<<
>>

Інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура ОВС України як складові об’єкта відомчого управління

Вважаємо, що інформаційне середовище ОВС України структурується за функціональним та організаційно-структурним підходами, що співпадає з двохаспектним підходом, який використовувався під час дослідження об’єкта державного управління НІС.

Відповідно до організаційно-структурного підходу провідними структурними одиницями інформаційного середовища ОВС України постають відомчі інформаційні ресурси та інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура. МВС України для розробки та реалізації власної політики під час формування відомчих інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури слід ретельно аналізувати державну політику з цього питання, а також не тільки адаптувати її для вирішення своїх специфічних завдань, але й впливати на ефективність розвитку єдиного інформаційного простору в цілому. Таким чином, державна інформаційна політика стає методологічною базою відповідної політики МВС України. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне проаналізувати методологічні засади формування відомчих інформаційних ресурсів та удосконалення інформаційної інфраструктури в ОВС України.

Державна політика в галузі інформаційних ресурсів повинна передбачити вирішення таких завдань:

– забезпечення умов, що гарантують реалізацію конституційних прав громадян на інформацію, задоволення їх інформаційних потреб;

– створення всіх необхідних умов для задоволення інформаційних потреб органів державної влади і суб'єктів господарювання;

– встановлення порядку формування і використання інформаційних ресурсів, що обов'язковий для всіх суб'єктів інформаційних відносин у рамках єдиного інформаційного простору;

– інтеграція інформаційних ресурсів незалежно від їх відомчої належності і форм власності;

– забезпечення сумісності і взаємодії систем інформатизації на базі сучасних інформаційних технологій, міжнародних стандартів, Української системи класифікації і кодування інформації;

– визначення державних замовників, що відповідальні за створення інформаційних систем і ресурсів та за їх ефективне функціонування в єдиному інформаційному просторі;

– визначення державних органів, що відповідальні за ведення окремих інформаційних ресурсів;

– ефективне використання державними і недержавними організаціями, а також громадянами інформаційних ресурсів;

– створення ефективної системи сертифікації інформаційних технологій, продуктів і послуг і ліцензування інформаційної діяльності щодо забезпечення необхідної якості інформаційних ресурсів;

– підвищення рівня інформаційної грамотності;

– поширення і зміцнення інформаційних зв'язків між громадськими структурами, зміцнення довіри, громадської злагоди і підвищення зацікавленості в колективних діях;

– забезпечення повноти, точності, достовірності і своєчасності надання інформації організаціям і громадянам, незалежно від їх територіального розташування;

– забезпечення комплексного захисту інформаційних ресурсів, застосування ефективних засобів і методів забезпечення захисту інформації в єдиному інформаційному просторі України.

Формування і використання інформаційних ресурсів – одна з ключових проблем створення єдиного інформаційного простору. У загальному випадку інформаційні ресурси формуються в результаті діяльності як органів державної влади, так і державних і недержавних підприємств, наукових, навчальних і громадських організацій. Вони включають інформацію та знання, а також лінгвістичні засоби, що застосовуються для опису конкретної предметної галузі і для доступу до інформації та знань. У процесі формування і використання інформаційних ресурсів здійснюється збір, обробка, збереження, пошук і видача інформації за запитами або регламентом. За формою власності інформаційні ресурси підрозділяються на державні, міждержавні, недержавні (в тому числі, комерційні) і змішаної власності. Незважаючи на певне просування роботи щодо автоматизації інформаційних процесів, інформації, що потрібна фахівцям і громадянам, гостро не вистачає, хоча створені автоматизовані системи управління і засоби передачі та обробки даних нерідко недовантажені і використовуються неефективно.

Інформатизація органів державної влади (в тому числі і ОВС України) дотепер орієнтована на підвищення ефективності власної діяльності, що призвело до створення значного числа відомчих (галузевих) автоматизованих (локальних і територіальних) інформаційно-керуючих систем, які призначалися, як правило, для задоволення інформаційних потреб обмеженого кола користувачів [335]. Однак впровадження нових інформаційних технологій не давало очікуваного ефекту. Незважаючи на всі недоліки, інформаційно-керуючі системи органів державної влади (зокрема, ОВС України) можуть бути основою, яка забезпечить формування державних інформаційних ресурсів. Для цього потрібно вирішення складних організаційно-технічних питань, що пов'язані із забезпеченням скоординованого формування і ведення міністерствами і відомствами державних інформаційних ресурсів з метою створення необхідних умов для їх інтеграції і зниження витрат усіх видів ресурсів. Це стосується, в першу чергу, тих органів державного управління, що мають у своєму розпорядженні розвинені, територіально розподілені інфраструктури, які орієнтовані на збір інформації на всій території України та її обробку в інтересах центральних і обласних органів державної влади, а також всіх організацій і громадян України.

Це стосується Державного комітету статистики України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної митної служби України, Фонду державного майна України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України і ін. До таких структур можна віднести також мережу науково-дослідницьких інститутів та центрів науково-технічної інформації, що координується Державним комітетом України з питань науки та інтелектуальної власності (з 15 грудня 1999 р. це – Міністерство освіти і науки України). Саме ці відомства можуть зробити вирішальний внесок у формування державних інформаційних ресурсів. Завдання полягає в тому, щоб визначити такий порядок взаємодії міністерств і відомств, який би забезпечив ефективне використання вже наявної в їх розпорядженні інформації та засобів її обробки та поширення.

Серйозною проблемою в становленні правової держави є забезпечення юридичних і фізичних осіб правовою інформацією. Відповідно до ст.22 Закону України «Про інформацію»: «Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо» [11]. Ця інформація повинна бути прокоментована, наближена до користувача, а порядок її одержання повинен бути значно спрощеним. Тут особлива роль належить Міністерству юстиції України, на яке покладено ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів [336].

Роботи міністерств (в тому числі і МВС України) і відомств у галузі інформаційних ресурсів можуть координуватися в рамках Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 рр. [105], що розроблюються Державним комітетом зв`язку та інформатизації України та узгоджуються із Міністерством фінансів, Міністерством економіки і Міністерством юстиції України.

На темпи формування інформаційних ресурсів, удосконалювання доступу до них може дуже негативно вплинути недостатня інформаційна активність користувачів середовища.

Єдиний інформаційний простір повинен не тільки забезпечити задоволення інформаційних потреб, але і стимулювати діяльність споживачів інформації. Для цього необхідно розробити комплекс заходів щодо підвищення інформаційної і комп'ютерної грамотності населення, що включають читання курсів у навчальних закладах щодо оволодіння навичками пошуку і використання інформації, широку пропаганду в ЗМІ можливостей одержання необхідної інформації, видання відповідної масової літератури тощо. Цьому питанню певну увагу треба приділяти і МВС України для подальшого реформування стосунків між ОВС України та населенням.

Під час становлення ринкових відносин значна частина інформаційних ресурсів формується в недержавному секторі економіки, де вже сьогодні діє велика кількість організацій-виробників інформаційної продукції та організацій, що спеціалізуються на інформаційному обслуговуванні. У галузі формування і використання інформаційних ресурсів недержавного сектору економіки державна політика, а також політика МВС України повинні сприяти:

— включенню недержавних організацій-виробників інформаційних ресурсів у єдиний інформаційний простір як суб'єктів інформаційних відносин;

– наданню можливості недержавним структурам санкціонованого доступу в установленому порядку до державних інформаційних ресурсів;

– доступу громадянам і організаціям до недержавних інформаційних ресурсів;

– розширенню сфери платних інформаційних послуг.

Особливу підтримку держава (та її структури) повинні робити тим недержавним структурам, що орієнтовані на інформаційне обслуговування масового користувача. Підставою для включення недержавних інформаційних ресурсів в єдиний інформаційний простір повинна бути їх відповідність вимогам єдиного порядку формування і використання інформаційних ресурсів різноманітних видів.

До державних (в тому числі і ОВС України) інформаційних ресурсів належать:

– ресурси, що утворені для забезпечення діяльності органів державної влади (ОВС України) і вироблені в результаті цієї діяльності;

– ресурси, що утворені недержавними організаціями за замовленнями і в інтересах органів державної влади (ОВС України).

Державні інформаційні ресурси є основою єдиного інформаційного простору. Забезпечення роботи щодо створення державних інформаційних ресурсів повинно бути покладене на відповідні органи державної влади, що виступають державними замовниками систем інформатизації і повинні відповідати за організацію їх формування, ведення і забезпечення доступу до них (функції та повноваження державних органів управління інформаційною сферою на сучасному етапі були нами розглянуті в монографії [3]). Ці інформаційні ресурси, створюючи інформаційні сектори органів державної влади (ОВС України), повинні розвиватися у взаємному ув'язуванні з іншими секторами єдиного інформаційного простору.

Що стосується системи ОВС України, то таким координаційним органом є Управління оперативної інформації (УОІ) [313] як самостійний науково-дослідний підрозділ МВС України, котрий має у своєму розпорядженні унікальні багатопрофільні централізовані масиви інформації. УОІ в системі МВС України є головною організацією щодо розробки стратегії впровадження засобів обчислювальної техніки в діяльність ОВС України, організації формування інформаційних ресурсів, статистичної та оперативно-довідкової роботи, організаційно-методичного керівництва архівною роботою. Робота УОІ здійснюється на основі додержання законності, використання наукових рекомендацій, досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду. УОІ вирішує покладені на нього завдання у взаємодії із структурними підрозділами МВС України, територіальними, транспортними ОВС України, навчальними закладами і науково-дослідними установами МВС України. Проаналізовані основні напрямки його діяльності.

Слід зазначити, що існує певна динаміка змін обсягів оброблюваної інформації комплексами обчислювальної техніки ОВС України. Так, у 1988р. оброблювалося 106000 документів, в 1998р. – 4031389, а в 2000р. – понад 20 млн документів. Виконання завдань щодо інформаційного забезпечення та дотримання стратегії його подальшого розвитку покладається на інформаційну службу ОВС України, яка складається з Управління оперативної інформації (на рівні МВС України), управлінь (відділів) оперативної інформації (на рівні ГУ МВС України, УМВС України в областях), відділень (груп) оперативної інформації (на рівні УМ ВСТ, міськрайлінорганів), відділів та відділень (груп) обробки інформації (в галузевих службах).

Найважливішим етапом формування державної політики в галузі єдиного інформаційного простору є визначення пріоритетів для конкретних видів державних інформаційних ресурсів. На даному етапі розвитку до пріоритетних державних інформаційних ресурсів варто віднести:

– інформацію, що пов'язана з побудовою правової держави;

– інформацію про діяльність органів державної влади (органів внутрішніх справ), в тому числі про бюджетні витрати, що забезпечує можливість демократичного контролю їх діяльності;

– інформацію про надзвичайні ситуації, небезпечні природні явища і процеси, екологічні, санітарно-епідеміологічні умови, що необхідна для безпечного існування громадян, населення в цілому, а також виробничих об'єктів;

– відкриту інформацію про підприємства та організації, що поставляється ними відповідно до законодавства в державні органи (органи внутрішніх справ);

– інформацію, що складає науковий потенціал і культурну спадщину суспільства (просвітницьку, науково-технічну, літературно-художню, музейну, архівну і т. ін.)

В рамках єдиного інформаційного простору в пріоритетному порядку необхідно формувати і вести державний інформаційний реєстр, що містить відомості щодо організацій-утримувачів державних, недержавних і змішаних інформаційних ресурсів, а також за видами інформаційної продукції і послуг. Формування і використання державних інформаційних ресурсів (зокрема, ОВС України) повинно організовуватися за принципом прямого доступу. На центральному рівні діють і створюються банки даних, що забезпечують, як правило, теледоступ до інформації. При цьому використовуються автоматизовані локальні і розподілені інформаційні системи. В цих банках даних необхідно забезпечити виділення з інформаційних ресурсів центральних органів державної влади (МВС України) відкритої частини інформації, що належить до державних інформаційних ресурсів, які доступні всім організаціям і громадянам. В регіонах та на місцевому рівні інформаційне обслуговування населення повинно забезпечуватися розподіленою мережею бібліотек-депозитаріїв, спеціалізованих центрів, агентств і т. ін., що повинні накопичувати інформаційні ресурси даної території, а також відомості про інформаційні ресурси інших територій і про порядок доступу до них. Порядок комерційного використання державних інформаційних ресурсів (зокрема, ОВС України) і включення в депозитарії недержавних інформаційних ресурсів потребує законодавчого вирішення.

Розглянемо докладніше деякі аспекти реалізації державної інформаційної політики в Україні в галузі формування інформаційних ресурсів єдиного інформаційного простору України. В Україні почався процес формування національних електронних інформаційних ресурсів, що створюються органами державної влади (в тому числі і ОВС України), державними і недержавними підприємствами, науковими і навчальними закладами, а також громадсько-політичними організаціями. Відповідно до Завдань Національної програми інформатизації України на 1999-2001 рр. [105] необхідно створити національну систему інформаційних ресурсів, що повинна включати різноманітні компоненти. Всі завдання державного управління (зокрема, в ОВС України) повинні виконуватися з обов'язковим об'єднанням регіональних баз і банків даних із загальнодержавними, такими, як Державна картографічна база регіону (частина електронної карти України), база даних «Законодавчі і нормативні акти України», база даних населення і т. ін. При цьому необхідно використовувати єдині класифікатори, що дає можливість інформаційно їх об'єднати. Ці завдання припускають максимальне використання інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів, що існують у регіонах. Для цього вирішується питання створення типового проекту інформаційно-аналітичної системи «Регіональні інформаційні ресурси України», що дає можливість сформувати і постійно підтримувати актуалізацію регіонального сектору економіки. Заборона інформаційного монополізму окремих структур на відкриті інформаційні ресурси є одним з основних завдань формування інформаційного простору держави.

Для України як країни з перехідною економікою надзвичайно важливим чинником завершення ринкових перетворень і забезпечення стійкого розвитку є зміцнення всіх типів інфраструктур суспільного виробництва. Особливе місце тут посідає національна інформаційна інфраструктура (НII), що покликана забезпечити створення єдиного інформаційного простору України як цілісної держави, поглиблення процесів інтеграції країн СНД, послідовне входження України в європейську та глобальну інформаційну інфраструктуру. Розвиток інформаційної інфраструктури України багато в чому визначається сучасним рівнем розвитку вітчизняної індустрії інформатизації. Головними завданнями державної політики в галузі індустрії інформатизації є:

– створення вітчизняних сучасних інформаційних технологій і розвиток виробництва засобів для їх реалізації;

– розвиток вітчизняного виробництва сучасних систем і засобів зв'язку, телекомунікаційних мереж;

– сприяння впровадженню інформаційних технологій, що використовуються в зарубіжних інформаційних системах національного і транснаціонального масштабу;

– підготовка кваліфікованих кадрів для роботи у інформаційній сфері.

Сьогодні інформаційні технології (IТ) є систематизуючим елементом єдиного інформаційного простору, що визначає рівень реального використання інформації як ресурсу. В індустрії ІТ виділяють 5 домінуючих напрямків розвитку, так званих інформаційних тенденцій: інформаційний продукт (ІП); здатність до взаємодії; ліквідація проміжних ланок; глобалізація; конвергенція.

Одним з головних напрямків розвитку системи інформаційного забезпечення ОВС України є впровадження сучасних інформаційних технологій в діяльність ОВС України. Подальше вдосконалення процесів передачі та накопичення інформації безпосередньо пов’язано з технічними досягненнями. Сучасні інформаційні технології можна визначити як цілісну систему операцій щодо збору, зберігання і передачі інформації, яка здійснюється з використанням комп’ютерної техніки та телекомунікаційних каналів зв’язку. Питанню впровадження сучасних інформаційних технологій в діяльність ОВС України ми ще приділимо певну увагу, а зараз тільки наведемо приклади деяких з них: система електронної пошти, система відеографічного інформаційного обслуговування, телеконференції, мультімедіа, інформаційно-довідкові системи, автоматизовані робочі місця, експертні системи та експертно-консультаційні системи, обчислювально-аналітичні системи, автоматизовані навчальні системи, автоматизовані системи обробки зображень, локальні та глобальні мережі.

Вважаємо за доцільне звернути також увагу на те, що МВС України приділяє певну увагу різноманітним проектам та програмам застосування інформаційних технологій вітчизняного виробництва. Зокрема, на Колегії МВС України в жовтні 1998 р. в м. Рівне розглядалося це питання. Як приклад, можна привести дочірнє підприємство корпорації MINOLTA – компанія Мінолта Україна, яка успішно співпрацює з МВС України. Комп’ютерний сервіс-центр ВЕРТЕКС уже давно працює на ринку інформаційних технологій західного регіону України. Сьогодні цей центр включає дві фірми: «Ікскомп» та «Вертекс», тісна співпраця та взаємодоповнення яких створюють неабиякі зручності для замовника. На нашу думку, МВС України і в подальшому слід проводити моніторинг сучасних інформаційних технологій і вітчизняних фірм, що займаються цією проблемою.

Суттєва роль у формуванні єдиного інформаційного простору приділяється створенню загальнонаціональної телекомунікаційної мережі країни. Вона дозволить об'єднати різноманітні мережі (зокрема, ОВС України), системи і комплекси засобів зв'язку, що забезпечить споживачам доступ до відповідних територіально-розподілених інформаційних ресурсів, обмін інформацією в режимах передачі даних і електронної пошти. Під час створення такої телекомунікаційної мережі в умовах ринку значне місце можуть посісти комерційні системи та мережі. При цьому створення первинних каналів і мереж зв'язку повинно випереджати формування телекомунікаційних мереж. Державна політика вдосконалювання інформаційної інфраструктури України, а також політика МВС України повинні враховувати територіальну протяжність країни, а також різноманітний рівень розвитку інформатизації в окремих її регіонах. В умовах обмеженості бюджетних асигнувань, на нашу думку, доцільно запланувати такі заходи:

– встановити пріоритети регіональної інформатизації;

– визначити оптимальні засоби зв'язку і передачі даних для кожного регіону з урахуванням очікуваного інформаційного навантаження і територіальної віддаленості суб'єктів телекомунікації (супутникові канали зв'язку, волоконно-оптичні лінії зв'язку, радіо і радіорелейні, телефонні, телеграфні лінії зв'язку тощо);

– організувати сервісне обслуговування користувачів, що застосовують вітчизняні технології.

При цьому вітчизняні підприємства інформаційної індустрії повинні взяти на себе супроводження та розвиток засобів інформатизації, що придбані користувачем, у міру появи нових технічних і програмних продуктів. В Україні є ряд організацій, що поставляють необхідні технічні засоби та програмне забезпечення. Серед них слід відмітити СП «Інфоком» та СП «Відкриті системи», діяльність яких цілком відповідає вимогам стандартів Міжнародних організацій із стандартизації ІСО та ІЕС, повноправним членом яких Україна стала ще в 1993 р. У повному обсязі підтримується любительська некомерційна мережа FidoNet, комерційні мережі RELCOM, SOVAM, TELEPORT, GlasNet, Sprint Net. Більшість мереж дозволяють виходити в Internet та інші міжнародні мережі.

Розвиток єдиного інформаційного простору України потребує наявності в країні необхідного науково-виробничого потенціалу, що випливає з високої наукоємності всіх технологічних складових, що утворюють єдиний інформаційний простір і забезпечують його ефективне функціонування.

Відповідно до Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 рр. [105], необхідно розробити і забезпечити розвиток телекомунікаційної структури. Очікуваний результат від виконання цього завдання — оптимальна телекомунікаційна інфраструктура: концепція створення національної інформаційної інфраструктури; інфраструктури телекомунікацій для Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки та оборони України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Згідно з цими же Завданнями, слід створити конкурентноспроможні засоби інформатизації та інформаційні технології. Передбачається, що державні замовники, зокрема МВС України, одержать діючі зразки та прототипи конкурентноспроможних засобів і систем.

Проаналізуємо сьогоднішній стан і розвиток інфраструктури інформатизації в Україні. Розвиток телекомунікаційної інфраструктури України базується на стратегії входження до глобальної і європейської інформаційних інфраструктур та забезпеченні органів управління державою, суб'єктів господарювання різних форм власності, засобів масової інформації і населення країни інформаційними послугами та послугами електрозв'язку в необхідному обсязі, належної якості і номенклатури. Основні пріоритетні напрями розвитку електрозв'язку визначені у Концепції розвитку зв’язку в Україні до 2010 р., що схвалена Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. [106]. Ефективність вирішення питання розвитку і вдосконалення телекомунікаційної інфраструктури України багато в чому залежить від раціонального поєднання різних систем зв'язку — волоконно-оптичних, радіозв'язку — наземного та супутникового. Одне з головних завдань, яке необхідно вирішити для входження України у світовий інформаційний простір, – це реалізація міжнародних проектів будівництва магістральних волоконно-оптичних ліній (систем) зв'язку. Стан комп'ютерних мереж передачі даних відображає рівень розвитку інформаційної сфери і визначає її перспективу. В країні зараз функціонують декілька розвинутих телекомунікаційних систем загальнодержавного та відомчого значення, зокрема в Державному комітеті зв'язку та інформатизації України, Українській залізниці, Міністерстві транспорту України, Міністерстві палива та енергетики України, Міністерстві освіти і науки України, Державній митній службі України, Національному банку України, Банку «Україна», Промінвестбанку України і т. ін. На різних стадіях проектування знаходяться корпоративні мережі передачі даних Фонду державного майна України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України тощо.

Недостатньо керований розвиток телекомунікаційних систем і мереж призводить до небажаних тенденцій, що може позначитися на стратегічних інтересах держави:

– комп'ютерні інформаційні системи загальнодержавного значення, що мають стратегічний характер, будуть базуватися на телекомунікаційних системах суб'єктів, на які з боку держави буде обмежений вплив, а самі телекомунікаційні технології можуть не відповідати вимогам інформаційної безпеки;

– в цілому, телекомунікаційне середовище в державі являтиме собою набір окремих технологічно несумісних телекомунікаційних систем, у системному плані з позиції держави технологічно некерованих, що не дозволить досягти надійності і життєстійкості телекомунікаційної системи держави відповідно до вимог безпеки та вкладених ресурсів;

– високий рівень тарифів на послуги щодо передачі даних через невелику кількість користувачів та обмежений термін використання сучасного телекомунікаційного обладнання.

В підрозділі 2.1. нами було зазначено, що одним з компонентів інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури є організаційні структури, включаючи кадри, що забезпечують функціонування та розвиток національної інформаційної інфраструктури. Цілком зрозуміло, що інформаційна інфраструктура системи ОВС України також включає організаційну структуру. Таким чином, ефективність інформаційної відомчої інфраструктури певним чином обумовлюється ефективністю її складових, зокрема ефективністю формування організаційної структури.

На нашу думку, доцільно проаналізувати сучасний стан організаційної структури ОВС України, що забезпечує їх інформаційну діяльність, та перспективи її вдосконалення. Інформаційні підрозділи відповідно до рівня ОВС України (центральний, регіональний, територіальний) у своєму складі передбачають відділи (відділення, групи, фахівців) за усіма напрямками роботи інформаційного забезпечення, а саме: оперативної інформації; оперативно-розшукової роботи з цілодобовим функціонуванням чергових інформаційних груп; оперативно-довідкової інформації; технічного обслуговування комп’ютерних інформаційних підсистем та засобів оперативної поліграфії; супроводу та адмініструванню інформаційних підсистем та банків даних; супроводу комп’ютерних мереж та телекомунікаційних систем; впровадження нових інформаційних технологій; збору та обробки статистичної інформації; архівної роботи; матеріально-технічного забезпечення [313]. Ці підрозділи комплектуються фахівцями у необхідній кількості, яка визначається окремо для кожного органу відповідно до стану злочинності та загальної чисельності працівників ОВС України. На цей час МВС України ініціює виконання науково-дослідних робіт щодо визначення оптимальної чисельності співробітників ОВС України, зокрема інформаційних підрозділів всіх рівнів ОВС України. Безумовно, ці дослідження повинні проводитися із залученням фахівців з різних галузей знань, а також практичних працівників відповідних підрозділів ОВС України.

Однією з умов розвитку інформаційного забезпечення та підвищення його ефективності в діяльності ОВС України є створення інформаційних підрозділів в міськрайлінорганах. Призначення керівників інформаційних підрозділів узгоджується з інформаційною службою відповідного рівня. Стосовно виконання вимог щодо інформаційного забезпечення в межах єдиної системи всі інформаційні підрозділи підпорядковуються УОІ МВС України [313]. Адміністративно галузеві інформаційні підрозділи підпорядковуються безпосередньому керівництву.

Управління оперативної інформації (УОІ) МВС України структурно складається із п’яти самостійних центрів, групи по роботі з особовим складом, групи по матеріально-технічному забезпеченню, чергової частини (на правах відділу), архіву та канцелярії. Найбільшими з них є центр кримінальної інформації, центр статистичних та аналітичних досліджень, центр оперативно-довідкової інформації, науково-дослідний центр, комп’ютерний центр. В УОІ МВС України працюють кваліфіковані юристи, інженери-електроніки, системотехніки, експлуатаційники, програмісти, дактилоскопісти, оператори ЕОМ, архівісти та інші спеціалісти. Аналіз структури УОІ МВС України дозволив з’ясувати функціональні призначення її складових та структуру його основних підрозділів [313]. Слід підкреслити, що зазначені підрозділи є самостійними і в той же час взаємозалежними елементами цілісної системи – Управління оперативної інформації МВС України. Вдосконалення кожного з елементів цієї системи впливає на ефективність функціонування як УОІ, так і всієї системи МВС України. Тобто системний підхід щодо побудови організаційної структури УОІ МВС України є запорукою успіху роботи ОВС України.

Аналіз структурної організації інформаційного забезпечення УМВС України в області призводить до висновку, що вона поєднує в собі територіальну віддаленість засобів обчислювальної техніки з централізованістю накопичення та зберігання інформаційних фондів. Згідно з Концепцією розвитку системи інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України на 1998-2000 роки [313] та Програмою інформатизації органів внутрішніх справ України на 2000-2005 роки [312] для УМВС України по областях передбачено два рівня інформаційного забезпечення: регіональний, територіальний. Об’єктивно, що основу систему збору, контролю та використання інформації складають інформаційні підрозділи другого рівня. На цьому рівні забезпечується первинне накопичення інформації, що формує районні банки даних (наприклад, створення АІС «АБД-район») з наступною передачею даної інформації до регіонального банку даних регіонального рівня (область). На регіональному рівні проходить «злиття» інформації, що надходить від інформаційних підрозділів міськрайорганів внутрішніх справ, у багатоцільовий інтегрований банк даних обласного рівня з наступним санкціонованим доступом до нього інформаційних підрозділів міськрайвідділів та наданням їм у разі необхідності можливості виходу на перший рівень інформаційного забезпечення (МВС України). Вважаємо, що окремо слід проаналізувати та у разі необхідності оптимізувати функціональні обов’язки співробітників інформаційних підрозділів всіх рівнів ОВС України. Цьому питанню ми ще приділимо увагу під час розгляду кадрового забезпечення інформаційної діяльності ОВС всіх рівнів.

Як вже відзначалося, інформаційна інфраструктура ОВС України включає також (на рівні УМВС України в області) УОІ УМВС України. Аналіз цієї організаційної структури дозволяє зробити висновок, що зазначені інформаційні служби забезпечують організаційно-адміністративну, програмно-технічну та телекомунікаційну підтримку загальновідомчих та галузевих інформаційних систем. На нашу думку, слід провести спеціальні дослідження щодо визначення кількості підрозділів та повноти цієї організаційної структури. Вважаємо, що головною умовою під час аналізу повинна стати відповідність організаційної структури УОІ УМВС України в області певним функціям інформаційної діяльності ОВС України на регіональному рівні. Таким чином, ефективність інформаційної інфраструктури ОВС України значною мірою залежить від подальшого удосконалення організаційної структури, яка забезпечує їх інформаційну діяльність. Саме це становить один з головних резервів покращення діяльності у боротьбі зі злочинністю та забезпеченню охорони громадського порядку.

На цей час український ринок інформаційних технологій, засобів, продуктів і послуг (далі – інформаційний ринок) є одним із найбільш динамічних секторів українського ринку. Український інформаційний ринок має свої особливості, які істотно відрізняють його від зарубіжних:

– відсутність стабільності при пріоритеті на ньому зарубіжного виробника;

– неоднорідність ринку по регіонах країни;

– держава на ринку виступає як головний споживач, тобто формує ринок, не виступаючи на ньому як виробник;

– на українському інформаційному ринку слабо розвинутий сектор особистого споживання і, відповідно, не розвинута індустрія послуг, що орієнтовані на задоволення потреб населення.

Слабкість правового регулювання інформаційного ринку також накладає серйозні обмеження на його розвиток. Головними напрямками інвестиційної, митної і податкової політики держави, що здатні в значній мірі стимулювати розвиток українського інформаційного ринку, повинні бути:

– розробка стратегії поведінки держави на інформаційному ринку України відповідно до загальної економічної політики;

– розробка комплексу нормативно-правових положень, що забезпечать реалізацію прийнятої стратегії.

Вважаємо за необхідне зазначити, що інформаційна політика держави та її органів повинна враховувати той позитивний досвід, що є в країнах ЄС, зокрема щодо розвитку європейського інформаційного ринку. Проведений аналіз шляхів удосконалювання відомчого сектора інформаційної сфери держави дозволяє стверджувати, що це сприятиме удосконалюванню оперативно-службової діяльності ОВС України та якісному впливу ОВС України як суб’єкта державного управління НІС на відповідну складову інформаційної сфери суспільства.

* * *

1. Обґрунтовано, що реалізація державної інформаційної політики ОВС України, з одного боку, сприятиме забезпеченню правопорядку і законності, прав та свобод громадян на рівні світових стандартів, тобто успішному виконанню якісно нової функції держави. З іншого боку, підвищує усталеність системи державного управління національною інформаційною сферою за рахунок зміцнення системи державних органів управління НІС.

2. Визначено, що роль ОВС України як суб’єкта державного управління НІС пов’язана із інтенсифікацією каналів інформаційного обміну між державно - управлінськими структурами та громадянським суспільством, що необхідно для вироблення зважених управлінських рішень в інформаційній сфері. Призначення ОВС України як суб’єкта державного управління НІС – «лікування» соціальних негараздів, надання «швидкої допомоги».

3. Доведено доцільність розгляду управління ОВС України НІС як системи: об’єкт управління, суб’єкт управління, взаємозв’язки між ними. Об’єкт управління має дві складові: 1) відомчий сектор інформаційної сфери держави (інформаційне середовище ОВС України); 2) відомчий сектор інформаційної сфери суспільства (відповідна складова інформаційної сфери суспільства, яка потребує втручання ОВС України відповідно до їх компетенції).

4. Організаційно-правові засади державного управління НІС постають методологічною базою управління ОВС України НІС, яке визначається як сукупність усіх видів оперативно-службової діяльності ОВС України в інформаційній сфері, тобто у широкому трактуванні [184, 337].

5. Доведено, що одним з потужних антикримінальних факторів в арсеналі ОВС України постає інформаційний чинник підвищення ефективності оперативно-службової діяльності ОВС України, а також відповідна політика МВС України в інформаційній сфері. На сьогодні в системі ОВС України розроблена Програма інформатизації органів внутрішніх справ України на 2000-2005 рр., що реалізує настанову ефективності управління, хоча в ній частково присутня і настанова удосконалювання [337].

6. Запропонована концепція інформатизації ОВС України, яка базується на запропонованій концепції державної інформаційної політики (підрозділ 2.2) та враховує існуючу Концепцію розвитку інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України. В концепції інформатизації ОВС України реалізована ідея технологізації рішення завдань, що спирається на використання знань про предметну галузь – систему органів внутрішніх справ України та знань про те, як вирішуються схожі завдання [337, 338].

7. Інформаційне середовище ОВС України структурується за функціональним та організаційно-структурним підходами, що співпадає з двохаспектним підходом, який використовувався під час дослідження об’єкта державного управління НІС. Запропоновано розглядати інформаційне середовище ОВС України як цілісну інформаційну систему, що структурується за ознакою напрямків управлінської діяльності ОВС України. Ефективність єдиного інформаційного простору України певним чином залежить від ефективності формування інформаційного середовища ОВС України [339].

8. Система основних методологічних принципів генерування інформаційного середовища ОВС України визначається з урахуванням принципів, які пов’язані із завданнями та основними напрямками роботи ОВС України щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття. Проаналізовані наступні принципи формування інформаційного середовища ОВС України: принцип системності; принцип правового регулювання; принцип повноти і достовірності інформації, цінності та корисності; принцип презумпції відкритості інформації; принцип інформаційного суверенітету [337, 340].

9. Всі принципи формування інформаційного середовища ОВС України взаємозалежні та взаємообумовлені й утворюють цілісну систему принципів, яка повинна бути динамічною і змінюватися або коригуватися відповідно до загальної стратегії реформування в ОВС України.

10. Інформаційна стратегія формування інформаційного середовища ОВС України, спираючись на базові принципи, спрямовується на зміцнення та розвиток головних компонентів об’єкта відомчого управління – інформаційних ресурсів та відомчої інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури.

11. Запропоновані організаційно-правові заходи щодо формування і використання відомчих інформаційних ресурсів, які базуються на методологічних засадах формування національних інформаційних ресурсів (державних, приватного та суспільного секторів). Проаналізовані механізми подальшого реформування стосунків ОВС України та населення, що пов’язані з забезпеченням юридичних та фізичних осіб правовою інформацією, з формуванням та використанням недержавного сектору економіки, формуванням та використанням загальновідомчих інформаційних ресурсів за принципом прямого доступу [3, с. 160-168].

12. Національна інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура та її складові (зокрема, інфраструктура ОВС України) повинні забезпечити створення єдиного інформаційного простору України (інформаційного середовища ОВС України) як цілісної держави (системи ОВС України), поглиблення процесів інтеграції країн СНД, послідовне входження України до європейської та глобальної інформаційної інфраструктури [341-344].

13. Враховуючи те, що інформаційні технології є систематизуючим елементом інформаційного середовища ОВС України, МВС України слід і надалі проводити моніторинг сучасних інформаційних технологій і вітчизняних фірм, що займаються цією проблемою.

14. Недостатньо керований розвиток телекомунікаційних систем і мереж в ОВС України призводить до небажаних тенденцій, що може позначитися на стратегічних інтересах держави. Для запобігання негативним наслідкам запропоновані організаційно-правові заходи щодо вдосконалення інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури ОВС України, зокрема, стосовно її регіональних складових [3, с. 163].

15. Досліджено організаційну структуру ОВС України, що забезпечує її інформаційну діяльність, та перспективи її вдосконалення. При аналізі оперативного стану та визначенні сил, які необхідні для роботи в умовах даного стану в територіальних ОВС України, необхідно враховувати фактори кримінологічного, організаційно-правового, соціального, економічного та демографічного характеру. Потрібні спеціальні дослідження щодо визначення кількості підрозділів та повноти організаційної структури, яка забезпечує організаційно-адміністративну, програмно-технічну та телекомунікаційну підтримку загальновідомчих та галузевих інформаційних систем [345].

<< | >>
Источник: Арістова Ірина Василівна. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2002. 2002

Еще по теме Інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура ОВС України як складові об’єкта відомчого управління:

  1. Кадрове та інформаційне забезпечення як чинники удосконалювання процесу управління в ОВС України
  2. Вплив концепції правової інформатизації ОВС України на формування інформаційного суспільства
  3. Основне призначення та принципи генерування інформаційного середовища ОВС України
  4. 2.1. Єдиний інформаційний простір як об’єкт державного управління
  5. Інформаційне забезпечення оперативно-розшукової діяльності ОВС України
  6. 2.2. Система органів держави як суб’єкт державного управління національною інформаційною сферою
  7. РОЗДІЛ ІІІ Організаційно-правові засади управління органів внутрішніх справ України відомчим сектором інформаційної сфери держави
  8. 2.1. Використання інформаційних технологій в організації інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державного управління
  9. 2.3. Роль базового інформаційного механізму в системі державного управління національною інформаційною сферою
  10. РОЗДІЛ ІІ Організаційно-правові засади державного управління національною інформаційною сферою України
  11. РОЗДІЛ ІV Особливості управління органів внутрішніх справ України інформаційною сферою суспільства
  12. РОЗДІЛ V Інформаційно – правові заходи удосконалювання процесу управління в органах внутрішніх справ України
  13. 2.1. Національна безпека України як об’єкт управління Служби безпеки України
  14. Додаток Б Структурні складові і функції управління територіями в окремих державах – країнах-членах ЄС
  15. Уманський Юрій Володимирович. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Запоріжжя –2008, 2008
  16. Місце ОВС України у реалізації державної інформаційної політики
  17. 1.5. Категоріальний апарат дослідження державного управління національною інформаційною сферою
  18. Організаційно – правові механізми забезпечення ОВС України конституційного права громадян на інформацію
  19. 3.2. Використання нових інструментів в інформаційному забезпеченні державного управління
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -