<<
>>

Вплив концепції правової інформатизації ОВС України на формування інформаційного суспільства

ОВС України, як і інші органи державної влади, повинні активно впливати на інформаційну сферу суспільства, що сприятиме підключенню до управлінських каналів державного управління соціальної енергії суспільства, позитивній активності, особистому вибору громадян при збереженні основних параметрів соціального порядку (підрозділ 3.1).

Цей вплив визначається компетенцією ОВС України. Останнім часом відбувається коригування функціонального призначення ОВС України. В розділі 3 було зроблено акцент на удосконалюванні інформаційного середовища ОВС України (відомчого сектора інформаційної сфери держави), за допомогою якого ОВС України як суб’єкт держаного управління НІС може якісно впливати на відповідну складову інформаційної сфери суспільства, яка потребує втручання ОВС України відповідно до їх компетенції. Ця складова визначається як відомчий сектор інформаційної сфери суспільства. Дослідження показали, що різноманітні сектори інформаційної сфери суспільства та інформаційної сфери держави не тільки взаємодіють, але і сполучаються, перетинаються між собою. Це знаходить свій відбиток і у взаємодії та перетинанні відомчих (ОВС України) секторів інформаційної сфери суспільства та інформаційної сфери держави. Орієнтування на настанову удосконалювання зумовлює доцільність розгляду управління ОВС України інформаційною сферою суспільства як системи: суб’єкт управління - ОВС України, об’єкт управління - відомчий сектор інформаційної сфери суспільства, взаємозв’язки між об’єктом та суб’єктом управління. Управлінська настанова удосконалювання потребує удосконалювання всіх складових системи управління ОВС України інформаційною сферою суспільства. Для досягнення цієї мети вважаємо за доцільне при дослідженні об’єкта управління акцентувати увагу на функціональному підході, що потребує певних організаційно-правових заходів для забезпечення принципу верховенства права в діяльності суб’єкта та об’єкта відомчого управління.
Щодо суб’єкта управління – ОВС України, то, на нашу думку, актуальним є генерування правового інформаційного середовища ОВС України як складової єдиного інформаційно-правового простору правової держави та правового суспільства. В той же час формування правового відомчого сектора інформаційної сфери суспільства, на нашу думку, спричинить позитивний вплив на об’єкт управління – людей, відносини між якими здійснюються в цьому секторі. Обґрунтуємо цей підхід, спираючись на організаційно-правові заходи державного управління національною інформаційною сферою.

Взаємовідносини держави та громадянського суспільства здійснюються на основі права, що виступає не як спосіб нав’язування державної волі, а як рівний та справедливий масштаб свободи. Особливе місце в політичній системі суспільства належить державі, оскільки вона є головним засобом досягнення цілей, що стоять перед суспільством, концентрує в собі безліч політичних інтересів, дає усталеність політичній системі за допомогою упорядкування її діяльності [225, с. 346, 348, 349]. Відповідно до Конституції Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. «Соціальна правова держава — це політична організація суспільства, в якій право зв’язує та підкоряє собі державну владу, а основні права особистості та її соціальна безпека складає зміст свободи, що заснована на законах, які приймаються і підлягають зміні законним чином» [225, с. 401, 402]. Отже, будучи обмеженою правом, соціальна держава проявляє активність в регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону. Це стосується, безумовно, всіх підсистем держави, в тому числі і ОВС України, діяльність яких ґрунтується, насамперед, на принципі законності. Принцип законності означає, що ОВС України і їх співробітники визнають пріоритет права, підкоряються праву, не можуть обходити його приписів і несуть політичну, правову, моральну відповідальність перед народом і державою за невиконання взятих на себе обов’язків.

Порушення законодавства не може бути виправдане ніякими посиланнями на доцільність.

Вважаємо за доцільне запропонувати механізми регулювання інформаційного середовища ОВС України, які пов’язані з вирішенням проблеми правової інформатизації державних органів і суспільства та базуються на концепції правової інформатизації ОВС України. На нашу думку, доцільним було б говорити про правове інформаційне середовище ОВС України, покладаючи в основу принцип верховенства права, що закріплений у Конституції України. Ідеї та принципи правової держави, що проголошені в Конституції України, передбачають наявність твердої соціальної та культурної основи, усвідомлення чільної ролі права на рівні суспільних норм та цінностей [346]. Слід відзначити, що правова держава не є просто державою, що дотримується законів. Це суспільство і держава, які визначають право як міру свободи та справедливості, що історично розвивається в суспільній свідомості та розширюється, виявляється саме в законах, підзаконних актах та практиці реалізації прав та свобод людини, демократії, ринковому господарстві тощо [347]. Правова держава та її підсистеми (зокрема, ОВС України) потребують правової культури – правової культури влади, що сприймає право як головний принцип своєї діяльності, правової культури громадян, які звертаються до норм права та закону для вирішення проблем, що стоять перед ними. Правова вихованість кожної людини – це високий рівень правосвідомості, що означає відношення до права, яке виявляється в законослухняності та правовій активності, в прагненні в будь-якій справі затвердити правові початки як вищі цінності цивілізації [225, с. 40]. Одна з базових необхідних умов цього – правова обізнаність, тобто наявність у посадових осіб та громадян достатніх знань про права, обов’язки, що передбачені нормами закону. Очевидно, що джерелом таких знань є правова інформація.

Про права громадян стосовно доступу до правової інформації в останній час сказано чимало. Відповідні гарантії передбачені Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» [229], Законом України «Про інформацію» [11], Законом України «Про звернення громадян» [248].

Треба підкреслити, що знання закону є першою умовою підкорення йому та обов’язкового його виконання. Тому важливо, щоб закони та норми країни, як і рішення суду, їх інтерпретація регулярно публікувалися та були загальнодоступні. Загальнодоступність повних зібрань законів та нормативних актів може допомогти не тільки професіональним юристам, але і всім, хто цікавиться юриспруденцією. Однак, як відомо, вони скоріше дійдуть до осіб, що мають юридичну освіту. Для пересічних громадян, які не мають юридичної освіти, джерелом правових знань є, як правило, не офіційні документи, а їх інтерпретація у популярних текстах: повідомленнях ЗМІ, консультаціях фахівців, навчально-довідковій літературі і т.ін. В зв’язку з тенденцією інформатизації суспільства таким джерелом можуть стати інформаційні системи, що включають і правову інформацію.

В Законі України «Про інформацію» наведено поняття правової інформації. На нашу думку, це поняття є досить дискусійним, і в Законі наведено вузьке трактування цього поняття. В широкому плані правовою інформацією слід вважати зміст даних (повідомлень), використання яких визначають рішення того або іншого правового завдання чи сприяють його рішенню. Інакше кажучи, під правовою інформацією слід розуміти тексти та інші матеріали, що включають відомості про законодавство, право та правозастосовну практику, а також інші дані, які необхідні для дотримання норм права та активного правокористовування. Враховуючи це, можна умовно виділити два типи правової інформації: спеціалізована (в тому числі тексти офіційних документів), що розраховані на використання в професійній юридичній діяльності та в суміжних з нею галузях, і популярну, що адресована пересічним громадянам. В той же час слід відзначити, що безліч правових завдань та комплексність функцій права можуть визначати і велику кількість видів правової інформації та її джерел. У зв’язку з цим її важко відмежувати від інших видів інформації (наукової, економічної, політичної і т. ін.).

На нашу думку, це також багато в чому залежить від того, який аспект даної проблеми – правової інформації – висувається на перший план, тому що правова інформація, як вже відзначалося, стосовно самого поняття «інформації» може розглядатися як в її семантичному (змістовному), так і в прагматичному аспектах. Частіше правова інформація визначалася змістом правових норм. На нашу думку, такий підхід до аналізу правової інформації вірний, але явно недостатній. Зміст правової інформації дуже суттєво впливає і на її прагматичний аспект через те, що загальнообов’язковість правових норм апріорі визначає цінність, практичну значимість правової інформації. Крім того, у сфері юридичної діяльності, зокрема при вирішенні конкретних правових завдань, використовується інформація, що міститься не тільки в правових нормах, але й в інших джерелах. Якщо розглядати кримінологічну інформацію (кількісні та якісні характеристики злочинності, її стан, структуру, динаміку, територію розподілу, кримінальні норми – поняття злочину та його види) лише з семантичної точки зору, то вона має соціально-правовий характер. З позиції ж прагматичного аналізу – це правова інформація, тому що використовується в одному із видів юридичної діяльності. Тому необхідно використовувати широке трактування правової інформації, оскільки тільки такий підхід дозволяє державним органам влади і ОВС України, зокрема, всебічно та науково обґрунтовано вирішувати поставлені перед ними завдання.

Поширення правової інформації — питання актуальне не тільки з точки зору держави та громадських структур, що покликані забезпечити достатній рівень правової культури громадян, але й с позицій виробників інформаційних продуктів, котрі якимось чином пов’язані з правом. Мова йде про ЗМІ, що публікують матеріали з теми права, про виробників баз даних правової інформації, про видавництва, що займаються випуском юридичної літератури та популярних книг з правових питань і т.ін. Під час розгляду системи поширення правової інформації, зокрема, в ОВС України, необхідно проаналізувати як мінімум два аспекти: можливість доступу до інформації, а також інтерес та потреби в інформації з боку її потенційних одержувачів (інформаційний попит). Для того щоб ефективно вирішувати завдання, які стоять перед ОВС України, на нашу думку, необхідно існування банків даних правової інформації, а також відповідний рівень правової культури співробітників ОВС України. Для забезпечення створення інформаційних систем правової інформації, що задовольняють запити споживачів і вирішують державні (відомчі) завдання, при виборі джерел інформації та технологій роботи з нею можна орієнтуватися на пріоритет наступних критеріїв:

– максимальне забезпечення користувачів інформацією в електронному форматі;

– максимальний рівень впровадження в повсякденну практику сучасних інформаційних технологій, що вже існують в світі;

– створення умов для виробництва нового національного (відомчого) інформаційно-правового продукту, що зорієнтований на відповідність світовим вимогам.

Така концепція дозволяє орієнтуватися не на критерій максимальної близькості переліків друкованих видань та їх аналогів на електронних носіях, а на максимально повне забезпечення правовою інформацією в електронній формі за кожним напрямком. Перехід на нові технології інформаційного забезпечення дозволяє як збільшити число користувачів, що отримують безпосередній доступ до джерела правової інформації, так і якість та ефективність роботи кожного з користувачів. Таким чином, електронні джерела інформації дозволяють на цей час забезпечити інформаційну підтримку любого рівня, включаючи аналітичні огляди, що складають основу для наступного рівня обробки інформації в ОВС України. Засвоєння сучасних технологій, що пов’язано з введенням в експлуатацію джерел правової інформації, учинить свій організаційний вплив одночасно на користувачів всіх рівнів ОВС України.

Щоб з самого початку процес інтеграції України у відкритий світовий інформаційний простір був зорієнтований на максимальну ефективність (тобто забезпечував би доступ кінцевого користувача до максимального обсягу фондів правової інформації), він повинний включати до себе всі рівні користувачів – від державних та відомчих інформаційних центрів до приватних фірм та індивідуальних користувачів. Однією з основних переваг джерел правової інформації в електронному форматі є можливість як легкої передачі та збереження, так і організації віддаленого доступу до них. В кінцевому підсумку, під час вибору процедури та технічних засобів доступу до правової інформації користувач (співробітник ОВС України) керується прагненням забезпечити собі максимум можливостей при мінімальних витратах. Необхідно відмітити, що в усіх цих випадках повинна бути в ОВС України структура, яка б забезпечувала підготовку інформаційного продукту для його подальшого поширення. За аналогією з традиційною технологією інформаційного забезпечення цю структуру можна назвати «електронним видавництвом» (цей термін почав вже широко вживатися у світовій практиці). Однак це не просто аналогія, бо зараз багато традиційних видавництв, які випускають свою продукцію як на папері, так і в електронній формі.

Всіх користувачів правової інформації в ОВС України можна віднести до однієї з наступних категорій:

– кінцеві користувачі, що використовують інформацію тільки для власних потреб і не передають її ні в якому вигляді третім особам;

– аналітичні та консалтингові структури, які використовують правову інформацію тільки для виробництва власної продукції (як основу для рекомендацій);

– користувачі повторних джерел правової інформації, тобто вибірок, компіляцій, спеціалізованих баз даних за вимогами конкретного користувача і тому подібної інформаційної продукції, що передбачає ту чи іншу обробку інформації, яка здобута з певного джерела;

– інформаційні брокери – структури, що спеціалізуються на пошуку інформації в джерелах за запитами користувачів та передають результати пошуку замовнику без всяких змін, а також формують правовий інформативний ресурс для користувача відповідно до його потреб. Слід зазначити, що в епоху інформаційної революції виникає нова спеціальність – інформаційний посередник. Ці фахівці в сучасному інформаційному світі називаються «інформаційними брокерами». Їх головним завданням і є фактично консалтінг: на основі аналізу потреб користувача в правовій інформації, її оперативності, готовності користувача до того чи іншого рівня фінансових витрат і технічного переобладнання інформаційний брокер рекомендує йому склад інформаційного ресурсу (тобто, ті джерела правової інформації, до яких користувачу необхідно організувати доступ), режим експлуатації джерела та оптимальні технічні засоби експлуатації правового ресурсу. Вважаємо, що було б доцільно в системі ОВС України створити структуру, яка буде виконувати функції інформаційного брокера в інтересах всіх суб’єктів інформаційних відносин в ОВС України.

Таким чином, на наш погляд, доцільна постановка завдання щодо скоординованого введення в експлуатацію саме таких, готових до використання, відомчих, державних, міжнародних джерел правової інформації з подальшим зростанням національного правового інформаційного ресурсу, що повинний бути сумісним зі світовим інформаційним правовим простором. Дозволимо нагадати, що в забезпеченні юридичних та фізичних осіб правовою інформацією особлива роль належить Міністерству юстиції України, на яке покладено ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів [336]. Це, у свою чергу, дозволяє ОВС України під час формування інформаційного середовища системно взаємодіяти з інформаційним середовищем Міністерства юстицій України з урахуванням принципу зворотного зв’язку.

Аналіз Закону України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» [86] дозволяє зробити висновок, що при визначенні організаційно-правового забезпечення процесу інформатизації мова йшла лише про розроблення пакету нормативно-правових актів з питань організації та правового регулювання відносин у сфері інформатизації. На наш погляд, необхідно було б зробити акцент на організації заходів, що підвищують правову свідомість та правову культуру як державних службовців (зокрема, співробітників ОВС України), так і окремих громадян. Слід також відзначити, що використання словосполучення «процес інформатизації» не є коректним, тому що відповідно до Закону України «Про Національну програму інформатизації» поняття «інформатизація» вже визначено як сукупність певних взаємопов’язаних процесів [87]. Тобто ми маємо справу з тавтологією. У зв’язку з цим згадуються слова Декарта, в яких він відзначав, що при роз’яснюванні значень слів можна урятувати світ від половини помилок. На наш погляд, на перший план слід поставити вирішення головного завдання — формування в Україні єдиного інформаційного простору, що забезпечував би правову інформованість всіх структур суспільства (в тому числі і ОВС України) та кожного громадянина, зокрема, тому що правова освітність необхідна, щоб рости в умовах демократії. Проблема на цей час полягає в тому, що держава не тільки не надає громадянам можливість отримувати інформацію про чинне законодавство, але й сама не має достатньо ефективних систем правової інформації. Останнє вже знаходить своє відображення в нормативно-правових актах органів державної влади.

З нашої точки зору, в Україні необхідно використовувати світовий досвід щодо створення механізмів, які забезпечували б за рахунок більш повної правової інформованості громадян зростання права та його застосування, і таким чином підсилювати те, що можна було б назвати правовою «щільністю» суспільства. В правосвідомості «відбита правова дійсність у вигляді знань про право, усвідомлення того, що є право, яким воно повинно бути і яким воно було, а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку діючого права. Правосвідомість повинна бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, але і всім громадянам держави» [225, с. 220]. Відомо, що правосвідомість — це елемент правової системи, який знаходиться у повній єдності з явищами (законодавством, юридичною практикою і т. ін.), що входять до составу правової системи [225, с. 225]. Доцільно нагадати, що однією з головних функцій правосвідомості є когнітивна (пізнавальна, інформаційна), що «припускає знання права, інформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм, її результатом є формування правових теорій, концепцій, ідей» [225, с. 225]. Наступною однією з головних функцій правосвідомості постає правотворча (оціночна, емоційна), яка «свідчить про правосвідомість як джерело права, про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства та законодавчих органів; припускає оціночне ставлення до законодавства; відповідність правових норм своїм поглядам на правове, обов’язкове, необхідне» [225, с. 226]. Регулююча (установча) функція «припускає співвідношення поведінки людей з діючою в суспільстві системою правових приписів, мотиви та настанови у відношенні поведінки, що урегульована правом (відповідно до правових дозволів та заборон)» [225, с. 226]. Таким чином, кожній з функцій в структурі правосвідомості особистості відповідають такі блоки: правові знання; правові оцінки; правові настанови. Говорячи про правову «щільність» суспільства, насамперед, треба мати на увазі саме «правові знання». Необхідність та обсяг правових знань особистості обумовлені тим, наскільки особистість включена до системи правових відносин. Придбання та засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального та правового досвіду особистості. «Правосвідомість, що домінує у суспільстві, є важливим орієнтиром у правотворчій та правозастосовній діяльності компетентних органів держави, істотним критерієм при заповненні прогалин у праві. Іншими словами, правосвідомість є необхідним чинником при створенні норм права, умовою точної та повної реалізації норм права» [225, с. 227].

Показником правового прогресу є високий рівень правової культури [348]. Слід відзначити, що змістом правової культури особистості є: правосвідомість; правомірна поведінка та правове мислення. Правова культура — явище більш широке, ніж правосвідомість. Вона охоплює правосвідомість в єдності з практичним засвоєнням права. Для підвищення рівня правової культури необхідно правове виховання. Механізм правового виховання особистості в духовному внутрішньому зрізі може складатися з наступних стадій:

– накопичення правових знань, правової інформації;

– перетворення інформації, що накопичується, у правові переконання, звички правомірної поведінки;

– готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, згідно з законами [225, с. 243].

Що стосується системи норм права, способів та засобів правового виховання, то вони становлять зовнішню, інструментальну частину механізму правового виховання. Вважаємо за доцільне ще раз підкреслити фундаментальну роль теорії права та держави, що допомагає іншим галузям права досліджувати, виявляти закономірності, знаходити шляхи розвитку.

Підвищенню правової «щільності» суспільства та держави в значній мірі буде сприяти правова інформатизація суспільства та держави. Під правової інформатизацією України (або органів державної влади, зокрема ОВС України) будемо розуміти процес створювання оптимальних умов для максимально повного задоволення інформаційно-правових потреб державних та громадських структур, організацій, установ та окремих громадян на основі ефективної організації та використання інформаційних ресурсів із застосуванням прогресивних технологій, домінуючої ролі права, правового виховання, високого рівня правової культури особистості. При цьому правова культура особистості означає не тільки знання та розуміння права, але і й правові судження про нього як про соціальну цінність, а головне – активну роботу щодо його здійснення, зміцнення законності та правопорядку [225, с. 231].

На наш погляд, доцільно звернути увагу на те, що на сьогодні правова інформатизація є частиною інформаційної діяльності, визначення поняття якої закріплено в Законі України «Про інформацію»: «Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого та регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних» [11, ст. 12.]. Вважаємо, що в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства повинно трансформуватися і поняття «інформаційна діяльність». Нагадаємо, що інформаційне суспільство зовсім не означає домінування виробництва інформації над іншими видами виробництва. Воно означає, що всі інші види виробництва починають виступати у вигляді виробництва інформації.

Аналіз визначення правової інформатизації дозволяє зробити висновок, що вона базується на вирішенні двоєдиного завдання: інформатизація правової сфери, з одного боку, та забезпечення законодавчого (нормативно-правового) регулювання правовідносин у національній інформаційній сфері – з другого. Інформатизація правової сфери повинна здійснюватися шляхом створення еталонної географічної децентралізованої правової бази (в тому числі і правової бази ОВС України), що використовується в єдиному інформаційному просторі. Вся сукупність взаємопов’язаних підсистем правової інформації, що реалізується у вигляді територіально-розподіленої мережі стаціонарних банків нормативних актів усіх видів, іншої правової і соціальної інформації, повинна створювати національну автоматизовану систему інформаційно-правового забезпечення правотворчої та правозастосовної діяльності, правового виховання та освіти. Подібної стратегії дотримуються і в МВС України: на цей час йде становлення трьохрівневої ієрархічної моделі структури правових систем за принципами територіально-розподіленої та центральної топології.

Що стосується другого завдання правової інформатизації суспільства та держави (зокрема, ОВС України), то вважаємо за необхідне зазначити, що концентрація інформації породжує проблему її захисту та використання, в тому числі і в ОВС України. Це питання пов’язане з вирішенням проблем власності на інформацію, а також з наданням користувачам не всіх, а тільки дозволених йому обчислювальних ресурсів та інформаційних масивів. При цьому, природно, що будь-яка монополізація інформації рано чи пізно призведе до зловживань, починаючи з приховування інформації і закінчуючи її незаконним оприлюдненням. Для запобігання можливим зловживанням необхідні інституціональні обмеження, і передусім у сфері правової інформації. На базі відомих принципів використання інформації (об’єктивність, достовірність, повнота, відповідність, обмін, оперативність (своєчасність), доступність, відкритість, охорона та захист) слід розробляти нормативно-правові акти, що контролюють процеси переробки інформації, яка зберігається в ЕОМ. Без цього неможливо обійтися і в ОВС України. Тільки в цьому випадку можна говорити про суспільство, що базується на сумісному використанні інформації, всі інститути якого будуть дотримуватися двох принципів: права власності на інформацію та контролю за нею. Тому, на наш погляд, необхідно розглядати інформаційне забезпечення діяльності ОВС України в рамках цих двох принципів.

Безумовно, ці два завдання правової інформатизації в ОВС України повинні вирішуватися комплексно з обов’язковим врахуванням прямих та зворотних зв’язків. Успіх у вирішенні одного із завдань дає поштовх для розвитку іншого, тобто йде процес удосконалення саме правової інформатизації в ОВС України. Зараз багато говорять про правову інформатизацію. Йдеться про те, що закони держави повинні бути доступні для всіх громадян [349]. Для цього, зокрема, варто використовувати всі переваги інформаційних технологій та комунікацій, бо це важливий чинник на шляху побудови правового порядку в суспільстві. Проте не завжди можна пояснити, що цей чинник має на увазі в теперішніх умовах нашої держави, коли на самому правовому полі дуже багато білих плям. Постають питання про можливість оптимізації державного регулювання процесу правової інформатизації. Зокрема, в якому ступені цей процес повинний бути лібералізованим і що він є з точки зору усталеності державного управління та безпеки? Під час радянсько-тоталітарного управління стояло тільки питання про використання інформаційних технологій в юридичних службах органів державної влади, формувалася автоматизована загальносоюзна інформаційно-довідкова законодавча база даних. В той час правова грамотність не була самоціллю, бо за людину більшість його життєво важливих проблем директивно вирішували державні органи, в тому числі, і органи внутрішніх справ. Система органів державної влади, як і система ОВС України, була жорстко замкнута сама не себе, до окремої людини вона була прив’язана дуже відносно, і питання про правову інформатизацію в тому вигляді, як воно розуміється зараз, природно, також не стояло. Однак важливе також управлінське трактування правової інформатизації: як динаміка розвитку процесу правової інформатизації впливає на усталеність управління суспільством, його підсистем, треба чи ні боятися тимчасової монополізації ринку інформаційних ресурсів в галузі правової інформатизації, коли і «на скільки» можна лібералізувати цей ринок, «відпустити» його від жорстокого державного впливу?

Очевидно, що державі, в тому числі і державним організаціям, не варто брати на себе цілком відповідальність за розробку інформаційних систем для забезпечення громадян правовими знаннями, бо це не ефективно. З іншого боку, повна лібералізація процесу правової інформатизації, надання повної свободи розгортанню правових інформаційних систем комерційним організаціям в умовах великої кількості суб’єктів управління, нерозвиненості ринку та великих фінансових обмежень призведуть до дублювання розробок, витрат зайвих коштів. Крім того, і підприємницькі стимули, що обумовлюються усвідомленою потребою населення в правовій інформації, дієвістю механізму судової системи, поки що знаходяться в умовах становлення. Інтуїтивно зрозуміло, що держава повинна якось регулювати процес правової інформатизації з урахуванням багатьох чинників. Діючим механізмом регулювання є державне замовлення, зокрема замовлення МВС України на розробки правових інформаційних систем, але це замовлення повинно бути досить концептуально обґрунтоване. Розглянемо можливі управлінські чинники такого обґрунтування, маючи на увазі, передусім, забезпечення усталеності державного управління або управління в ОВС України, інформаційну безпеку.

Треба зазначити, що перехід від тоталітарного до правового суспільства, з точки зору вирішення питання управління, являє собою інформаційне відкриття системи управління — заміна замкнутого на себе тоталітарно-ієрархічного механізму управління більш інформаційно-відкритим державним регулюванням закономірно саморозвиваючих соціально-політичних та економічних процесів. Суспільний розвиток при такому інформаційному відкритті, завдяки зменшенню обмежень жорсткого директивного управління, починає самореалізовуватися, включаються механізми самоврядування. Поряд з цим процеси самореалізації та самоврядування не повинні носити хаотичного характеру. З одного боку, при інформаційному «відкритті» процесів управління суспільством, системою ОВС України знижується жорстокість управлінських механізмів досягнення певних цілей. З іншого боку, ці процеси надаються самі собі, зростає невизначеність ситуації, розмиваються цілі розвитку. Надмірне інформаційне відкриття системи державного управління, зокрема системи ОВС України, супроводжується зростанням хаотичних тенденцій, може неприпустимо знизити рівень усталеності державного (відомчого) управління та соціальної безпеки, можлива втрата контролю за розвитком ситуації. При недостатності та слабкої дієвості правової бази на початковому етапі розвитку правової грамотності громадян, при низькому рівні інформаційно-технологічної підтримки процесів управління хаотичні процеси можуть привести до негативних наслідків, конфліктів.

Природно, необхідно введення стратегії розвитку механізмів управління, що забезпечує зменшення директивності, – з розвитком правового поля знижується жорсткість управління та монополізація ринку інформаційних ресурсів. Лібералізація потрібна, але вона повинна стримуватися природними чи штучними заходами. Лібералізація ринку інформаційних послуг не повинна «бігти попереду паровозу» – для тимчасової опори потрібні островки монополізму, у противному випадку – можлива загроза усталеності управління. Визначеність динаміки «зменшення директивності» та зміни «розміру островків» за часом повинні підкорятися деяким природним закономірностям громадянського та правового суспільства з ринковою економікою. Це одне з фундаментальних питань науки та практики, і повної відповіді на нього поки ще немає. В правовому суспільстві при лібералізації ринкової системи управління, коли розвиток регламентується правовими нормами, моральними настановами та культурними традиціями, інформаційна відкритість об’єкта управління підвищує рівень усталеності його розвитку, забезпечує компенсацію хаотичної невизначеності розвитку, що є усередині об’єкта, знижує можливості її зростання.

Аналіз стану питання інформатизації як всіх органів державної влади, так і системи ОВС України, зокрема, дозволяє зробити висновок, що правова інформатизація повинна здійснюватися за такими взаємозалежними напрямками:

— інформатизація правотворчої діяльності;

— інформатизація правозастосовної діяльності;

— правове забезпечення процесу інформатизації.

При цьому, незважаючи на те, що ОВС України в основному повинні забезпечувати виконання робіт за другим напрямком, необхідно пам’ятати, що ОВС України є підсистемою системи органів державної влади і повинні в своїй діяльності керуватися також основними положеннями першого та третього напрямків. Таким чином, ОВС України будуть впливати за допомогою системи прямих та зворотних зв’язків на весь процес правової інформатизації України. На думку професора О.М. Бандурки, органи внутрішніх справ (зокрема), як і органи державної влади (у цілому), є одночасно суб’єктами та об’єктами управління [154, с. 66]. Тому доцільно вважати, що головними цілями правової інформатизації в ОВС України стають:

– інформаційно-правове забезпечення внутрішньої діяльності ОВС України;

– інформаційно-правове забезпечення зовнішніх стосовно ОВС України суб’єктів, у тому числі і фізичних осіб;

– зберігання і структурування інформаційно-правового середовища ОВС України.

Безумовно, сформульовані цілі відповідають глобальним цілям правової інформатизації України. Для досягнення зазначених цілей необхідно розробити комплекс взаємопов’язаних проектів стосовно до правової інформатизації ОВС України, наприклад:

– розробка основ політики правоохоронних органів в галузі формування та використання інформаційно-правових ресурсів;

– створення еталонних банків правової інформації та забезпечення обміну потоками правової інформації різних рівнів (центрального, регіонального, територіального) у єдиному інформаційно-правовому середовищі ОВС України, а також в інформаційно-правовому просторі України;

– забезпечення інформаційної безпеки, права на інформацію;

– організація та здійснення міжнародного співробітництва в галузі формування та використання правових інформаційних ресурсів;

– підготовка нормативно-правових актів та нормативно-технічної документації в галузі правової інформатизації ОВС України;

– організаційно-правове забезпечення правової інформатизації в ОВС України з використанням розподілу компетенції органів щодо формування та використання розподілених банків нормативних актів, закріплення прав та обов’язків постачальників та користувачів інформації.

Інтеграції розрізнених інформаційно-правових ресурсів (у тому числі в ОВС України) у рамках національної системи повинні передувати етапи створення державного (відомчого) фонду нормативно-правових актів для забезпечення ефективної інформаційної підтримки правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності. Предметна галузь інтегрованої бази даних правової сфери повинна відповідати, з одного боку, глобальним інформаційним потокам, що визначають склад еталонних банків нормативно-правових актів, а з іншого, – робочим інформаційним потоком, що формуються у процесі повсякденної діяльності ОВС України. Таким чином, інформаційно-правове забезпечення (правова інформатизація) державних структур (зокрема, ОВС України) повинно розроблятися з урахуванням балансу державних і відомчих інтересів. Реалізація цього підходу дозволить забезпечити розумне сполучення принципів централізованого та децентралізованого управління, а вертикальна та горизонтальна інтеграція систем правової інформації різного рівня в ОВС України буде сприяти ефективному функціонуванню системи за рахунок швидкого та надійного обміну даними і координації дій різних її ланок. Маючи на увазі широкомасштабний характер системи правової інформації в ОВС України, що створюється на цей час, та необхідність одержання результатів у найкоротший термін, доцільно передбачати паралельне проведення робіт за ключовими напрямками, що стратегічно орієнтовані на створення великих системних блоків і засобів зв’язку та передачі даних. На нашу думку, слід звернути особливу увагу на вирішення питань надання юридичної чинності нормативним актам на машинних носіях.

Варто також зазначити, що правове інформаційне забезпечення службової діяльності ОВС України повинно включати до себе:

– територіально-розподілену мережу повнотекстових банків законодавчих та інших нормативно-правових актів;

– тематичні банки правової інформації. Ці банки стають основою для обласних інформаційних управлінь;

– оперативні банки матеріалів судової практики та постанов пленумів Верховного Суду, рішень Конституційного Суду, матеріалів арбітражної практики, статистичної інформації і т.ін.;

– банки нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України;

– нормативно-правові документи правоохоронних органів держав-учасниць СНД;

– банки зарубіжного законодавства стосовно роботи правоохоронних органів;

– банки даних про стан та просування кримінальних справ;

– оперативні бази даних.

На цей час дуже актуальним постає питання забезпечення законодавчого (нормативно-правового) регулювання відносин у національній інформаційній сфері – друга складова двоєдиного завдання правової інформатизації, зокрема в ОВС України. Людина – обов’язковий суб’єкт правоохоронної діяльності. Слідчий, співробітники карного розшуку, інформаційних центрів, кадрових відділень, штабу можуть розглядатися як головні компоненти складових правозастосовних систем. Удосконалення відносин у системах «людина-машина» в галузі правоохоронної діяльності – одне з найважливіших завдань сучасної юридичної діяльності, теорії управління. Як вже відзначалося раніше, інформатизація – це мета, а комп’ютеризація – це засіб для досягнення цієї мети. При цьому безліч завдань ОВС України дозволяють використовувати весь спектр розробок в галузі інформаційних технологій. На наш погляд, необхідно звернути увагу на особливе значення математичного апарату в інформаційно-аналітичній діяльності ОВС України. Це пов’язано з тим, що у разі відповідного математичного забезпечення комп’ютер спроможний реалізовувати логічні операції, що має особливе значення в процесі прийняття рішень посадовими особами та співробітниками всіх підрозділів ОВС України. Таким чином, математичні методи розширюють межі якісного підходу, роблять дослідження комплексним, багатогранним. Треба підкреслити, що логічні конструкції можуть грати велику роль під час кодифікації інформаційного законодавства, тобто інформаційних нормативно-правових актів.

Система ОВС України є системою державно-правового характеру і тому відноситься до цілеспрямованих механізмів управління. Система ОВС України тісно пов’язана з правом і в силу цього виконує функцію регулятора суспільних відносин. Вона має суб’єкти та об’єкти впливу, канали прямих та зворотних зв’язків, за допомогою яких і здійснюються процеси збору, обробки та використання інформації, а в кінцевому рахунку процеси управління. С.С. Алексєєв вважає, що «ці системи іноді визначають як більш чи менш значні об’єднання державних органів, норм права, актів поведінки суб’єктів правовідносин та інших об’єктів і явищ» [350].

Таким чином, подібними системами можуть виступати ОВС України, механізми правосвідомості, правотворчості, підтримки правопорядку. Найважливішими системами такого виду є механізми правового регулювання суспільних відносин. Підсистемами державно-правових систем можуть виступати і процеси, наприклад, прийняття законів, нормативно-правових актів, розслідування злочинів, правової інформатизації ОВС України. Система ОВС України як цілісний механізм має відповідну структуру: специфічні органи, правові та інші норми, дії людей. Суб’єктами цієї системи є ОВС України, об’єктами впливу – поведінка людей. Виконуючи свої функції, така система взаємодіє з іншими функціональними системами – механізмом правового регулювання, механізмом правотворчості та механізмом правового впливу. Зв’язки між суб’єктами та об’єктами впливу – інформаційні. Для підвищення ефективності взаємодії між системою ОВС України та механізмами правового регулювання, механізмами правотворчості, механізмами правового впливу використовуються сучасні інформаційні технології. Проте, вважаємо за необхідне нагадати, що при цьому слід здійснювати і раціоналізацію тієї сфери, куди ці технології «вбудовуються», тобто удосконалювати і систему ОВС України, і відповідні механізми. На шляху функціонування складових елементів (норми права; правовідносини, суб’єктивні права та юридичні обов’язки; акти безпосередньої реалізації прав та обов’язків; акти застосування норм права) та стадій механізму правового регулювання виникають перешкоди, що усуваються за допомогою засобів, які знаходяться поза сферою правового регулювання. Ці зовнішні сторони кваліфікуються як правові форми діяльності держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, засновувальна, контрольно-наглядна [225, с. 267]. Будь-які органи держави в тому або іншому ступені здійснюють правоохоронну діяльність. Разом з цим існують і такі органи, для яких ця діяльність є основною (суд, прокуратура, міліція, служба безпеки і т. ін.). Система ОВС України для виконання своїх функцій повинна постійно удосконалюватися, зокрема і за допомогою нових інформаційних технологій. Таким чином, правоохоронна діяльність є одним із засобів функціонування механізму правового регулювання, який, у свою чергу, також потребує використання інформаційних систем, банків даних, інформаційних інфраструктур та інформаційного підходу для пізнання суспільних відносин з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку.

Доцільно, на нашу думку, звернути увагу на взаємодію системи ОВС України з механізмом правового впливу. Вважається [225, с. 248], що правовий вплив ширше за обсягом, ніж правове регулювання, оскільки вплив включає в себе як регулювання за допомогою певної правової норми, так і інші правові засоби та форми впливу на поведінку людей. Тому не слід правові засоби та форми впливу права на суспільні відносини зводити тільки до правового регулювання. Відповідно до головних особливостей свого змісту правовий вплив є не специфічно правовим, а загальним, в якому діє не право як сукупність норм, а «дух», ідея права; простежується вплив права і на систему суспільних відносин, на потенціал психічного складу особистості, на його свідомість та культуру. Правовий вплив на людину здійснюється по двом каналам: інформаційному та ціннісно -орієнтаційному. В цьому випадку правовий вплив по інформаційному каналу можна збільшити за допомогою, зокрема правових інформаційних систем, що розробляються в ОВС України. В той же час саме правовий вплив виробляє стандарт поведінки, формує загальну правову культуру співробітників ОВС України як безпосередній фактор їх законослухняності. При цьому правовий вплив здійснюється не тільки правовими засобами (нормами права, правовідносинами, актами реалізації та застосування норм права), але і іншими правовим явищами (правосвідомістю, правовою культурою, правовими принципами) та неюридичними засобами.

Що стосується взаємодії системи ОВС України з механізмом правотворчості, то слід зазначити, що правотворчість – це форма діяльності, зокрема компетентних державних органів щодо установлення, зміни та відміни юридичних норм, тобто і ОВС України. Рівень та обсяг повноважень ОВС України визначає відповідно і юридичну чинність нормативно-правового акту, що приймається. ОВС України здійснюють діяльність щодо створення підзаконних актів. Очевидно, що ефективність цієї діяльності певним чином залежить від інформатизації процесу правотворчості, від існування інформаційних систем правової інформації в ОВС України, а також від інформаційно-правової культури їх співробітників.

При виконанні своїх функцій ОВС України реалізують ті чи інші правові завдання, в основі яких лежить перетворення інформації. На нашу думку, з урахуванням цього положення правове завдання можна зазначити як ситуацію правового характеру, що потребує здійснення комплексу дій щодо одержання таких кількісних та якісних характеристик початкової інформації про об’єкт пізнання, які, у свою чергу, дозволили б отримати нові дані про нього та використовувати їх для досягнення істини в правовому дослідженні. Стосовно правових завдань, які вирішують ОВС України, вважаємо, що необґрунтованою є сама постановка питання про повну заміну суб’єктів юридичної діяльності машиною. Проте, необхідно постійно розширювати коло тих операцій, що можна передати машині. Безумовно, в таких випадках треба здійснювати глибокий аналіз конкретного завдання, що виникає на шляху досягнення певної мети. Тобто слід використовувати технологізацію рішення, нову технологію управління, де, безумовно, людині належить чільне місце.

Не викликає сумніву, що саме право покликано стати свого роду стрижнем подальшого розвитку суспільства, цивілізації. У зв’язку з такою тенденцією вважаємо, що будь-які спроби держави, державних органів (в тому числі, ОВС України), теоретиків та практиків розвивати підходи, які підвищують правову «щільність» суспільства, дозволяють забезпечити реалізацію проголошених в Конституції України положень про правову державу та місце і роль людини в суспільстві. Що стосується концепції правової інформатизації органів внутрішніх справ України, то, на наш погляд, вона достатньою мірою науково обґрунтована, хоча, безумовно, передбачає подальший розвиток, більш глибоке осмислення та взаємодію з новими реаліями правової дійсності, з реформуванням органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку третього тисячоліття.

4.1.

<< | >>
Источник: Арістова Ірина Василівна. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2002. 2002

Еще по теме Вплив концепції правової інформатизації ОВС України на формування інформаційного суспільства:

  1. Вплив інтенціонального світу людини на формування правосвідомості, правової культури, правової поведінки та правового буття
  2. Основне призначення та принципи генерування інформаційного середовища ОВС України
  3. Кадрове та інформаційне забезпечення як чинники удосконалювання процесу управління в ОВС України
  4. Інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура ОВС України як складові об’єкта відомчого управління
  5. Інформаційне забезпечення оперативно-розшукової діяльності ОВС України
  6. 4.3. Роль «безпеки» нормотворення ОВС України у гарантуванніінформаційної безпеки інформаційної сфери суспільства
  7. РОЗДІЛ ІV Особливості управління органів внутрішніх справ України інформаційною сферою суспільства
  8. 3.2.1. Формування правової бази з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС
  9. 2.1 Конституційно-правові засади концепції правової допомоги
  10. Роль державної інформаційної політики у формуванні інформаційного суспільства
  11. 1.3.2. Поняття правової системи суспільства та її структура 1.3.2. Поняття правової системи суспільства та її структура
  12. 5.3.2. Необхідність зміни правової концепції статутного капіталу
  13. 1.3. Основні положення загальної теорії правової системи 1.3.1. Правова система як підсистема суспільства 1.3.1. Правова система як підсистема суспільства
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -