<<
>>

Поняття та види засобів правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування

За своєю сутністю механізм правового регулювання являє собою систему засобів правового регулювання, через які перший і здійснює свій регулятивний вплив на суспільні відносини. Тому для того, щоб більш чітко усвідомлювати сутність та суспільне призначення механізму регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування, слід звернути більш детальну увагу на його структурні елементи - засоби правового регулювання.

На сторінках юридичної літератури висловлюється велика кількість точок зору щодо того, які явища правової дійсності входять до складу механізму правового регулювання. Так, М. В. Цвік зазначає, що механізм правового регулювання (МПР) може бути визначений, як система послідовно організованих юридичних засобів (явищ), за допомогою яких досягаються цілі правового регулювання [55, с.413]. Даний механізм, на думку науковця, формує ціла низка правових явищ, зокрема: правова свідомість, принципи права, правові норми, акти їхнього тлумачення і застосування, юридичні факти, правові відносини, суб’єктивні юридичні прав і обов’язки, акти реалізації юридичних норм, правова культура, законність і т. ін. [55, с.413].

З точки зору О. Ф. Скакун, механізм правового регулювання - процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, здійснюваний суб’єктами правового регулювання за допомогою системи правових засобів, способів і форм, з метою задоволення публічних і приватних інтересів учасників суспільних відносин, забезпечення правопорядку («належне» у праві стає «сущим», тобто норми права перетворюються на правомірну поведінку й іншу правову діяльність суб’єктів права) [55, с.262]. Щодо структури даного механізму, то, на думку юриста, його елементами є:

1) ті, що діють на відповідних стадіях регулювання - норми права; нормативно-правові акти; юридичні факти; правовідносини; акти безпосередньої реалізації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків;

2) ті, що діють протягом усього регулювання - суб’єкти, що здійснюють правове регулювання чи правову діяльність; правова законність, правосвідомість, правова культура;

3) ті, що мають факультативний характер - інтерпретаційно-правові акти, акти застосування норм права [143, с.263].

М. І. Матузов тлумачить механізм правового регулювання, як систему правових засобів, організованих найбільш послідовним чином у цілях подолання перепон, що стоять на шляху задоволення інтересів суб'єктів права. До основних елементів вказаного механізму науковець відніс:

1) норми права;

2) юридичні факти або фактичний склад (особливо організаційно - виконавчий правозастосовний акт);

3) правовідносини;

4) акти реалізації прав і обов’язків;

5) охоронний правозастосовний акт (факультативний

елемент) [94, с. 627].

В якості своєрідних додаткових елементів механізму правового регулювання, звертає увагу правник, можуть виступати акти офіційного тлумачення норм права, правосвідомість, режим законності та ін. [94, с. 627].

К. Г. Волинка пише, що механізмом правового регулювання називають систему взаємозв’язаних юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання. До елементів механізму правового регулювання, на думку юриста, належать: юридичні норми, нормативно-правові акти, акти офіційного тлумачення, юридичні факти, правовідносини, акти правореалізації, правосвідомість та режим законності та правопорядку, який впроваджується в результаті досягнення цілей правового регулювання [26, с.108].

З позиції, яку висловлюють В. М. Кириченко та О. М. Куракін, елементами механізму правового регулювання є:

- норми права;

- нормативно-правові акти;

- юридичні факти, правовідносини;

- акти реалізації;

- тлумачення та застосування норм права;

- законність, правосвідомість і правова культура [62, с.213].

О. В. Зайчук та Н. М. Оніщенко у своїх працях пишуть, що сучасна юридична наука характеризується наявністю двох підходів до визначення елементів механізму правового регулювання. Перший з них - широкий підхід, що характеризується наявністю сукупності елементів, які беруть участь у процесі впорядкування суспільних відносин, а саме: норма права; нормативно - правовий акт; юридичні факти; правовідносини; тлумачення; реалізація права; законність; правосвідомість; правова культура; правомірна поведінка; протиправна поведінка; юридична відповідальність.

Другий підхід до елементної побудови механізму правового регулювання є вузьким та включає лише елементи, які складають основу регулятивної функції права. Серед них виділяють: норми права, нормативно-правові акти, правовідносини, реалізацію права, законність. Кожен з елементів даної системи виконує специфічну функцію у задоволенні інтересів суб’єктів, в регулюванні суспільних відносин, у досягненні ефективності правового регулювання [163].

А. М. Колодій та В. В. Копєйчиков звертають увагу на комплексний характер механізму правового регулювання, який, на їх думку, складається із:

- норми права, яка є основою механізму правового регулювання;

- правових відносин;

- актів реалізації прав і обов’язків [54, с.220]. Крім того, продовжують правознавці, на процес правового регулювання суспільних відносин суттєво впливають:

- законність;

- правосвідомість;

-правова культура [54, с. 220-221].

За І. О. Ієрусалімовою, яка розглядала проблематику структури механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина, цей механізм включає в себе:

1) норми права;

2) адміністративно-правові відносини;

3) реалізації норм адміністративного права;

4) гарантії реалізації прав і свобод людини та громадянина [59, с.14].

С. Г. Стеценко переконаний, що елементи механізму адміністративно - правового регулювання (МАПР) слід розподілити на органічні та функціональні. Першими можуть вважатися ті, що визначають суть самого явища МАПР, тобто без яких не може відбуватися сам механізм адміністративно-правового регулювання. Своєю чергою, функціональними складовими частинами МАПР можуть вважатися ті, які значною мірою впливають на МАПР, на його вираженість та ефективність, водночас вони не є обов’язковими елементами. Тобто функціональні складові мають можливість якісно змінюватись. При цьому, з позиції С. Г. Стеценка, органічні складові частини МАПР: норми права; акти реалізації норм права; правові відносини. Тоді, як функціональні складові частини МАПР - це: юридичний факт; правова свідомість; акти тлумачення норм права; акти застосування норм права [152, с.

64-67].

На думку Є. І. Тємнова, структурними елементами механізму правового регулювання є:

1) норма права;

2) правовідносини;

3) акт застосування права [154, с.165].

Ж. Б. Доржиєва пропонує в структурі механізму правового регулювання виокремлювати:

1) правотворчість;

2) правовідносини;

3) реалізацію права;

4) застосування права;

5) правосвідомість;

6) законність;

7) правопорядок [159, с. 125—126].

І. П. Голосніченко, у розрізі аналізу структури механізму адміністративно-правового регулювання, наводить наступний перелік його засобів:

1) норми адміністративного права;

2) адміністративно-правові відносини;

3) акти тлумачення норм адміністративного права;

4) акти реалізації адміністративно-правових норм і відносин [7, с. 20-21].

П. М. Рабінович поділяє елементи механізму правового регулювання на:

- обов’язкові на відповідних стадіях регулювання:норми права (моделюють, регламентують суспільні відносини); нормативно-правові акти («організовують» зміст правових норм, виражають їх зовні, забезпечують набуття ними чинності); юридичні факти (породжують, змінюють або припиняють суб’єктивні юридичні права й обов’язки персоніфікованих суб’єктів); правовідносини (конкретизують взаємні юридичні права та обов’язки персоніфікованих суб’єктів); акти тлумачення (з’ясування) змісту правових норм; акти реалізації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.

Обов’язкові протягом усього регулювання:

- правосвідомість (ідеологічно, духовно забезпечує процес правового регулювання);

- законність (гарантує реальність здійснення регулятивного процесу).

Факультативні:

-інтерпретаційно-правові акти (забезпечують однакове розуміння змісту правових норм);

- акти застосування правових норм (забезпечують владну організацію правовідносин між правореалізаторами) [139, с.140].

В. К. Колпаков та О. В. Кузьменко пропонують у структурі адміністративно-правового регулювання виокремлювати такі елементи (засоби):

1) норми адміністративного права, об’єктивно виражені в законах та інших нормативних актах;

2) адміністративно-правові відносини;

3) акти застосування норм адміністративного права;

4) акти тлумачення норм адміністративного права;

5) правосвідомість;

6) правова культура;

7) законність [85].

A. П. Коренєв у структурі механізму адміністративно-правового регулювання виокремлює:

- норми адміністративного права і його принципи, які об’єктивувалися в законах, указах Президента та інших нормативних актах;

- акти тлумачення норм адміністративного права, що видаються уповноваженими на те органами;

- акти застосування норм адміністративного права;

- адміністративно-правові відносини [2, с.41].

B. В. Лазарєв відмічає, що регулюючими засобами поведінки, які у своїй сукупності утворюють механізм правового регулювання, виступають: норми права, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, юридичні факти, владні акти правозастосовних органів, організаційна діяльність держави і його органів. Дослідник наголошує, що достатність цих засобів, їх якість є умовою ефективності дії права [104, с.81].

М. Б. Смоленський в структурі механізму адміністративно-правового регулювання в якості основних елементів називає такі:

а) принципи адміністративного права;

б) норми адміністративного права;

в) акти офіційного тлумачення норм адміністративного права;

г) акти застосування норм адміністративного права;

ґ) адміністративно-правові відносини [79, c.36].

З позиції, яку пропонує А. В. Малехін, елементами юридичного аспекту правового регулювання є:

- норми права;

- юридичні факти, зокрема й акти (факультативний елемент);

- правовідносини;

- акти реалізації прав і обов’язків;

- правозастосовний акт, що носить охоронний характер [96, с.395].

В. В. Галунько пропонує у складі механізму правового регулювання адміністративного характеру виділяти наступні його засоби:

- норми адміністративного права та їх зовнішнє вираження - джерело права;

- публічна адміністрація;

- принципи діяльності публічної адміністрації;

- індивідуальні акти публічної адміністрації;

- адміністративно-правові відносини;

- форми адміністративного права;

- тлумачення норм адміністративного права;

- методи адміністративного права;

- процедури реалізації адміністративно-правових норм [6, с. 92-93].

Отже, на підставі викладеного вище, можемо дійти висновку, що під

засобами правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування слід розуміти юридичні інструменти, через які реалізується правовий вплив на відносини щодо впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування. Тобто, завдяки засобам правового регулювання визначаються правила та межі протікання зазначених відносин, а також забезпечується їх належна практична реалізація.

З вище викладеного випливає, що серед дослідників щодо того, які саме елементи включає механізм правового регулювання, немає одностайності. І хоча необхідність включення до механізму правового регулювання деяких елементів, як наприклад: діяльність публічної адміністрації, законність, правосвідомість, правова культура тощо, є доволі суперечливою, адже вони, на нашу думку, є швидше наслідком, або супутнім аспектом правового регулювання, проте жодну із вище наведених позицій не можна назвати невірною. Адже механізм правового регулювання досить просторе комплексне утворення, яке включає цілий спектр явищ правового характеру.

Основними засобами правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування, на нашу думку, є:

- правові принципи. Термін «принцип» походить від латинського слова «ргіпсіршт», що означає основні, найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості. Принципи - це специфічне поняття, змістом якого є не так сама закономірність, відносини, взаємозв’язок, як наше знання про них. Вони являють собою результат узагальнення людьми об’єктивно чинних законів і закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним началом їх діяльності. Принцип є результатом наукового пізнання, при цьому слід враховувати, що не всі закономірності, відносини і взаємозв’язки державного управління сьогодні досліджені та сформульовані у вигляді принципів. Практична дія принципів не залежить від них самих, а повністю визначається ставленням до них людей. Лише знати принципи недостатньо, необхідно ще хотіти і могти застосовувати їх в управлінській діяльності [91, с. 190-191].

А. О. Кузнєцов зазначає, що принцип - це основне вихідне положення будь-якої теорії чи вчення, вихідні засади пояснень чи керівництва до дії.

Принципи - основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи права, державного устрою тощо. Принципам притаманна властивість абстрактного відображення закономірностей соціальної дійсності, щозумовлюєїх особливуроль у структурі широкого кола явищ. Принципи є джерелом багатьох явищ або висновків, що належать до нього, як дія до причини (принцип реальний)або як наслідки до підстави (принцип ідеальний). Також принцип - це внутрішнє переконання людини, що визначає її ставлення до дійсності, суспільних ідей і діяльності [50, с. 560-561].

У розрізі досліджуваної проблеми, особливий інтерес для нас становить поняття «принцип права». Так, наприклад, В. М. Кириченко та О. М. Куракін зазначають, що принципи права - основні засади, вихідні ідеї, положення, що відображають зміст права, його сутність і призначення у суспільстві, визначають спрямованість правового регулювання і поширюються на усіх суб’єктів права [62, с.86].

О. Ф. Скакун тлумачить принципи права, як загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами правового регулювання суспільних відносин, спрямовують їх учасників на встановлення соціального компромісу і порядку [143, с.237].

Л. А. Луць тлумачить принципи права,як основні нормативні засади позитивного права, що визначають сутність та спрямованість правового регулювання. Правові принципи, продовжує юрист, - це фундаментальні правові ідеї, що відображають досягнення правового розвитку конкретного суспільства чи людства в цілому [90].

В. К. Баєв зазначає, що принципи права представляють собою певні фундаментальні ідеї та ідеали, які сформульовані на основі наукового і практичного досвіду. У цьому плані вони разом з принципами правосвідомості є найважливішими компонентами панівної юридичної ідеології. Однак різноманітні юридичні ідеї та ідеали тільки тоді стають принципами права, коли вони безпосередньо (легально) виражені в нормативно-правових актах або інших формах права [157, с.221].

З позиції Ю. С. Шемшученка, принципи права - керівні засади ідеї, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання. Значення правових принципів полягає у тому, що вони у стислому вигляді концентровано відображають найсуттєвіші риси права, є його квінтесенцією, «обличчям» [176, с. 128].

М. І. Матузов у своїх працях пише, що принципи права - це основні, вихідні початку, положення, ідеї, які виражають сутність права як специфічного соціального регулятора. Вони втілюють закономірності права, його природу і соціальне призначення, являють собою найбільш загальні правила поведінки, які або прямо сформульовані в законі, або виводяться з його сенсу. Принципи права мають відображати і висловлювати основні цінності, на які орієнтується право. Принципи - це свого роду відправні пункти, що показують вектор правового регулювання. Вони є більш фундаментальними і узагальненими правилами поведінки, ніж юридичні норми; мають значну стійкість і стабільність, фіксуються переважно в Конституціях або найважливіших законах. Принципи виступають в якості своєрідної несучої конструкції, на основі якої створюються і реалізуються не тільки норми, інститути або галузі, а й вся система права. Вони служать своєрідними орієнтирами для правотворчої (впливають на весь процес підготовки і видання нормативних актів), правозастосовної і правоохоронної діяльності. Від ступеня їх дотримання в прямій залежності перебуває рівень злагодженості, стабільності і ефективності правової системи [95, с. 82-83].

Отже, принципи, як засіб правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування, являють собою, засновані на науковому пізнанні об'єктивно існуючих закономірностей суспільного розвитку, фундаментальні ідеї, відправні вимоги, на яких повинен ґрунтуватися і яким повинен відповідати процес провадження інноваційних технологій управління. За своїм характером принципи - це загальні, імперативні вимоги, однак для того, щоб ці вимоги набули обов’язкового для виконання характеру, принципи мають бути закріплені у нормах позитивного права. При цьому досить часто вони фіксуються у ньому в опосередкованому вигляді, тобто вони не прямо передбачаються в окремих законодавчих положеннях, а логічно слідують, виводяться із змісту інших нормативно-правових вказівок та приписів.

Слід відмітити, що впровадження інноваційних технологій, як один із принципів реформування органів місцевого самоврядування та важлива засада їх функціонування, прямо не передбачений ані у концептуальних документах, ані у інших нормативно-правових актах, що регламентують правовий статус даних органів публічного управління. Однак скласти уявлення кола принципів досліджуваного механізму можна на підставі цілого ряду діючих нормативно - парових документів. Так, відповідно до ЗаконуУкраїни«Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 № 40-IV, основними принципами державної інноваційної політики є: орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України; визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку; формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу; забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності; ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері; здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок; фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності; сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури; інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності; підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності [120].

В Указі Президента України від 22.07.1998 № 810/98 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні», передбачено такі принципи, як: пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади; незалежність здійсненняфункційта повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України; здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління; відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені; запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами; принципи ефективності,відкритості та доброчесності в роботі уряду та інших органів виконавчої влади [117].

Згідно тексту Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні від 01.04.2014,реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади здійснюється з дотриманням таких принципів:

- верховенства права;

- відкритості, прозорості та громадської участі;

- повсюдності місцевого самоврядування;

- субсидіарності;

- доступності публічних послуг;

- підзвітності та підконтрольності органів і посадових осіб місцевого самоврядування територіальній громаді;

- підконтрольності органів місцевого самоврядування органам виконавчої влади у питаннях дотримання Конституції та законів України;

- правової, організаційної та фінансової спроможності місцевого самоврядування;

- державної підтримки місцевого самоврядування;

- партнерства між державою та місцевим самоврядуванням;

- сталого розвитку територій [128].

У Концепції розвитку електронного врядування в Україні від 13.12.2010, в якості основних принципів електронного урядування закріплено:

- прозорість і відкритість;

- конфіденційність та інформаційна безпека;

- єдині технічні стандарти і взаємна сумісність;

- орієнтованість на інтереси і потреби споживачів послуг [129].

Відповідно до Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні

від 15.05.2013, для розвитку такого роду суспільства необхідно застосовувати принципи:

- рівноправного партнерства державних органів, громадян і бізнесу;

- прозорості та відкритості діяльності державних органів;

- гарантованості права на інформацію, вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, установлених законом;

- свободи вираження поглядів і переконань;

- правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

- інформаційної безпеки;

- постійного навчання;

- підконтрольності та підзвітності державних органів громадськості;

- сприяння пріоритетному розвитку інформаційно-комунікаційних технологій;

- чіткого розмежування повноважень і скоординованої взаємодії державних органів;

- гарантованості повного ресурсного забезпечення національних програм та проектів розвитку інформаційного суспільства [131].

На нашу думку, механізм правового регулювання впровадження інноваційних технологій в діяльність органів місцевого самоврядування повинен ґуртуватися на соціальних та функціональних правових принципах. До перших належать верховенство права, гуманізм, пріоритет прав людини та громадянина, демократизм, тобто ті засадничі вимоги, які визначають основоположні соціальні цінності з огляду на збереження і забезпечення яких повинен функціонувати даний механізм. Що стосується функціональних принципів, то вони являють собою коло вимог щодо характеру, форм, методів та порядку роботи даного механізму. До таких принципів зокрема належать: законність, прозорість, гласність, доцільність, ефективність, дієвість, науковість, своєчасність, тощо;

- норми права (правові норми), які являють собою первинні, окремо взяті найменші структурні елементи права, правила поведінки, що визнані і охороняються державою. Норми права безпосередньо нормують, надають юридичного значення суспільним відносинам і знаходять свій зовнішній вираз у правовому приписі [55, с.258]. Правова норма, як справедливо наголошує цілий ряд дослідників (А. С. Піголкін, М. І. Байтін, В. Лазарєв та ін.), виступає первинною клітиною права [160, с.313;103, с. 152].

За В. К. Баєвим, юридична норма - вихідний, головний елемент права, основне поняття всієї правової системи. Процес формування і реалізації права, законодавство, всі юридичні поняття і конструкції і навіть теорії у своїй основі прямо або побічно мають юридичну норму. Юридична норма (норма права) - загальнообов’язкове веління, виражене у вигляді державного владного розпорядження, та яке регулює суспільні відносини. Науковець підкреслює, що право складається з нормативних установок, як згустків людських знань. Юридична норма - це теж нормативна установка, але певним чином оформлена, тобто виражена в законодавстві. Отже, нормативна правова установка - елемент природного права, юридична норма - елемент позитивного права [157, с.221].

О. Ф. Черданцев у своїх працях пише, що норми права - «цеглинки», з яких складається вся будівля права. Норма права - це вольове, загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що регулює суспільні відносини шляхом надання прав та покладення обов'язків, дотримання якого забезпечене можливістю державного примусу [169, с. 208].

На думку М. І. Матузова, соціальне призначення правових норм визначається їх регулюючою роллю. Норми покликані закріплювати і стимулювати необхідні і бажані для суспільства і держави відносини, охороняти від порушень і впливати на соціально небажані зв’язки в цілях обмеження, витіснення, усунення цих порушень. Характерна особливість норми права полягає в тому, що вона відображає найбільш важливі, основні, суттєві властивості, які неминуче повторюються, присутні у всіх конкретних правовідносинах, що виникають на основі цієї норми права. Автор підкреслює, що завдяки тому, що норма права відбиває найбільш важливі властивості суспільних відносин, вона і набуває здатності бути їх регулятором. Таким чином, підсумовує М. І. Матузов, норма права - це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою і спрямоване на врегулювання суспільних відносин. Юридична норма - первинна клітина права, вихідний елемент його системи [95, с.132].

Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулювання полягає в тому, щоб: визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію; встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб’єкта), а також об’єкти правовідносин; визначити обставини, в яких особа повинна керуватися даним правилом поведінки; розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов’язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв’язку між собою, а також державно-примусові заходи, що застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов’язків [144, с. 499-500].

Тому роль норм у впровадженні інноваційних технологій управління полягає у тому, що вони визначають матеріально - та процедурно-правові правила організації та реалізації даного процесу. Саме завдяки нормам позитивного права досліджуваний механізм набуває юридичної форми;

- нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави і встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує певну норму права. Нормативно -правовий акт відображає волю уповноваженого суб’єкта права, є обов’язковим для виконання, має документальну форму закріплення, забезпечується у виконанні державою, у тому числі примусовими засобами [176, с.192].

В. К. Гіжевський тлумачить нормативно-правовий акт, як офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом, встановлює, змінює або скасовує норми права. Автор звертає увагу на те, що нормативний акт має більш-менш загальний характер, спрямований на врегулювання певного виду суспільних відносин, і застосовується неодноразово [112, с. 272;178, с. 168].

Отже, нормативно-правовий акт - це джерело, з якого відповідні суб' єкти дізнаються про характер та зміст вищезазначених норм позитивного права. Тобто головним завданням даного правового засобу є оформлення, структурування, наділення юридичною силою правових норм та донесення їх змісту до відповідних адресатів. Крім того, юридична сила нормативних актів дозволяє судити про пріорітетність тих чи інших правових норм;

- правовідносини, які слід розуміти, як врегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між суб’єктами - правомочними (носіями суб’єктивних прав) і зобов’язаними (носіями обов’язків) [143, с.382]. Значення правовідносин полягає у тому, що саме вони є основною формою, в межах якої відповідні суб'єкти реалізують свої права та обов'язки щодо впровадження та використання інноваційних технологій управління.

Завдяки правовим засобам процес впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування набуває

цілеспрямованого та послідовного вигляду, через них забезпечується його законність та відповідність загальновизнаним у державі і суспільстві цінностям.

Зауважимо, що у даному підрозділі ми розглянули не всі, а лише найбільш суттєві, з нашої точки зору, правові засоби регулювання зазначеного процесу. Крім того, не слід забувати, що головною проблемою правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування в Україні є не так недостатність таких засобів, як їх недосконалість.

<< | >>
Источник: ГІЛІН ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Еще по теме Поняття та види засобів правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування:

  1. Характеристика механізму правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  2. Поняття та структура адміністративно-правового механізму впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  3. Удосконалення правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  4. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
  5. РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
  6. Зарубіжний досвід впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування та можливості його використання в Україні
  7. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
  8. ГІЛІН ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017, 2017
  9. Ґенеза розвитку управління в діяльності органів місцевого самоврядування та запровадження інноваційних технологій
  10. Сучасні форми таметоди управління в діяльності органів місцевого самоврядування та місце серед них інноваційних технологій
  11. Нормативно-правове регулювання інноваційних технологійуправління в діяльності органів місцевого самоврядування
  12. Поняття та сутність адміністративно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  13. Організація контролю органів місцевого самоврядування за діяльністю суб'єктів рекламних правовідносин
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -