<<

2.1. Використання інформаційних технологій в організації інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державного управління

Організація ефективного інформаційно-аналітичного забезпечення не може обмежуватися лише запитами перших осіб на одержання інформації, оскільки інформаційні інтереси осіб, що приймають рішення в органах державного управління, визначаються лише, як правило, колом питань їх компетенції.

Необхідність інтеграції інформаційної, аналітичної, експертної, прогнозної складових роботи всіх служб і регіональних органів державної влади і координація їхньої діяльності очевидні з погляду управління і ресурсної забезпеченості. Така інтеграція, на наш погляд, вимагає системного підходу до формування інформаційної інфраструктури, що дозволяє підвищити конкурентоспроможність підприємств, використовуючи сучасні інформаційні технології [102].

Настільки ж очевидною і логічно обґрунтованою виявляється побудова інформаційно-телекомунікаційної системи, формування якої на регіональному рівні має забезпечити відповідні потреби різних органів. Створення такої системи – лише частина вирішення проблем підвищення якості рішень, що приймаються. Безперервне вдосконалення, корекція, стимулювання розвитку системи та її елементів, постійний контроль стану, якості, актуальності інформації, відстеження, селекція інформаційних зв'язків, що виникають, ефективне застосування можливостей системи у практиці управління вимагають наявності структури для супроводу системи.

Одним з важливих завдань, що потребують вирішення, є удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення процесів державного управління. Недосконалість інформаційно-аналітичного забезпечення ускладнює і сповільнює обґрунтування та вибір конкретних напрямків господарського розвитку, збільшує ймовірність помилок, що є основною причиною низької ефективності інформаційних технологій державного управління. Дослідженнями різних аспектів автоматизації управління і формування інформаційної інфраструктури займалися: Бакуменко В., Голубицький А., Дєгтяр А., Донець Л., Климовицька Г., Куценко Т., Никифоров А., Пущак Я., Чистов С., Шевчук О.

Теперішній стан інформаційно-аналітичної діяльності в Україні потребує, у першу чергу розробки й обґрунтування пропозицій з формування інформаційно-аналітичного забезпечення управління розвитком регіону на основі використання сучасних засобів обчислювальної і комунікаційної техніки.

Проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення органів державного управління значною мірою залежать від таких важливих складових, як:

1) особливості інформаційних процесів, що визначають характер обміну інформаційними ресурсами;

2) стан національного інформаційного простору (національний інформаційний простір – вся “сукупність інформаційних потоків як національного, так і іноземного походження, які доступні на території держави” ) [149];

Нагальною є необхідність в єдиній структурі для реалізації інформаційно-аналітичної взаємодії, координації діяльності регіональних органів влади, що організаційно утворюють інформаційно-аналітичну мережу в системі органів влади й управління. Вона формується на базі двох основних сегментів – внутрішнього, який включає мережі або комунікаційні вузли місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, і зовнішнього, який включає мережі і комунікаційні вузли інформаційних центрів різної підлеглості й різного профілю, наукових установ і навчальних закладів, господарських суб’єктів різних організаційно-правових форм, банків, аудиторських і консалтингових фірм, інвестиційних компаній і фондів та ін.

Для забезпечення певних функцій органу влади виникає необхідність створення спеціальних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем (АІАС), що, як правило, мають міжвідомчий характер, наприклад, таких, як Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій (УІАС НС), або Єдина державна автоматизована паспортна система (ЄДАПС). Міжвідомчі інформаційно-аналітичні системи будуються, як правило, за принципом створення центральної підсистеми, функціонування якої підтримується визначеним органом влади (до сфери його компетенції відноситься сфера автоматизації, що забезпечується системою), та функціональних підсистем в інших причетних органах влади [27].

Так, наприклад, в УІАС НС окрім Міністерства з питань надзвичайних ситуацій задіяно ще 18 органів влади.

Функціонування такої мережі може забезпечити вирішення з мінімальними витратами таких завдань:

· здійснення постійного різностороннього аналізу ситуації в країні, регіоні, відстеження стану і виявлення нових проблем життєдіяльності;

· оперативна підготовка альтернативних варіантів розв'язання управлінських завдань, підготовлених з використанням різних методик, технологій, опосередкованим залученням сторонніх незалежних експертів;

· формування інформаційного фонду із широким спектром матеріалів з різних проблем і створення умов для оперативного мережного відкритого або регламентованого доступу до цих матеріалів [3].

Абоненти мережі, крім права доступу до її ресурсів, повинні нести певні інформаційні обов'язки, дотримуватися правил і регламентів, відповідати технічним і організаційним вимогам. У цілому інформаційно-аналітична мережа повинна відтворювати собою інформаційний образ країни, регіону, який адекватно відображає реальну і ретроспективну ситуацію, особливості і тенденції розвитку окремих регіонів.

На ефективність та функціональність органів державної влади впливають такі фактори, як збільшення кількості інформації, що ними обробляється, а також переміщення на регіональний рівень центрів прийняття рішень.

Одним із основних напрямів вдосконалення інформаційних систем органів державної влади є утворення систем інформаційно-аналітичного забезпечення (СІАЗ) для інформаційної підтримки управління життєдіяльністю регіону з використанням інформаційних технологій. СІАЗ є розподіленою системою, що складається з ядра та галузевих підсистем, що взаємодіють за допомогою комп’ютерних мереж. Реалії поточного розвитку зовнішнього середовища обумовлюють необхідність адекватності сучасних інформаційних систем двом взаємозв'язаним тенденціям в структурах організаційно-економічного управління, виступаючим одночасно основними факторами, що впливають на їх еволюцію:

– зростання кількості і збільшення варіативності факторів, що вимагають обов'язкової реакції і адаптації з боку державного управління;

– переважання змінних управління, що відносяться до зовнішнього середовища, по кількості і значущості над змінними, що описують внутрішнє середовище [103].

Впровадження таких систем у діяльність органів державного управління показала забезпечує більшу керованість органів державного управління на регіональному рівні, зменшує документообіг, а також час та витрати праці на обробку документів [47].

Структура, якій доручається створення й супровід інформаційно-аналітичної системи, має бути та ж сама система, покликана виражати інтереси, координувати діяльність і організовувати розв'язання конкретних завдань для органів влади й управління [113]. Їй природно поставити в обов'язки і такі функції:

· формування та здійснення в країні загальної політики інформатизації, що максимально враховує інтереси органів управління і привабливої для всіх учасників різноманітних регіональних програм і проектів як потенційних абонентів інформаційно-аналітичної мережі;

· створення і забезпечення системи інформаційної безпеки, регламентації доступу до інформаційних ресурсів;

· адміністрування, нормативно-правове забезпечення діяльності інформаційно-аналітичної системи.

Система інформаційно-аналітичного забезпечення повинна будуватися на основі аналізу предметної галузі управління та виокремлення пріоритетних програмно-цільових настанов, що враховують інтереси держави та окремих регіонів.

У цьому контексті слід згадати про електронний уряд як концепцію державного управління, яка полягає у автоматизації державних служб, основними функціями яких є: забезпечення вільного доступу громадян до всієї необхідної державної інформації, збір податків, реєстрація транспортних засобів і патентів, видача необхідної інформації, укладання угод і оформлення поставок необхідних державному апаратові матеріалів та обладнання. Це має призвести до зниження витрат та економії коштів платників податків на утримання і фінансування діяльності державного апарата, збільшення відкритості і прозорості діяльності органів управління [146].

В середньому рівень використання послуг електронного уряду населенням розвинених країн світу складав на початок століття складав вже 26%. Тобто, 26% людей в усьому світі використовували урядові он-лайнові служби з метою доступу до урядової інформації, передавали персональну інформацію урядовим службам або здійснювали якісь трансакції з електронними державними службами. При цьому 20% громадян в усьому світі, які мають доступ до мережі, користуються послугами електронних урядів для пошуку і доступу до інформації, 9% виходять в он-лайн, щоб роздрукувати офіційні форми довідок і т. ін., а 7% передають персональну інформацію до державних органів в он-лайні [147]. Електронний уряд не як витратне часткове технологічне рішення, а як концепція здійснення управління державою необхідно є елементом масштабного інформаційного перетворення суспільства [146]. Проте для того, щоб ініційовані зміни мали комплексний характер, вживані кроки були стратегічними, а не тактичними, безпосередні виконавці (себто державні службовці всіх рівнів) повинні мати вірне уявлення про мету цих змін, про їхній масштаб і загальну спрямованість. За інакших обставин результатом буде набір окремих заходів, що ніяк не позначиться на якості роботи державних структур. Як наслідок невірно визначених цілей інформатизації державного управління з’являється ставлення до електронного уряду як до чергового атрибуту, більше для іміджевих, представницьких цілей, ніж для розв’язання реальних проблем. Коли цю думку поділяє певна кількість громадян – вони просто приєднаються до тих, хто спілкуватиметься з офіційними структурами традиційними способами. Проте коли такої ж думки дотримуються державні службовці, в них є об’єктивна можливість (принаймні в окремій структурі) дійсно перетворити інформатизацію на формальну процедуру, що не впливатиме на усталену схему діяльності [146]. В цьому питанні ми згодні з результатами порівняльного аналізу Віктора Лобанова, заступника директора Інституту державної служби Державного інституту управління. За В.Лобановим, характеристики традиційного і нового, електронного уряду є діаметрально протилежними. Традиційно уряд характеризувався складністю структур – електронному ж урядові притаманна простота структур і процесів. Ще сьогодні ведеться мова про “зміцнення владної вертикалі”. Але електронний уряд протиставляє централізації і залежності гнучкість і автономію. Нинішні звіти про роботу державних органів складаються переважно з цифр – скільки саме коштів витрачено на ті чи інші цілі, скільки коштів недоотримано. Електронний уряд оцінку за затратами замінює оцінкою за результатами. Зараз державне управління здійснюється за допомогою правил і директив. Для електронного уряду характерне управління з наголосом на організаційну культуру і цінності. Як один з компонентів Інформаційного (або ж заснованого на знаннях, на дожиттєвому навчанні) суспільства, електронний уряд переносить акцент з фінансових і матеріальних ресурсів на людські ресурси. І ще одна характеристика елементу відкритої соціальної системи – електронний уряд ліквідує традиційне орієнтування на внутрішні процеси. В нових умовах головним є врахування зовнішніх факторів і орієнтація на споживачів [146].

Урядова мережева інфраструктура має й може вирішувати актуальні політичні, економічні та соціальні завдання держави. Об’єднання можливостей урядового інтранету та урядового порталу має забезпечити виконання таких завдань:

- реалізація права громадян на доступ до відкритої державної інформації;

- доведення до громадськості об'єктивної і достовірної інформації про діяльність органів державної влади, зміцнюватиме довіру до держави і провадженої нею політики;

- взаємодія і постійний діалог держави з громадянами й інститутами громадянського суспільства, а також необхідний рівень суспільного контролю за діяльністю державних органів і організацій;

- об'єднання інформаційних ресурсів і сервісів органів державної влади та місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору;

- вдосконалення системи державного управління, оптимізація структури державного апарату, зниження фінансових і матеріальних витрат на його утримання, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісний вираз, в систему державних мережевих сервісів, що відповідатиме реальним потребам громадян і організацій;

- ефективна підтримка економічної діяльності державних господарчих суб'єктів, що дозволяє їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір;

- взаємодія та співпраця з державними органами зарубіжних країн і міжнародними неурядовими організаціями.

Небезпекою є можливість піддатися шантажу компаній-монополістів і заборонити Антимонопольному комітетові втручатися в ситуацію. Компанії вкладають гроші в розбудову, серед іншого, й швидкісних Інтернет-мереж тому й тільки тому, що це вигідно. І це зовсім не означає їх участі чи самостійної розробки ними цілісних концепцій розвитку і системи електронного урядування, зокрема, програми „eUkraine”, а також галузі ІТ в цілому. Вони просто прагнуть створити і максимально розширити власну нішу на ринку. І, звичайно, кожна з них хоче мати своїм клієнтом державу, оскільки це дуже вигідний клієнт: він може забезпечити процвітання компанії.

Однак у тому й справа, що, перш ніж довіряти розвиток такої стратегічно важливої сфери, як інформатизація, окремим компаніям, тим більше недержавним, держава має чітко визначити правила і загальні схеми, за якими відбуватиметься цей розвиток, з’ясувати його цілі. Кінцева ж мета відома: формування Глобального інформаційного суспільства і, зокрема, його українського сегмента. Це є метою і програми „Електронна Україна”, і „Електронної Європи”. А те, що Євросоюз просунувся набагато далі цим шляхом, зовсім не означає, що в розробці української національної концепції побудови інформаційного суспільства і, вужче, втілення „Електронної України” та запровадження системи електронного урядування, немає необхідності [20].

«EGovernment» стосується передусім інформатизації управлінських процесів у державних структурах усіх рівнів, інформатизації міжвідомчих відносин, створення комп’ютерних систем, спроможних забезпечувати взаємодію цих органів з населенням та структурами бізнесу [12].

Головною метою електронного уряду є підвищення ефективності діяльності державних органів влади на основі широкого використання інформаційно-комунікативних технологій, досягнення якісно нового рівня взаємовідносин держави і суспільства [97].

Стратегічний рівень управління припускає виявлення проблемних галузей у різних сферах життєдіяльності регіону, аналіз і прогноз довгострокових тенденцій його соціально-економічного розвитку; аналіз і прогноз соціально-політичних тенденцій і створення системи врівноважування різних проявів політичної активності. На даному рівні генеруються методи вирішення проблем, розробляються концептуальні підходи, оптимізуються моделі та сценарії розвитку регіону.

На оперативному рівні здійснюється моніторинг і аналіз поточного стану елементів соціально-економічної та суспільно-політичної сфер регіону, формуються плани реалізації концепцій, моделей і сценарії розвитку регіону, проводиться оперативний контроль і коригування виконання планів і проектів [48].

Надзвичайне управління припускає одночасно прогнозування запобігання екстремальним ситуаціям, створення сценаріїв їхнього виникнення та розвитку, постійний моніторинг характеристик і показників потенційно небезпечних природних, техногенних, соціально-політичних факторів і забезпечення організаційно-технічних питань здійснення управління в екстремальних умовах.

Система інформаційно-аналітичного забезпечення управління повинна також враховувати специфіку даного регіону – галузеву структуру виробництва, пріоритетні напрямки розвитку економіки, наявність ресурсів, інфраструктуру забезпечення економіки й управління, демографічні та міграційні особливості регіону [83].

Органи регіонального управління у взаємодії з центральними структурами, що здійснюють свою діяльність на території регіону, координують інформаційно-аналітичну діяльність, вишукують інформаційні ресурси загального користування, забезпечують інформаційну безпеку, здійснюють інформаційний обмін. Інформаційні потреби центрального і регіонального рівнів, зазвичай, знаходяться у різних площинах, тому важливим завданням регіонального управління є оптимізація інформаційних зв'язків, зусиль і витрат на забезпечення збору, обробки і подання інформації на центральний рівень. Досвід роботи органів влади й управління країн з розвинутою економікою свідчить про доцільність багаторівневих інформаційних зв'язків [49]. Тільки за їхньої наявності можна забезпечити прийняття якісних рішень.

Специфіка інформаційно-аналітичної діяльності в органах влади управління полягає в тому, що вона є елементом системи і процесу управління. Тому тут переважають внутрішні обмеження системи щодо часу підготовки матеріалів, їхньої повноти, вірогідності, обґрунтованості, відповідальності виконавця. Відповідно, основна увага приділяється не стільки глибині й оригінальності опрацювання проблем, скільки їхній оперативності й ефективності. По суті, це робота експертних колективів, які постійно виникають і розпадаються залежно від поточного завдання.

З огляду на широкий спектр проблем і обмежені ресурси, неможливо утримати в штаті високопрофесійних фахівців з усіх напрямків. Тому органам влади й управління дуже важливо мати перелік сторонніх експертів у різних предметних галузях, можливості і ресурси для оперативного залучення їх до обговорення проблем, що виникли, разових консультацій. Така постановка питання припускає наявність в органах влади й управління людей або структур, до обов'язків яких входить професійне формулювання завдань, організація аналітичних досліджень, добір і координація діяльності експертів, реалізація експертних процедур і технологій, узагальнення матеріалів, представлення результатів особам, що приймають рішення [24].

Дуже часто на регіональний рівень реплікується діяльність вищих і центральних органів влади, де також є інформаційно-аналітичні підрозділи, що діють з різною мірою активності й очевидності для регіонального рівня, їхні функції та структури постійно змінюються, проте поступово набувають стрункості та стійкості. Особливістю їхньої діяльності є те, що в центральному апараті вищих органів державної влади успішність і ефективність аналітичної діяльності прямо залежить від регулярності постановки дослідницьких завдань з боку керівництва. Якщо постійний зворотний зв'язок між керівництвом і аналітиками відсутній, то служба починає працювати за своїм власним планом, що часто не відповідає погребам ситуації. За законами апаратного життя подібні взаємини з керівництвом через певний час призводять до істотної втрати значущості інформаційно-аналітичного підрозділу і виникає ілюзія відсутності відповідної потреби в ньому.

Насправді необхідно усвідомлювати, що в різні періоди поточна форма завдань може змінюватися, вищі керівники мають визначати не тільки надзвичайні та середньострокові завдання, але й завдання стратегічного прогнозу і планування. Напевне, з часом так і станеться, оскільки включення інформаційно-аналітичних підрозділів до структури органів влади й управління – явище достатньо нове для практики державного управління, а, відтак, форми і методи їхньої роботи, місце і роль у підготовці рішень визначаться поступово.

Поступовий розвиток і організаційне оформлення інформаційно-аналітичної діяльності вимагає вдосконалення структур, технологій, методології та методик її проведення. У регіональних органів влади й управління є обмежені можливості замовляти академічним інститутам довгострокові та дорогі теоретичні дослідження. Зазвичай ідеться про залучення окремих експертів або невеликих груп дослідників, здатних застосувати знання й технології у спільній роботі зі співробітниками інформаційно-аналітичних підрозділів. Одночасно істотно підвищуються вимоги до загальної ерудованості, поінформованості, навченості, мобільності, різносторонності цих працівників, які, по суті, є постійно діючими експертами на своїх робочих місцях.

Актуальною стає чітка взаємодія інформаційно-аналітичних структур усіх рівнів державного управління. Усе активніше вилучається з практики регіонального управління дублювання робіт зі збору, обробки, збереження однотипної інформації [45]. До розв'язання інформаційних та експертно-аналітичних задач підключаються регіональні структури центральних міністерств і відомств. При цьому на практиці виникають досить непрості питання, пов'язані з повноваженнями, відповідальністю, погодженістю дій, звітністю, що вирішуються регіональними органами по-різному. Така ситуаці на фоні інформатизації потребує відповідних організаційно-фкнкціональних систем.

Розширення функціонального набору до можливостей проведення автоматизованих аналітичних досліджень звичайно пов’язують з забезпеченням математичного моделювання ситуацій. Але досвід фундаментальних наукових і практичних робіт (як вітчизняний, так і зарубіжний) поки що мало використовується у практиці роботи органів влади й управління.

Це пов'язано переважно з тим, що при розробці складних математичних моделей задачі, що підлягають розв'язанню, і критерії оцінки результатів рішень, як правило, формулюються заздалегідь. У практиці проведення аналітичних досліджень в органах влади й управління, особливо у сфері суспільно-політичних і соціально-економічних проблем, найбільші труднощі в організації дослідження складає саме постановка і формулювання проблеми [46]. Звичайно постановка проблеми виробляється на вербальному рівні у вигляді якісного опису ситуації. Відповідно, розпливчастість описів та їхня нечіткість визначає і високий ступінь залежності від суб'єктивних особливостей постановника завдання аналітичного дослідження і від суб'єктивних критеріїв оцінки результатів прийнятих рішень, а також характеризується сильним впливом на процес підготовки і прийняття рішень елементів інтуїтивного характеру.

Використання інформаційних технологій також є можливим при проведенні аналітичних досліджень, заснованих на збиранні та поданні евристичних експертних знань і прецедентів із ситуаційними аналогами. Основною проблемою при цьому є також об'єктивна оцінка результатів і можливість дальшого використання створеної інформаційної системи незалежно від експертів, що брали участь у відпрацьовуванні технології та створенні інформаційної бази прецедентів.

Можливість зміни експерта під час прийняття рішень у суворо регламентованих проблемних галузях передбачається в інтелектуальних інформаційних системах, особливо в класі експертних систем, основаних на знаннях. При цьому задачі зважуються в межах певної параметрично керованої інструментальної оболонки й апріорно створюваної бази знань. У таких системах можливість оперативної зміни бази значно обмежена, оскільки може призвести до не відновлюваного порушення працездатності системи, що істотно обмежує можливість використання експертних систем у аналітичній практиці органів управління.

Інформація у будь-якій діяльності відіграє орієнтаційну роль, допомагає правильно оцінити обставини й умови, усвідомити ціль майбутньої роботи, виділити проміжні цілі, сформулювати задачі і вибрати або відшукати нові шляхи, способи і засоби їхнього розв’язання. Вона необхідна всім ринковим суб’єктам для прийняття правильного рішення щодо своєї господарської діяльності, щоб знати, як треба взаємодіяти з державними, ринковими та соціальними структурами, можливості і неможливості ринку, правила підприємницької діяльності. Володіння інформацією обумовлює конкурентну перевагу: вона допомагає створювати інший товар швидше, вищої якості і в більшому обсязі.

Ефективність системи державного управління національними інформаційними ресурсами та їхнім захистом значною мірою визначає, в умовах науково-технічного прогресу та переходу до постіндустріального суспільства, загальний рівень національної безпеки, а будь-які недоліки в структурі й функціонуванні системи державного управління цими процесами призводять до непоправних збитків суспільству й державі. Наприклад, відомо, що втрати економіки Німеччини від індустріального шпигунства перевищують 40 млрд. марок на рік, втрата торгових і технічних секретів США (за неофіційними даними) обійшлась американським компаніям у 1992 році в 100 млрд. долл. Вважається, якщо не буде вжито рішучих заходів щодо припинення промислового шпигунства, вказані втрати, за оцінками фахівців, до 2003 року складуть 150 млрд. дол. [116].

Теза про пріоритетність проблематики інформаційних ресурсів, про те, що створення інформаційних ресурсів і реалізація ефективного до них доступу в процесах інформатизації є цілями найвищого порядку, становить стрижень Концепції формування системи національних інформаційних ресурсів. Усе інше – апаратні засоби, технології, правові норми й організаційні рішення – є елементами інфраструктури і підпорядковано меті формування середовища інформаційних ресурсів, у якому вони оперативно створюються, ефективно використовуються і належно захищаються [28].

Електронна комерція дає підприємствам нові види доходів та додаткові можливості для пропозиції нових (інформаційних послуг) у доповнення, а іноді й незалежно від традиційних товарів та послуг. Під електронною (е-комерція) розуміється така форма комерції, коли вибір і замовлення товару чи послуг виконуються через комп’ютерні мережі, а оплата – через використання електронних документів та платіжних засобів (картки, електронні чеки, електронні гроші). Фактично це система Іnternet-комерції (SІC). Спрощена модель е-комерції складається із:

– власників пластикових карток, які, як правило, через Іnternet мають доступ до віртуальних постачальників послуг (магазинів, банків, туристичних фірм);

– віртуальних постачальників послуг (он-лайн магазини, банки, туристичні державні установи, страхові компанії тощо), які дають доступ до своїх каталогів послуг через комп’ютерні мережі;

– платіжної системи, представленої банками-емітентами (картки), банками-екваєрами та процесинговими компаніями і центрами;

– надійної та досить дешевої телекомунікаційної інфраструктури, розвиненої системи стандартизації та аутентифікації клієнтів і постачальників інформації.

Датою народження інформаційних технологій е-комерції вважається 1993 рік, коли почалось масове використання Web-технології в мережі Іnternet.

Питання про те, чи зможе компанія отримати вигоду від «ефекту синергії», полягає у тому, чи більшим буде прибуток (а не зекономлені сукупні витрати), отриманий одним сайтом (генераліст), ніж комбінація двох або більше провайдерів одиничних продуктів (спеціаліст).

У нових еко-системах для клієнта є більшою цінністю можливість отримати всю інформацію у єдиній та поважній компанії. Для того, щоби скористатись ефектом синергії, компанії повинні підтримувати відкриті, засновані на довірі стосунки з клієнтами, постійно надаючи їм цінну інформацію, товари та послуги, враховуючи досвід та якість часу, проведеного на сайті компанії. Компанії, які вже сьогодні розуміють і враховують можливості Internet, зможуть тримати під контролем хід подій.

Необхідно передбачити, винайти системи, які б дозволили стратегії електронного маркетингу працювати, і поєднати їх з традиційно здійснюваними операціями. Якщо не поєднати ці системи, обидва способи ведення справ можуть сильно постраждати.

Перш за все, необхідна інтеграція внутрішніх і зовнішніх процесів, поєднання сайту компанії з її внутрішньою організаційною структурою). Наочним прикладом цього може слугувати діяльність автомобільного гіганту Вольво [134]. Вольво був одним з найперших виробників, що вийшли у режим роботи on-line (сайт було запущено в 1994 році). На першому етапі існування сайту, компанія не забезпечила його інтеграції з внутрішньою організаційною структурою, на скарги клієнтів, що надходили електронною поштою, відповідей не було, що призвело до невдоволенні клієнтів та зростання негативних відзивів про роботу компанії. Наведений приклад засвідчує, як важливо враховувати вплив роботи з сайтом компанії на лояльність споживачів, важливість інтеграції процесів зсередини організації та правильний розподіл ресурсів.

Виникає потреба у високій корпоративній культурі, правильному балансі старого й нового. Багато компаній виявились нездатними прийняти Інтернет-революцію. І хоч вони володіють всіма необхідними ресурсами для ведення оn-line діяльності, не роблять вирішального кроку, проявляють нерішучість у відкритті нової для себе сфери діяльності.

Професор Гарварда М. Портер писав: [54] інформаційні технології змінюють спосіб здійснення діяльності компаній. Вони впливають на весь процес виробництва та розповсюдження продукції. Більше того, вони змінюють форму самої продукції, тобто фізичну сутність товарів, послуг та інформації, що надається компанією з метою створення споживацької цінності.

Маючи намір використовувати у своїй діяльності переваги Інтернет-технологій, компанія повинна оцінити свою здатність до зміни технологій, швидкості та оперативності рішень, що приймаються в умовах, що пропонує Інтернет-середовище.

Таким чином, викладені вище особливості мережі Internet та їх використання у маркетинговій діяльності дозволяє виділити та сконцентрувати увагу на перевагах та недоліках власної маркетингової поведінки у мережі Internet (Таблиця 1.1.) [134].

Взаємодія у мережі між постачальниками послуг та їх споживачами відбувається через сітьові інформаційні системи (англ. WIS).

WIS – заснована на мережі інформаційна система (wed-based information system), або інформаційна система, в основі якої – сітьова технологія. Відмітимо притаманні WIS ексклюзивні переваги у порівнянні з традиційними інформаційними системами:

· Будучи заснованими на сітьових технологіях, WIS мають можливість звертатись до більшої аудиторії;

· WIS можуть надати багатий зміст та інформацію у вигляді, зручному для користувача;

· WIS мають можливість простої інтеграції та поєднання для підтримання безперервного бізнес-ппроцесу.

Фокусом для WIS є клієнт, бо саме обслуговування клієнтів– основна мета таких систем. Цей принцип їх побудови адекватний принципу формування маркетингових стратегій.

Клієнт компанії у мережі Internet виступає важливим елементом єдиного циклу виробництва та просування продукції. Сітьові клієнти можуть поводитись у інший спосіб, ніж традиційні покупці. Вони мають більший доступ до інформації, володіють більшими запасами знань, активно обмінюються інформацією з іншими.

За функціональністю та групами користувачів WIS можна класифікувати наступним чином:

1. Інтранети – WIS, що використовують Internet технології для внутрішнього бізнесу у самій організації, іншими словами, внутрішні сайти, що не мають доступу для сторонніх користувачів;

2. Екстранети – WIS, призначені для підтримання комунікацій між організаціями, поєднують між собою різноманітні підприємства, скоадаються з двох чи більше інтранетів, поєднаних через Мережу;

3. Сітьові сайти, корпоративні портали – WIS, орієнтовані на клієнта та призначені, головним чином, для кінцевих споживачів та клієнтів поза компанією.

Функціональність, потенційний успіх та бізнес-інтерфейс WIS визначаються головним чином маркетинговою стратегією компанії, її інтегрованими операціями та застосовуваними технологіями. Основною формою сітьових інформаційних систем є портали.

Портал (Portal) – сайт, організований системне багаторівневе об’єднання різноманітних ресурсів та сервісів. Іншими словами, сайт – «електронна бібліотека», поділена на різноманітні тематичні відділи, здатні вміщувати в собі кількісні та якісні дані, різноманітні аналізи, графіки, оновлення яких відбувається у реальному часі.

Привабливість корпоративних потралів полягає в тому, що вони дозволяють максимально наблизити бізнес до клієнтів, партнерів та постачальників, забезпечити користувачам персоналізацію, «безшовну» інтеграцію інформаційної сутності компанії та можливість встановлювати відносини всередині робочих та інформаційних груп. Народження інформаційних порталів ік самостійної інформаційної одиниці можна датувати 1994-1995 рр., коли у мережі Internet з’явився новий клас комерційних сайтів – «інформаційні накопичувачі» ( Yahoo, AltaVista, Lycos).

З розширенням Internet ці сайти почали брати на себе роль путівника для користувачів Мережі. Однак, перша згадка слова «портал» пов’язана з випуском компанією Merrill Lynch у грудня 1998 року звіту, в який вперше було введено поняття «корпоративний інформаційний портал» (Enterprise Information Portal – EIP), який включав пакет програмного забезпечення, що дозволяв компанії за допомогою Web-браузеру забезпечувати доступ до інформації внутрішніх та зовнішніх мереж. Нагальна потреба у побудові EIP виникла при переході корпоративних баз даних до сітьового формату, щоб за необхідності систематизувати та удосконалити інформаційні сховища компанії. Тоді стало зрозуміло, що без єдиного інформаційного простору, що дозволить відвідувачам і співробітникам працювати з даними компанії та користуватись аналітичними доданнями у режимі реального часу, не обійтись. За оцінками спеціалістів Merrill Lynch, 80% американських фірм збудували власні портали до 2003 року.

На початкових етапах розвитку електронної мережі термін «вихід в режим on-line означав, що організація запускає власний Web-cайт. Але досить скоро компанії почали розуміти, що лише запуск сайту не є ефективним без грамотної маркетингової стратегії компанії в мережі Internet та без урахування наступних організаційних факторів, з яких одним з найбільш важливим є співвідношення традиційного та електронного видів бізнесу.

Маркетингова стратегія у мережі Internet є одним з важливих елементів, що складає корпоративне маркетингове планування. Весь процес маркетингового планування звичайно поділяється на три фази: планування, реалізацію, контроль.

План маркетингу в Internet буде мати ту ж структуру, що й загальноприйнятий план маркетингу, тому складовими такого плану є наступні елементи: [120, 121, 134 ]:

1. Аналіз ситуації;

2. Огляд компанії;

3. SWOT –аналіз (сила,слабкість, можливості, загрози);

4. Постановка маркетингових цілей;

5. Стратегія досягнення цілей;

6. Комплекс маркетинг-мікс;

7. Управління Web- сайтом;

8. Реалізація та бюджетно-фінансовий аспект;

9. Система контроля;

10. Непередбачені ситуації

У проекті Концепції формування та функціонування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування розглядається використання Інтернету та забезпечення зв’язку з міжнародними інформаційними системами і банками даних.

Система Інтернет в ІІАС ОДВ (ОМС) використовується, з одного боку, як засіб доступу до універсального простору інформаційних ресурсів, що являє собою всесвітня мережа WWW, а з іншого – як засіб “електронного уряду” для виконання оперативного обміну інформацією, звітності перед своїми громадянами через розміщення інформації про свою діяльність на WEB-сторінках відповідних ОДВ і ОМС, взаємодії ОДВ (ОМС) з громадянами при прийнятті законодавчих актів, електронних референдумах, електронних (комерційних) розрахунках тощо.

Для забезпечення інформаційних обмінів в рамках світового співтовариства ІІАС повинна мати вихід на міжнародні і національні інформаційні системи і банки даних. З цією метою необхідно розробити компонент ІІАС “Система автоматизованого обміну інформацією з закордонними мережами ЕОМ і банками даних”, керуюча частина якого повинна бути створена в ЦУ ІІАС. Автоматизований обмін інформацією з організаціями за кордоном здійснюється через національні й міжнародні мережі, а також за допомогою виділених каналів передачі даних. Система повинна керувати інформаційними взаємодіями, одночасно підключати до комунікаційних вузлів множину користувачів, забезпечувати захист інформації.

У процесі вирішення проблем взаємодії з мережею Інтернет треба орієнтуватися на існуючі на світовому ринку інформаційні, комунікаційні технології, програмно-апаратні мережні середовища, що включають в себе наступні компоненти: інформаційні ресурси, реалізовані у формі WEB-порталів, і пошукові механізми; державний сегмент Інтернету, реалізований як Інтернет/Екстранет; фізичне відокремлення державного сегмента від усього національного сегмента Інтернету; систему внутрішнього та державного електронного документообігу; систему електронного цифрового підпису; систему шифрування; систему захисту від несанкціонованого доступу; систему законного моніторингу і фільтрації; електронну пошту.

Використання мережі Інтернет в ІІАС має здійснюватися відповідно до вимог нормативно-правових документів у сфері захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних [148].

Вищевикладене дозволяє дійти наступних висновків:

1. Необхідність створення ефективної інформаційно-телекомунікаційної системи викликана двома об’єктивними причинами:

а) інтеграція інформаційної, аналітичної, експертної складових органів державної влади всіх рівнів;

б) демократизація органів державного управління, маркетизація менеджменту державного управління, необхідність утворення зворотного зв’язку у державному управлінні шляхом ефективних комунікацій.

2. У сфері забезпечення інформаційної інтеграції органів державного управління не існує об’єднуючих моделей СІАЗ, що призводить до невисокої ефективності таких систем та суттєво гальмує застосування у державних органах влади таких технологій.

3. У сфері забезпечення комунікацій органів державного управління з користувачами державно-управлінських послуг найбільш завершеною та ефективною є електронний уряд.

4. Електронне врядування не може бути реалізованим в Україні лише тому, що Уряд збільшить кількість комп’ютерів та створить веб-сайт. Це дасть позитивний результат лише у автоматизації адміністративно-управлінської діяльності.

5. Електронне врядування – процес корінної трансформації уряду та потребує, перш за все, політичної волі, планування, а також фінансових ресурсів. Технологічні інновацій, навіть, щедро фінансовані, не здатні змінити ментальності українських бюрократів, які не розглядають громадянина як співучасника державотворчого процесу.

6. Процес електронного врядування, виходячи з вищевикладеного, можна поділити на три взаємодоповнюючі процеси, здатні при синхронному їх застосуванні викликати синергетичні ефекти:

а) використання ІКТ для розширення доступу до урядової інформації органами державної влади;

б) надання послуг у режимі онлайн;

в) розширення громадської участі в державному управлінні.

<< | >>
Источник: Уманський Юрій Володимирович. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Запоріжжя –2008. 2008

Еще по теме 2.1. Використання інформаційних технологій в організації інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державного управління:

  1. 5.2. Правове забезпечення новітніх інформаційних технологій у здійсненні управління регуляторною діяльністю
  2. РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
  3. Інформаційно-аналітичне забезпечення проведення негласних слідчих (розшуковнх) дій оперативними підрозділами органів внутрішніх справ
  4. Уманський Юрій Володимирович. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Запоріжжя –2008, 2008
  5. 2.3. Роль базового інформаційного механізму в системі державного управління національною інформаційною сферою
  6. ТЕМА 8.ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  7. 3.1. Розробка умов для впровадження сучасних інформаційних технологій у систему державного управління
  8. 3.2. Використання нових інструментів в інформаційному забезпеченні державного управління
  9. 1.1. Теоретичні засади інформаційного забезпечення системи державного управління
  10. 2.2. Система органів держави як суб’єкт державного управління національною інформаційною сферою
  11. РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
  12. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
  13. 2.3. Проблеми взаємодії, координації та інформаційного забезпечення діяльності органів місцевої міліції
  14. 3.2.1. Інформаційно-аналітичне забезпечення адміністративно-правового режиму детінізації відносин у сфері погашення податкового боргу
  15. 2.1. Єдиний інформаційний простір як об’єкт державного управління