<<
>>

3.1. Поняття перевищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику

Обстановка ризику характеризується можливістю небажаної випадковості, більшою чи меншою імовірністю її настання. Імовірність проявляється у різних своїх ступенях між неможливістю збитку та його неминучістю, вона є ступенем перетворення можливості в дійсність у ситуації невизначеності.

Отже, при ризику завжди залишається небезпека заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, тому передбачити всі необхідні заходи, що виключають настання такої шкоди, практично неможливо.

У тих випадках, коли особа помилилася і, незважаючи на прийняті нею заходи та всупереч її розрахункам, спричинена шкода виявилася значно більшою, ніж вона могла би бути при вжитті заходів, не пов’язаних з ризиком, її дії виходять за межі ризику і стають суспільно небезпечними. У таких випадках має місце перевищення меж виправданого ризику і настає кримінальна відповідальність.

Як вже відзначалося в підрозділі 2.3. дисертації, Кримінальний кодекс не містить визначення перевищення меж виправданого ризику, що дозволяє деяким авторам[262] стверджувати, що для даної обставини не відомо таке поняття як «перевищення меж ризику». Ризик може бути правомірним (обґрунтованим) або неправомірним (необґрунтованим). З цього погляду ризик, визнаний обґрунтованим, без яких-небудь умов виключає кримінальну відповідальність, необґрунтований - тягне кримінальну відповідальність на загальних підставах. Якщо ризик визнаний обґрунтованим, то розмір заподіяної в його результаті шкоди кримінально-правового значення не має.

Однак, вважаємо, що межі заподіяння шкоди при вчиненні діяння, пов’язаного з ризиком, повинні бути, і саме тому цьому питанню присвячене місце в попередньому підрозділі при розгляді об’єктивних ознак виправданого ризику. При цьому виділені два види меж заподіяння шкоди при виправданому ризику: 1) межі заподіяння шкоди, що відповідають його реальній небезпеці, і 2) межі заподіяння шкоди, що відповідають його потенційній небезпеці.

Відомо, що мета, якою би вона не була, не може виправдати будь-які засоби її досягнення. Саме тому шкода, яка допускається охоронюваним кримінальним законом інтересам, шляхом дії (бездіяльності) у ситуації ризику повинна бути співрозмірна із суспільно корисною метою цього діяння[263]. «Іншими словами, чим більшим є суспільне значення мети, - пише М.С. Грінберг, - тим більшим благом суб’єкт має право ризикувати. З цього, зрозуміло, не випливає, що поставлена мета виправдовує засоби. Повинні бути названі й інші умови виправданого ризику, що визначають в остаточному підсумку відповідність засобів та мети. Чим більш значимий ризик, чим більші блага ставляться ним під загрозу, тим більше ретельним повинно бути врахування його можливих наслідків»[264]. Наприклад, вчинення багатьох медичних експериментів пов’язано з ризиком заподіяння шкоди здоров’ю, а іноді і життю пацієнта. При господарському ризику досягнення важливого результату, як правило, пов’язане і співрозмірно з заподіянням тільки матеріальної шкоди, і в даній ситуації заподіяння шкоди життю або здоров’ю людей не буде обґрунтованим.

Перевищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику за певних умов кваліфікується як злочин, юридична природа якого складається в порушенні суб’єктом правової заборони виходити за позначені межі. Важливо враховувати, що перевищення меж шкоди може бути констатовано лише при наявності підстави його заподіяння, наприклад, реальна небезпека. І вже від самої особи залежить, чи заподіювати шкоду, знаходячись в такому стані. У випадку, коли особа вирішила використовувати своє право на заподіяння шкоди, але при цьому вийшла за межі цього права, вчинене (за наявності всіх необхідних ознак) свідчить про перевищення меж дозволеної шкоди.

Висновок про перевищення меж заподіяння шкоди при вчиненні діяння, пов’язаного з ризиком, робиться поряд з рішенням питання про те, недотримання якої ознаки вчинку свідчить про таке перевищення.

Отже, для констатації перевищення меж заподіяння шкоди ризикованим діянням слід встановити, що:

- наявні правова і фактична підстави для вчинення ризикованої дії (бездіяльності), пов’язаної з можливістю заподіяння шкоди об’єкту вчинку;

- це дія (бездіяльність) була розпочата вчасно і для досягнення значної суспільно корисної мети;

- шкода була заподіяна належному об’єкту;

- заподіяна шкода не відповідала лише вимозі про її домірність (при перевищенні меж «реальної» шкоди - невідповідність шкоди тій реальній небезпеці, що стала підставою для ризикованого вчинку; при перевищенні меж «потенційної» шкоди - тій значній суспільно корисній меті, до якої прагне особа).

У випадку, коли заподіяна шкода одночасно не відповідала як правовій та фактичній підставі, так і поставленій особою значній суспільно корисній меті, то це означає, що шкода взагалі була заподіяна без необхідності. У цьому випадку відповідальність за заподіяну шкоду повинна встановлюватися як за звичайний умисний злочин.

Таким чином, вчинення діяння, пов’язаного з ризиком, в рамках меж заподіяння шкоди є правомірним. Якщо ж фактична спричинена шкода відповідає правовій підставі виправданого ризику, то діяння не виходить за межі заподіяння шкоди. Якщо фактична шкода явно не відповідає правовій підставі вчинення діяння, пов’язаного з ризиком (реальній небезпеці, що стала підставою, або самому результату, що очікувався при вчиненні ризикованого діяння) – має місце перевищення меж заподіяння шкоди. Так, наприклад, при медичному ризику, при проведенні хірургічної операції існувала небезпека того, що хворий стане калікою, а наступила смерть людини. У цьому випадку смерть хворого явно не порівняна з тією небезпекою, що стала підставою для виправданого ризику. Або, наприклад, при новаторському ризику в ході досліджень очікувалося одержання нового устаткування, а наступив величезний матеріальний збиток. Спричинений матеріальний збиток явно не відповідає тому суспільно корисному результату, на який розраховував суб’єкт ризикованого діяння.

Таким чином, перевищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику - це явна невідповідність фактичної шкоди реальній небезпеці, що стала правовою підставою вчинку, або тій значній суспільно корисній меті, до якої прагнула особа, вчиняючи діяння, пов’язане з ризиком.

Необхідно також враховувати умови, закріплені в ч. 3 ст. 42, відповідно до яких «ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій». У цьому випадку відсутнє перевищення меж заподіяння шкоди. Якщо особа свідомо створює загрозу настання суспільно небезпечних наслідків, то, як вже відзначалося, вона вчиняє умисний злочин.

Суб’єктивна сторона перевищення меж заподіяння шкоди характеризується необережною виною і буде розглянута нижче.

На підставі викладеного може бути запропоноване наступне визначення поняття перевищення меж заподіяння шкоди при вчиненні виправданого ризику:

Перевищенням меж заподіяння шкоди при виправданому ризику, визнається необережне заподіяння правоохоронюваним інтересам шкоди, явно невідповідній реальній небезпеці, що послужила підставою для вчинення ризикованого вчинку, або тій значній суспільно корисній меті, яка ставилася ризикуючою особою.

Виводячи поняття перевищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику вважаємо, що за аналогією з іншими обставинами, що виключають злочинність діяння (необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця і т.д.), слід закріпити зазначене поняття в закон. З цією метою доцільно доповнити ст. 42 КК частиною 4 такого змісту:

«Перевищенням меж заподіяння шкоди при виправданому ризику визнається явна невідповідність шкоди, заподіяної правоохоронюваним інтересам, небезпеці, що викликала ризик, або меті, для досягнення якої особа допустила ризик».

Таким чином, щодо виправданого ризику має місце два види перевищення меж заподіяння шкоди:

1) перевищення меж, що має місце при недотриманні умови про домірність цієї шкоди реальній небезпеці, що послужила підставою для вчинення ризикованого вчинку, і

2) перевищення меж, коли заподіяна шкода неспіврозмірна з тією значною суспільно корисною метою, яка ставилася ризикуючим суб’єктом.

У цьому вбачається своєрідність розглянутої обставини, що виключає злочинність діяння, тому що в теорії кримінального права при необхідній обороні, крайній необхідності, затриманні злочинця виділяють перевищення меж заподіяння допустимої і достатньої шкоди. Так, правова підстава визначає межі заподіяння допустимої, а фактична - межі достатньої шкоди. Звідси випливає, що невідповідність шкоди його правовій підставі являє собою перевищення меж допустимої шкоди, а невідповідність шкоди фактичній підставі - перевищення меж заподіяння достатньої шкоди[265].

Перевищення меж заподіяної шкоди при виправданому ризику можливе тільки в тих випадках, коли мала місце неспіврозмірність, що носить явний, очевидний, безперечний характер. Явність у цьому випадку з об’єктивної сторони означає різку, очевидну неспіврозмірність заподіяної шкоди правовій підставі виправданого ризику або поставленій особою значній корисній меті. У той же час і з суб’єктивної сторони явність вимагає, щоб особа, яка заподіює об’єктивно неспіврозмірну шкоду, усвідомлювала цю неспіврозмірність. У противному випадку, коли має місце лише об’єктивна неспіврозмірність заподіюваної шкоди, але суб’єктивно особа не усвідомлювала її (наприклад, в силу сильного душевного хвилювання, переляку, страху та ін.), перевищення меж заподіяння шкоди відсутнє.

Розглядаючи перевищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику можна говорити про часові межі вчинення ризикованого вчинку, що заподіює шкоду. Оскільки такі межі мають початок та кінець, то заподіяння шкоди до або після цих часових меж можна розглядати як заподіяння шкоди за встановленими межами. При цьому слід враховувати, що межі заподіяння шкоди при вчиненні діяння, пов’язаного з ризиком, в часі визначаються наявністю його підстави. Тому вихід за їх межі свідчить лише про те, що шкода заподіяна при відсутності підстави. Прикладом такого виходу за межі може служити так зване «передчасне» або «спізніле» вчинення ризикованого діяння. У першому випадку шкода заподіюється, коли ще не виникла його підстава, а в другому - після того, як підстава вже перестала існувати, і в поставленні в небезпеку заподіяння шкоди правоохоронюваних інтересів явно минула необхідність. І в тому, і в іншому випадках відповідальність за заподіяну шкоду повинна визначатися на загальних підставах. У цьому і укладається відмінність порушення умови про своєчасність заподіяння шкоди від недотримання вимоги про її домірність, коли об’єкт вчинку ставиться в небезпеку вчасно, але шкода заподіюється з перевищенням меж.

Перевищення меж заподіяння шкоди відсутнє при недотриманні умови про необхідність (вимушеність) її заподіяння. Необхідність такої шкоди обумовлюється фактичною підставою. Якщо ж існує лише правова підстава (реальна або потенційна небезпека), але обстановка не викликає необхідності заподіяння шкоди (наприклад, була можливість досягти поставлену значну суспільно корисну мету без поставлення об’єкта в небезпеку заподіяння шкоди), то в такому випадку заподіяна шкода є невиправданою і тому постановка питання про межі такої шкоди або їх перевищення безглузда. У цьому випадку відповідальність за заподіяну шкоду повинна визначатися на загальних підставах як за умисний злочин.

Відсутність у колишньому кримінальному законодавстві статті, що регламентувала підстави виправданого ризику спричинило за собою практику підведення під ознаки крайньої необхідності окремих випадків виправданого ризику. Однак щодо крайньої необхідності теоретично можливе виділення двох видів перевищення меж заподіяння шкоди в залежності від обстановки, в якій діяла особа (сприятлива або несприятлива), при виправданому ризику - виділення видів перевищення меж заподіяння відбувається в залежності від того різновиду небезпеки (реальної або потенційної), яка загрожує правоохоронюваним інтересам.

Перевищення меж крайньої необхідності спричиняє кримінальну відповідальність лише у випадках умисного заподіяння шкоди. У випадку перевищення меж виправданого ризику має місце злочин з необережною формою вини у виді злочинної самовпевненості, про що мова буде йти в наступному підрозділі 3.2.

<< | >>
Источник: АНЧУКОВА Марина Вікторівна. ВИПРАВДАНИЙ РИЗИК ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2004. 2004

Еще по теме 3.1. Поняття перевищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику:

  1. 3.2. Кваліфікація та кримінальна відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику
  2. РОЗДІЛ III ПЕРЕВИЩЕННЯ МЕЖ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ПРИ ВИПРАВДАНОМУ РИЗИКУ
  3. 1.2. Поняття виправданого ризику як обставини, що виключає злочинність діяння
  4. РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ВИПРАВДАНОГО РИЗИКУ ЯК ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
  5. 1.3. Види виправданого ризику
  6. 1.1. Історико-правовий нарис кримінального законодавства про виправданий ризик
  7. 1.4. Місце виправданого ризику в системі обставин, що виключають злочинність діяння
  8. РОЗДІЛ ІІ СТРУКТУРА ВИПРАВДАНОГО РИЗИКУ ЯК ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
  9. АНЧУКОВА Марина Вікторівна. ВИПРАВДАНИЙ РИЗИК ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2004, 2004
  10. Відшкодування моральної шкоди, завданої при здійсненні медичної діяльності
  11. 2.3. Проблеми галузевої належності матеріальної відповідальності за моральну шкоду, заподіяну сторонам трудових відносин
  12. 1.4. Способи обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням лісового законодавства
  13. 3.2. Встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень
  14. Відшкодування майнової та немайнової шкоди, завданої внаслідок плагіату
  15. 2.1. Досудова підготовка матеріалів та пред’явлення позовів у справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства
  16. 3.2. Проблеми та шляхи вдосконалення відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому у кримінальному провадженні
  17. 2.2. Визначення меж здійснення права на самооборону
  18. 3.1 Ризики у діяльності Національного банку України у сфері рефінансування та їх адміністративно-правове врегулювання
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -