, що подальше уточнення змісту, що пов'язується з поняттям інформації, намічає реальний шлях розвитку наших уявлень про управління. Таким чином, особливо актуальним є завдання пошуку напрямків досліджень, які змогли б забезпечити подолання наявних труднощів у пізнанні суттєвих особливостей керуючих впливів, у виробленні відповідної узагальненої управлінської парадигми.

Фактично вся діяльність самокерованих систем розподіляється на два взаємодоповнюючих види активностей. Одні з них, «силові», власне і створюють основу, принципову можливість існування та розвитку самокерованих систем, другі ж, як би «надбудовуючись» над першими і доповнюючи їх, незважаючи на свою відносну енергетичну слабкість, визначають для силових активностей характер їх актуалізації, причому таким чином, що в кінцевому рахунку виникає негентропійний ефект для всієї системи в цілому. З урахуванням специфіки виділених видів активності їх називають відповідно «базовими» і «надбудовними». При цьому активність управління, безумовно, варто віднести до активності надбудовного типу, оскільки «сутність управління на основі інформації полягає в тому, що рух і дія великих мас, і передача, і перетворення великих кількостей енергії скеровуються, контролюються за допомогою невеличких мас і кількостей енергії» [44, с.12]. При цьому вважається, що «керуючий вплив відіграє роль спускового гачка, що управляє наступним звільненням заряду» [45, с.201].

Важливим для розуміння достойності подвійної організації активності самокеруючих систем, що обговорюються, вважається той факт, що активність надбудовного типу, як правило, володіє більш високим у порівнянні з базовою активністю динамізмом, і при всій суттєвій залежності від останньої (як від свого «носія») усе ж має помітну автономію. У цьому і полягає одне з важливих джерел незвичайності дії інформаційних процесів, оскільки «відділення сигналу від його джерела і перенесення повідомлень носіями великої швидкості і проникаючої спроможності дозволяє організовуватися складним системам із численних, часто віддалених один від одного, компонентів шляхом їх взаємодії без прямого зіткнення» [46, с.8]. Відзначається і друге важливе джерело своєрідності інформаційних процесів, яке полягає в тому, що завдяки особливому впорядкуванню самокерованих систем надбудовна активність робить «моделюючий» ефект на прояви базової активності, тобто змушує помітно змінюватися потужним енергетичним процесам у повній відповідності зі структурою малопотужних сигнальних впливів [34].

Підсумовуючи результати обговорення питання про зміст поняття управління в категоріальному, тобто прийнятому в кібернетиці, значенні, ще раз підкреслимо, що категорія, яка аналізується, ще не одержала достатньої визначеності. Таким чином, можна констатувати, що на сьогодні під управлінням, насамперед, розуміється цілеспрямований інформаційний вплив керуючої підсистеми на керовану підсистему, що здійснюється за схемою зворотного зв’язку. При цьому мається на увазі, що управління – це надбудовна активність, яка визначає на основі відображення станів системи і середовища необхідність прогресивного розвитку всієї системи за допомогою «впливу» на умови актуалізації її базової активності. Немає підстав вважати наведений опис природи управління точним визначенням відповідного поняття. Скоріше його варто розглядати лише як вихідну ідею або первинну модель управління.

Подальше осмислення природи управління пов'язано з необхідністю вирішення ще одного серйозного питання. Йдеться про необхідність аналізу співвідношення загальнокібернетичних уявлень щодо змісту процесів управління та уявлень про управління, що формуються і розробляються під час вирішення завдання пошуку або використання закономірностей управління в об'єктах конкретної природи. Хоча в сучасній науковій літературі, скажімо з проблем соціального управління, стало цілком природним використання кібернетичних понять і принципів, ні в кого не виникає сумнівів, що знання тільки кібернетичних закономірностей управління зовсім не звільняє нас від необхідності вивчення тих суттєвих особливостей, якими відрізняються саме конкретні процеси управління. Зауважимо, що без знання останніх будь-які спроби практично значимого вирішення виникаючих у житті суспільства завдань управління залишаться безперспективними.

Таким чином, порушене питання не зводиться до постановки дилеми: або кібернетичне, або спеціально-наукове знання про управління. Це питання стосується того, наскільки істотно знання кібернетичних закономірностей для вирішення конкретних управлінських завдань і яку роль в теоретичній і практичній діяльності воно вже відіграє, а також взагалі здатне грати. Треба сказати, що це питання сьогодні залишається відкритим, хоча фактично воно вже було достатньо точно сформульовано під час обговорення проблеми можливості побудови «соціальної кібернетики» [47, с.12-15; 48, с.42-45; 49, с.10,11,43,44; 50, с.13-26; 51, с.70,97,98]. Необхідно згодом, на нашу думку, довести і показати на прикладі конкретної соціальної системи – ОВС України – об'єктивну необхідність знання кібернетичних закономірностей процесів управління, виявити специфічні закономірності цих процесів у системі, що нас цікавить, спираючись на органічну єдність двох типів закономірностей і використовуючи при цьому інформаційний підхід до пізнання дійсності.

Ідея іманентного взаємозв'язку інформації та управління, яка стала з моменту опублікування класичної праці Н.Вінера [52] фундаментальним принципом кібернетики, одержала свій подальший розвиток і поглиблення під час формування інформаційного підходу до пізнання дійсності як особливого наукового феномена. Цей процес є органічною складовою частиною кібернетизації сучасної науки, який був внутрішньо пов'язаний з якісною зміною пізнавальної ролі і наукового статусу поняття інформації, з його переростанням у загальнонаукову категорію (дослідження Ю.Ф.Абрамова, Б.В.Ахлібінського, Б.В.Бірюкова, П.І. Візера, І.І.Грішкіна, Д.А.Гущіна, Д.І.Дубровського, І.Б.Новіка, Л.А.Петрушенко, В.І.Сіфорова, В.С.Тюхтіна, А.Д.Урсула та ін.). З розвитком пізнання неухильно розширювалися обсяг поняття інформації і його застосування в науці, ставали усе більш очевидними закладені в ньому евристичні можливості, його наукові потенції, що не використовувалися раніше.

Головний гносеологічний зміст нового підходу полягає в вичленовуванні й аналізі саме інформаційного аспекту найрізноманітніших досліджуваних явищ. Він органічно доповнює собою речовинний і енергетичний аспекти, пізнання яких історично почалося значно раніше і тому нагромадило вже чималі традиції. Інформація поступово усвідомлюється як особливий, специфічний феномен, який аж ніяк не зводиться до свого матеріально-енергетичного субстрату, і водночас достатньо важливий, щоб служити «вершиною» кута зору, що об'єднує в певному плані вивчення об'єктів будь-якої сфери реальності і практично будь-якої природи. У монографії [3, с. 31-41] досліджено генезис інформаційного підходу [53-64]. Якщо говорити про гносеологічну специфіку, то вона полягає зовсім не у виділенні однієї певної сторони множини різноманітних явищ – це характерно для всіх взагалі пізнавальних підходів. Особливість же даного, інформаційного підходу, полягає в дуже високому ступені його спільності, в тому, що він вказує нетрадиційний спосіб найбільш широкого узагальнення властивостей і відносин досліджуваних об'єктів, тобто є теоретичним засобом загальнонаукового масштабу.

Важлива риса даного підходу полягає в тому, що він із самого початку розвивається не сам по собі, не ізольовано від інших пізнавальних інструментів науки, а як невід'ємна частина загальної системи сучасних теоретичних засобів. Це відбувалося, насамперед, в органічній єдності з іншими загальнонауковими підходами, що формуються, – системним, структурним, функціональним, модельним, імовірнісним тощо, із категоріями, що лежать у їх основі, із всіма іншими формами і засобами пізнання загальнонаукового рангу (проблемами, поняттями, методами дослідженнями, концепціями, теоріями, навіть особливими дисциплінами) [59]. Відзначається, що найхарактернішою рисою нових загальнонаукових конструктів є незвичайне сполучення в них окремих властивостей як конкретно-наукового, так і математичного та філософського знання. Завдяки цьому вони займають нібито проміжне положення між спеціальними науками всіх комплексів і філософією. При цьому тільки в органічному взаємозв'язку з усіма іншими загальнонауковими конструктами, тільки в іманентній єдності з ними інформаційний підхід може відігравати помітну роль і в розвитку уявлень про управління.

В період становлення і поступового розгортання інформаційного підходу поняття інформації нерозривно розвивається, його зміст збагачується і поглиблюється, відбувається становлення загальнонаукового і категоріального статусу поняття інформації [60-64]. Логічним же наслідком внутрішнього розвитку категорії інформації неминуче стає й узагальнення її взаємозв'язку з іншими поняттями, у тому числі, із поняттям управління [3, с. 36].

З поглибленням інформаційного підходу під час вивчення різноманітних об'єктів і явищ усе ширше застосовується поняття «метаінформації», що виражає ідею різнопорядкованості, різнорівневості інформаційних феноменів, той факт, що всередині самої інформації варто бачити своєрідну ієрархію, «поверховість» у структурі, причому одночасно в ряді аспектів. Хоча трактування змісту метаінформації різними дослідниками поки що не однозначні, частіше всього вона розуміється як інформація про інформацію [65, с.45], тобто інформація більш високих порядків, похідна від вихідної інформації, свого роду «надбудова» над нею. Ідея метарівнів є корисною й в осмисленні різноманітних сторін і компонентів управління. Тому є підстава вважати, що і саме поняття метауправління найближчим часом також займатиме належне місце в загальному арсеналі засобів теоретичного аналізу управління. Таким чином, прогрес у різнобічному дослідженні інформації та управління стає останнім часом усе більше взаємозалежним із розвитком інформаційного підходу до пізнання дійсності.

Найбільш багатогранно і яскраво виявляється інформаційний підхід у науках про людину, про її пізнавальну і практичну діяльність, про суспільство та його розвиток. І глибоко закономірно, що саме тут, у сфері соціальних процесів, з особливою силою відчувається також органічна єдність інформації та управління. Як відомо, проблема наукового управління процесами суспільного розвитку займає значне місце в законодавчих і виконавчих нормативно-правових актах останнього періоду. Одним із важливих інструментів дослідження і практичного вирішення проблеми наукового управління суспільством виступає поняття соціальної інформації, що об'єднує у собі всі різновиди інформації в суспільстві [3, с. 37,38]. Ще одна молода і помітно прогресуюча галузь знання – прогностика – на інформаційній основі вирішує завдання, що виходять далеко за рамки економіки та відносяться до самих різноманітних сторін життя суспільства (роботи Дж.Томсона, І.В. Бєстужева-Лади, Б.Г.Кузнєцова, В.А.Лісіч­кіна, Е.Янча та ін.). По суті прогнозування є визначальним випередженням дійсності людиною та суспільством. Цілком правомірне трактування цього процесу як специфічної форми моделювання – інформаційного моделювання майбутнього [60]. Водночас прогнозування в сфері соціальних явищ безпосереднім змістом пов'язано з управлінням. Саме прогнози (довгострокові і короткострокові) є значною мірою базисом для прийняття управлінських рішень різних масштабів. Крім того, у багатьох випадках і самий прогноз робить прямий вплив на подальший хід подій, будучи джерелом імпульсів керуючого впливу, на розвиток феноменів, що прогнозуються.

Варто підкреслити, що розвиток демократичного, правового, соціального суспільства ще більшою мірою посилює необхідність вирішення завдання управління науково-технічним прогресом, що, у свою чергу, висувається саме на основі інформаційної концепції. Цілком закономірно і те, що значне місце в цьому процесі займає інформатика. Термін «інформатика» з'явився порівняно нещодавно. На рубежі 80-х рр. було зроблено декілька спроб тлумачення цього терміну. Проте, дотепер інформатика як фундаментальний науковий напрямок і практична діяльність людини, що пов'язана із застосуванням обчислювальної техніки, ще знаходиться в стадії становлення, перетинаючись із математикою, економікою, медициною, управлінням та іншими галузями. З розвитком інформатики інформація стала відігравати іншу роль у суспільстві. Якщо писемність і книгодрукарство дали можливість успадковувати інтелектуальні досягнення, то інформатика дозволяє, а в деяких країнах уже дозволила зробити інформаційний ресурс продуктом і товаром одночасно. Сьогодні термінологією інформатики користується широке коло фахівців. Розвиваючись, інформатика одночасно змінює і розширює свою термінологію. Наведемо одне з визначень цього поняття: «інформатика (informatics, computer science) – це науковий напрямок, що займається вивченням законів, методів і способів накопичення, обробки і передачі інформації за допомогою ЕОМ та інших технічних засобів; група дисциплін, що займаються різноманітними аспектами застосування і розробки ЕОМ: прикладна математика, програмування, програмне забезпечення, штучний інтелект, архітектура ЕОМ, обчислювальні мережі» [66, с.544].

Історія інформатики в нашій країні насичена різкими змінами пріоритетів. Це відчувається навіть у термінології. Власне бачення місця інформатики в системі наук, у суспільстві було викладено в дослідженнях багатьох вчених – А.І.Берга, А.П.Єршова, А.О.Дородніцина, О.М.Білоцерковського, В.Є.Котова, В.А.Мельникова, Б.М.Наумова, Г.С.Поспєлова, Д.О.Поспєлова, В.Г.Афанасьєва, В.М.Глушкова, В.С.Михалевича, І.В.Сергієнка, А.Г.Івахненка, А.О.Стогнія, А.І.Михайлова, А.І.Черного, Р.С.Гіляревського, Е.С.Бернштейна, В.В.Косолапова, В.М.Чистякова та ін. Вважаємо за доцільне висвітлити методологічні аспекти інформатики, базуючись на аналізі наукових розробок [67, с. 1031; 68-81] і власному уявленні цих проблем.

Відомо, що для всебічного пізнання держави та права доцільно використовувати загальні, приватні (конкретні) та спеціальні методи в їх сукупності. Вважаємо за необхідне розглянути метод, що заснований на досягненні інформатики, та його взаємозв’язок з іншими методами. Інформатика постачає методами дослідження інші предметні галузі, і цілком природною є спроба проаналізувати, у яких галузях застосування інформатики відкриваються найбільші перспективи. Аналіз історії виникнення і становлення інформатики дає нам підставу вважати, що вона найтіснішим чином пов'язана із завданнями управління. Вивченням цього феномену займався й академік В.Г.Афанасьєв [75]. Багато вчених підтверджують, що біологічним і особливо соціальним системам властиві інформаційні процеси – обмін інформацією між компонентами системи, а також системою в цілому і навколишнім суспільним середовищем. Академік В.Г.Афанасьєв вважав, що не досліджуючи інформаційні процеси, неможливо одержати достовірне знання про систему та ефективно нею управляти. На його думку, інформатика підтверджує такий підхід до соціально-економічного управління, при якому в центрі уваги стають інформаційні аспекти функціонування управлінських систем.

Зв'язку інформатики із завданнями управління присвячені фундаментальні дослідження видатного вченого – академіка В.М. Глушкова, що створив яскраву наукову школу, яка склалася на базі Інституту кібернетики АН УРСР. Академік В.М. Глушков відзначав, що в сучасному світі відбуваються істотні зміни в інформаційно-управлінській сфері народного господарства. Сутність цієї зміни він бачив «у формуванні всеохоплюючих комп'ютерно-людських (діалогових) систем управління в національних і міжнаціональних масштабах. Необхідно особливо підкреслити, що мова йде не про просте використання ЕОМ для автоматизації складних обчислень, а про створення принципово нової технології організаційно-управлінських процесів» [76,с.173]. В.М.Глушков був переконаний, що самі по собі принципи управління, соціальні механізми організаційних процесів не зможуть вирішити проблеми.

Академік В.М. Глушков підкреслював, що «без створення принципово нової технології організаційного управління просте використання ЕОМ у цій сфері, хоча і може принести певну користь, не дасть і десятої частки того величезного ефекту, що міститься в управлінській революції , яка відбувається нині» [76, с. 181]. У той же час він стверджував, що удосконалювання соціально-економічних механізмів відіграє, безумовно, головну роль стосовно технологічної перебудови управління. На думку В.М. Глушкова, причина відомих недоліків використання ЕОМ полягає в тому, що комп'ютерна техніка найчастіше насаджується в не підготовлене для неї організаційно-економічне «середовище». Удосконалювання організаційних структур, економічних механізмів і технології управління – не ідентичні завдання, проте в епоху НТР вони тісно стикаються [76, с. 182].

Академік В.М. Глушков відзначав, що «величезні нові можливості, що відкриваються при широкому переході на методи збереження, доступу й обробки інформації в мережах ЕОМ, викликали до життя нову галузь наукової і практичної діяльності людства, що одержала найменування інформатики» [76, с. 186]. На думку В.М. Глушкова, йдеться про формування нової галузі народного господарства, що обслуговує інші сфери діяльності, і насамперед сферу управління. Матеріально-технічною базою виступає електронно-обчислювальна техніка, що створює основу для машинних засобів переробки інформації. Головний зміст НТР, за В.М. Глушковим, полягає в появі принципово нової – людино-машинної технології переробки інформації [76, с. 187].

Настільки докладний аналіз досліджень, які проводилися яскравим представником науки (зокрема, української) академіком В.М. Глушковим, не випадковий. По-перше, саме він був «піонером» в галузі інформатики в Україні. По-друге, він стояв на чолі наукової школи кібернетики не тільки в Україні, а і в СРСР. Представники цієї школи сьогодні продовжують розвивати його основні ідеї, проводять нові дослідження в галузі інформатики.

Представники школи академіка В.С. Михалевича вважають, що інформатика – це не просто обчислювальна технологія, тобто технологія обробки даних у «чистому виді», а обчислювальна технологія, що стала елементом соціального середовища, яка органічно «вбудовується» в середовище і «перетворює» його відповідно до вимог ЕОМ, а також до потреб розвитку самого середовища застосування. Вони вважають, що комплекс впливу обчислювальної технології на середовище застосування, можливо, є головним елементом, ядром інформатики, як особливої дисципліни. Таким чином, слід спеціально вивчати можливості автоматизації тієї або іншої галузі, куди втручаються ЕОМ, визначати шляхи раціональної взаємодії їх із людьми [77, с. 32].

Велику увагу В.С.Михалевич зосередив на поясненні важливості розробки теоретичних аспектів інформатики як нової галузі науки, на визначенні її предмета й об'єкта, принципових понять і співвідношень, меж і місця в системі наук і т.ін. У зв'язку з цим доцільно навести його точку зору щодо вказаних вище аспектів. «Інформатика вивчає стикові галузі обчислювальних технологій і конкретних соціальних середовищ (управління, науки, медицини тощо), проблеми вбудовування комп'ютерів у соціальну практику. Результатом такого вбудовування є принципово нова інформаційно-переробна технологія. Вона і є об'єктом інформатики… Об'єкт аналізу інформатики різко розширюється: інформатика виступає як наука, що вивчає взаємодію із соціальним середовищем ЕОМ (комп'ютерів) і комп’ютеризованих систем» [77, с. 35]. «Завдання інформатики – вивчати конкретні умови функціонування тієї інформаційно-технологічної системи, що існує реально, а не в абстрактно-експериментальних побудовах. Тому досягнення кібернетики необхідно прикласти до досягнень інформатики, загальні поняття цих дисциплін повинні бути пов'язані з певною технологічною ситуацією» [77, с. 35,36]. «Розвиток і впровадження в суспільну практику ЕОМ викликає до життя інформатику – комплексне учення про інформацію, її роль, переробку, рух і використання в соціальних системах… Генетично і функціонально інформатика знаходиться в тому ж співвідношенні з ЕОМ, як термодинаміка з паровими машинами» [77, с. 41].

У дослідженнях В.С.Михалевича одержало глибоке наукове обгрунтування таке поняття, як «основна функція інформатики». Це залишається актуальним і необхідним науковим внеском і на сьогодні. Дослідження В.С. Михалевича підтвердили той факт, що інформаційні технології виникають не спонтанно, а в результаті технологізації того або іншого соціального процесу, тобто цілеспрямованого активного впливу людини на ту або іншу галузь виробництва (соціальної практики) і перетворення її на базі машинної техніки. Найбільш поширеною інформаційною технологією, що відіграє винятково важливу роль у життєдіяльності суспільства, виступає технологія управління. «Головна функція інформатики полягає в обгрунтуванні засобів і методів технологізації інформаційно-комунікативних процесів, тобто їхньої якісної перебудови на базі електронно-обчислювальної техніки, математичного моделювання, програмного управління. Проте, це потребує вивчення самих інформаційних технологій як певного історичного феномена» [77, с. 43]. При цьому В.С.Михалевич відзначає, що інформатика вивчає загальні моменти, що властиві всім численним різновидам конкретних інформаційних процесів (технологій). Водночас потрібно від загального перейти до приватного, тобто врахувати конкретну специфіку прояву загальних закономірностей функціонування інформаційних технологій в тій або іншій галузі соціальної практики.

Слід звернути увагу ще на один аспект досліджень В.С.Михалевича у зв'язку з нашими науковими інтересами. Цим авторитетним ученим була висловлена думка, що для нової технології переробки інформації, яка пов'язана з фіксуванням даних на машинних носіях і впливає активно на середовище застосування, потрібна радикальна перебудова сформованих інформаційно- комунікативних процесів. Це означає, по-перше, удосконалювання і розвиток самих обчислювальних технологій (засобів обробки даних); по-друге, раціоналізацію середовища, куди впроваджуються обчислювальні технології. Вважаємо, що завдання технологізації інформаційно- комунікативних процесів, яке поставлено академіком В.С. Михалевичем, вкрай актуальне з погляду його методологічних аспектів, і про це ще піде мова нижче в зв'язку з розвитком і реалізацією цієї методології в конкретній предметній галузі.

З 80-х рр. можна вважати, що технологія вирішення завдань, яка спирається на ідею використання знань про предметну галузь, де виникло завдання, і знань про те, як вирішуються подібні завдання, є характерною для робіт з інтелектуальних систем і стала основною парадигмою для сучасної інформатики [80,81]. Інформатика зараз настільки глибоко пронизала всі сфери людської діяльності, що ніякий огляд її теперішнього стану не може розраховувати на якусь повноту, він завжди залишиться фрагментарним і буде відбивати суб'єктивну пристрасть упорядника. Але наше завдання – не огляд того, що є інформатика сьогодні, а спроба відновити той шлях, яким вітчизняна інформатика пройшла за півсторіччя, що відокремлюють сьогодення від початку епохи комп'ютерів, без яких люди вже не уявляють свого життя. З іншого боку, наше завдання полягає в тому, щоб використовувати методологію інформатики для вирішення конкретного завдання. У зв'язку з цим пропонуємо звернути увагу на окремі моменти досліджень авторитетних учених, що відповідають науковим поглядам і практичним інтересам автора.

Насамперед, актуальним постає завдання впровадження методів інформатики в «описові» науки. Цей підхід ще тільки робить свої перші кроки, і кожне нове дослідження в цьому напрямку збагачує новими науковими знаннями, а також дозволяє побачити нові проблеми і шляхи їх вирішення. Не викликає сумніву й той факт, що розвиток сучасного наукового знання в значній мірі обумовлений процесами диференціації та інтеграції, аналізу і синтезу. Таким чином, ефективність таких розробок визначається, на наш погляд, інтеграцією різноманітних галузей знань, вимагаючи запровадження синтезу досягнень як природничих, технічних, так і суспільних наук. Тому в центрі уваги виникає проблема всебічної освіти дослідника, який володіє новою методологією і який готовий її розвивати.

Відомо, що п'яте покоління ЕОМ внесло в життя цілком нові відносини між людьми і обчислювальними машинами, спричинило величезні соціальні наслідки. Завдяки інтелектуальному інтерфейсу між ЕОМ і кінцевим користувачем реалізуються процеси управління, затверджується новий стиль використання обчислювальної техніки. Саме проблеми управління, його удосконалювання змусили нас проаналізувати підходи інформатики, у яких в центрі уваги постають інформаційні аспекти функціонування керуючих систем. На нашу думку, надзвичайно важливим є питання створення принципово нової технології організаційно-управлінських процесів, а точніше подальший розвиток поглядів академіка В.М.Глушкова, зокрема, стосовно до конкретної предметної галузі.

Дуже перспективним є напрямок, який пов'язаний з удосконалюванням не тільки обчислювальних технологій, але і того соціального середовища, куди ця технологія «вбудовується». Для вирішення цієї проблеми необхідні певні наукові і практичні зусилля спеціалістів як природничих, технічних, так і суспільних наук. З нашої точки зору, тільки постійна взаємодія (з урахуванням як прямих, так і зворотних зв'язків) вчених у галузі інформатики і теорії управління дозволить здійснити «прорив» у цьому надзвичайно складному і важливому напрямку. У зв'язку з цим у подальших дослідженнях має бути розглянуте завдання удосконалювання конкретного соціального середовища – державного управління (управління в ОВС України).

Вважаємо важливим підкреслити, що саме проблема «особистість-суспільство» є одним із спонукальних мотивів інтеграції (наук, знань, умінь). Проте, не втрачає своєї значимості і диференціація: перехід від загального до конкретного, що дозволяє не тільки врахувати конкретну специфіку прояву загальних закономірностей функціонування інформаційних технологій у тій або іншій галузі соціальної практики, але і збагатити одночасно новими знаннями інші науки, життєво важливі сфери суспільної практики. Вважаємо науково обгрунтованим широке трактування інформатики, розглядаючи її як новий філософсько- методологічний підхід до різноманітних наук із ключовими словами «управління», «зворотний зв'язок», «ентропія». Успіх будь-якої науки, на наш погляд, багато в чому повинний визначатися організаційними заходами, скоординованими зусиллями всіх суб'єктів інформаційних відносин. Таким чином, потрібний авторитетний організатор науки. Очевидно, що ця роль повинна належати державі, її складовим підсистемам. В умовах науково-технічної революції особливий напрямок наукового пошуку закономірно складає дослідження інформаційних аспектів взаємодії людини і техніки в процесах виробництва та управління. Це визначено швидким прогресом їх технічної озброєності, зокрема комп'ютеризацією. Різноманітні сторони цієї проблеми обумовлюють розробку інформаційно-логічних і керуючих систем, а також мов для «спілкування» людини з машиною, налагодження відповідних програм, вибір оптимальних режимів роботи і т.ін. Все це пов'язано не тільки з технічними науками, природознавством, логікою і математикою, але і з суспільними науками.

Резюмуючи, можна сказати, що всі без винятку сторони життя людини як суспільної істоти так чи інакше відбивають у собі органічну єдність інформації та управління, і цей факт віддзеркалюється всім спектром наук про суспільство. Винятковій ролі інформації в життєдіяльності сучасної людини та у процесах суспільного розвитку спеціально присвячена вже значна кількість літератури [43; 82-84]. Для більш повного розуміння цього питання відзначається лише, що інформаційний підхід у науці про суспільство має і свої природні корені – відповідний підхід до генетики, фізіології і психології людини. Адже саме на життєдіяльності організму людини як природної істоти в остаточному підсумку базуються й усі її соціальні прояви. Трактування фізіології і особливо психіки людини дозволяє глибше вивчити зміст інформаційних процесів у суспільстві, специфіку сприйняття людиною різних видів інформації і вироблення управлінських рішень та керуючих впливів. Тому подальший розвиток досліджень, що розкривають органічну єдність інформації та управління в різноманітних сферах соціальної дійсності, тісно пов'язаний з виконанням кардинального завдання – підсилити взаємодію суспільних, природничих і технічних наук.

1.2.

<< | >>
Источник: Арістова Ірина Василівна. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2002. 2002

Еще по теме Інформація та управління в соціальних, технічних та біологічних системах як об’єкт дослідження:

  1. 2.1 Проблема співвідношення соціального і біологічного в особистості жінки, яка вчиняє насильницький злочин
  2. 2. 2. Сучасний стан організаційного забезпечення управління соціальною сферою як базовою ланкою соціального розвитку територіальних громад
  3. 1.1. Еволюція поглядів на територіальну громаду як соціальну спільноту й підходи до управління її соціальним розвитком
  4. Забезпечення персоналом соціально-виховної роботи із засудженими, загальноосвітніх послуг та професійно-технічного навчання
  5. 2.2. Система органів держави як суб’єкт державного управління національною інформаційною сферою
  6. ШУМІК ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Дніпропетровськ –2013, 2013
  7. 1.2. Поняття, соціально-правовий зміст та проблеми державного управління сільським господарством у сучасних умовах
  8. 2.1. Єдиний інформаційний простір як об’єкт державного управління
  9. РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДГРУНТЯ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ У МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ
  10. Розділ 1. Ґендерна політика як об’єкт соціально-правового аналізу
  11. методологічна основа дослідження правової системи 1.2.2. Поняттєво-категоріальний апарат системного аналізу як методологічна основа дослідження правової системи.
  12. 5.2. Суб’єкти управління у сфері забезпечення пожежної безпеки
  13. РОЗДІЛ ІІІ Організація корпоративного управління соціальним розвитком територіальних громад
  14. Наука фінансового права як об’єкт теоретичних досліджень
  15. РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ГНОСЕОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА ЗЛОЧИННОСТІ НА РЕЛІГІЙНОМУ ҐРУНТІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЯВИЩА
  16. 1.5. Категоріальний апарат дослідження державного управління національною інформаційною сферою
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -