<<
>>

Сучасні форми таметоди управління в діяльності органів місцевого самоврядування та місце серед них інноваційних технологій

Розмірковуючи про теоретико-методологічні засади впровадження інноваційних технологій в управлінську діяльність органів місцевого самоврядування, важливим моментом, на нашу думку, є з'ясування сутності, кола та змісту форм і методів реалізації даної діяльності вказаними суб'єктами.

Спершу з'ясуємо сутність та охарактеризуємо форми, в яких органи місцевого самоврядування здійснюють свої управлінські функції та повноваження.

Вивчення тлумачної словникової літератури свідчить про те, що слово «форма» (від лат. forma - зовнішність, устрій [146, с. 622]) має такі лексичні значення:

-обрис, контури, зовнішні межі, що обумовлюють зовнішній вигляд предмета або людини, її тіла;

- пристрій, шаблон, за допомогою якого чому-небудь надають певних обрисів, зовнішнього вигляду;

- тип, будова, спосіб організації чого-небудь;

- видимість, зовнішній бік чогось, когось;

- спосіб існування певного змісту;

- зразок якого необхідно дотримуватися при складанні, заповненні аналогічних документів;

- спосіб виявлення, здійснення будь-якої дії [24, с. 1543-1544; 58, с. 503- 504;18, с. 1429; 146, с. 622-623].

Як філософська категорія форма, найчастіше, пов'язується із поняттям змісту. О. О. Грицанов пише, що ці категорії у філософії традиційно використовуються для характеристики відносин між способом організації речі та власне матеріалом, з якого дана річ складається [102, с. 631]. І. Т. Фролов, Л. Ф. Ільічев пишуть, що «форма» - це категорія, яка використовується для відображення внутрішньої організації змісту, і в цьому значенні проблематика форми отримує подальший розвиток в понятті структури [166, с. 519-520; 168, с. 620]. Тобто у загальному розумінні форма - це спосіб виявлення внутрішнього змісту у зовнішньому світі, спосіб його (змісту) існування.

Поняття форми досить широко використовується у різних сферах теорії тапрактики, зокрема у сфері правознавства та галузі публічного управління.

Так, наприклад, О. Ф. Скакун у розрізі розгляду теорії держави веде мову про: форму держави - сукупність способів організації та здійснення державної влади в країні; форму державного правління - спосіб інституційної організації вищої влади в державі, її поділ між вищими органами (по горизонталі) та їх правове становище (глава держави, парламент, уряд); форма державно -територіального устрою - спосіб територіальної організації влади в державі (по горизонталі) і співвідношення влади між територіальними частинами, на які вона поділена, і державою в цілому; форма державного (політичного) режиму - спосіб політичної організації державної влади, виражений через сукупність засобів і методів, що використовуються у взаємовідносинах держави й особи [143, с. 263]. Ю. А. Ведерніков, розмірковуючи про форму державного правління, розуміє її як спосіб організації верховної державної влади та ступінь участі населення в її формуванні [23]. В. М. Субботін тлумачить форму держави як реальне вираження її сутності, а також її функцій. Форма держави - це фактично і є держава, адже саме у формі проявляється існування держави, що в принципі існує лише в уяві людей. Тобто держава, будучи створеною людським розумом, виявляється тільки в тому, якої форми вона набуває, як вона «виглядає»; разом з тим слід зазначити, що держава набуває форми, що точно відповідає її сутності. Розглянути форму держави, пише автор, означає вивчити її складові частини, структуру, методи здійснення державної влади [161, с. 82]. Ю. С. Шемшученко вважає, що форма державного правління - це спосіб організації державної влади, який засвідчує взаємозв’язки між вищими органами держави, насамперед між органами законодавчої і виконавчої влади, та особливості статусу глави держави [177].

За М. В. Цвіком, форми права - способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм [55, с. 293]. В. О. Котюк пише, що форми права - це по суті різні види права, які склались історично і які вибирає держава, відрізняються вони за способом оформлення змісту норм права.

Це зовнішня форма існування змісту норм права. Звідси форма права - це зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, які офіційно встановлені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах [80, с. 35]. М. І. Матузов відзначає, що поняття «форма права» показує як зміст права організовано та виражено назовні [94, с. 329]. З позиції В. В. Копєйчикова, форми права слід розуміти якспособи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку [113, с. 125].

В. К. Колпаков та О. В. Кузьменко, у розрізі аналізу форм державного управління, доходять висновку, що вона (тобто форма держуправління) являє собою певний спосіб зовнішнього вираження (оформлення) змісту цієї діяльності [65, с. 199].

Г. В. Атаманчук у своїх працях зазначає, що форми у державному управлінні - це найбільш важливі елементи управлінської діяльності, бо саме за їх допомогою набуває предметності реалізація компетенції державних органів. Форми управлінської діяльності являють собою зовнішні, такі, що постійно і типізовано фіксуються, вираження (прояви) практичної активності державних органів з формуванняй реалізації управлінських цілей і функцій і забезпеченню їх власної життєдіяльності. За формами ми можемо судити про те, що і як робиться в державних органах щодо здійснення їх компетенції [13, с. 171]. Аналогічну точку зору щодо сутності форм управлінської діяльності висловлюють й А. Ф. Мельник та О. Ю. Оболенський, які їх вважають зовнішніми, постійно і типізовано фіксованими проявами практичної активності органів державної влади чи органів місцевого самоврядування з формування і реалізації управлінських цілей і функцій та забезпечення їх власної життєдіяльності [47, с. 100].

С. Г. Стеценко пропонує розуміти форми державного управління як зовнішні прояви конкретних дій органів виконавчої влади чи їхніх посадових осіб, в яких реалізується компетенція цих органів (осіб) [152, с.

172].

В. Я. Малиновський пише, що у різного роду дослідженнях форми управлінської діяльності визначаються, як: способи вираження змісту даної діяльності; способи здійснення, виявлення методів управління; зовнішнє практичне втілення функцій управління в конкретних діях; організаційно - правове вираження конкретних однорідних дій апарату державного управління; виділення у самостійні групи споріднених за характером однакових чи схожих у своєму зовнішньому вираженні дій; системи внутрішньопоєднаних способів здійснення функцій державного управління; зовнішнє практичне виявлення управлінської діяльності в конкретних діях; дії суб’єктів управління, що мають відповідне зовнішнє виявлення; зовнішнє виявлення управлінської діяльності; зовнішнє виявлення управлінського впливу тощо [91, с. 424]. При визначенні форми управлінської діяльності, продовжує науковець, як правило, йдеться не про дії суб’єктів управління, а про їх зовнішнє вираження (зовнішній вияв), оскільки дії залежно від характеру і форми вираження становлять той чи інший зміст цієї діяльності. Отже,формою державного управління вважають будь-яке зовнішнє вираження конкретних однорідних дій державного органу, його структурних підрозділів та службових осіб, котрі здійснюються з метою реалізації функцій управління [91, с. 424].

В. Б. Аверянов вважає, що форми управлінської діяльності - це способи зовнішнього вираження змісту управлінської діяльності в її динаміці, тобто в ході практичного функціонування органів виконавчої влади [8, с. 261]. Через форми державного управління, підкреслює правник, відбувається реалізація компетенції органів. Форми управлінської діяльності відіграють в управлінському процесі важливу роль. Зокрема, з їх допомогою забезпечуються: додержання встановленого порядку; гласність і прозорість діяльності; зміцнення законності й дисципліни. За формою можна судити про те, що і як робиться в державних органах відповідно до їхньої компетенції. Правильне розуміння форм управлінської діяльності сприяє глибшому усвідомленню змісту цієї діяльності. Більше того, ефективність реалізації влади багато в чому залежить від правильного використання арсеналу форм діяльності [8, с. 276].

В. Д. Бакуменко розуміє форми державно -управлінської діяльностіяк зовнішні, постійні й типізовані вияви практичної активності державних органів щодо формування й реалізації управлінських цілей і функцій та забезпечення їх власної життєдіяльності [50, с. 741].

В. Ф. Погорілко та О. Ф. Фрицький під формами діяльності представницьких органів місцевого самоврядування розуміються основні, самостійні, конкретні, здійснювані в межах певних правових, організаційно- правових та організаційних меж (види дій) рад, їх органів, посадових осіб і депутатів, дій з допомогою яких реалізується компетенція місцевих рад та їх органів [100].

О. Н. Ярмиш та В. О. Серьогін визначають форми діяльності органів публічної влади як зовнішню сторону їх функціонування, тобто сукупність його однорідних дій, які здійснюються у певних організаційних рамках, визначених законодавством. Іншими словами, форми діяльності - це однорідна діяльність органів публічної влади, через які реалізуються їх функції [179].

Отже, на підставі вище викладеного, можемо зробити висновок про те, що форми управління в діяльності органів місцевого самоврядування являють собою зовнішнє вираження практичної діяльності органів місцевого самоврядування, здійснюваної ними у порядку та межах, визначених законодавством, з метою реалізації покладених на них завдань і функцій. Значення форм для діяльності суб'єктів публічного управління, якими є органи місцевого самоврядування, важко переоцінити, оскільки саме вони відображають способи, у які виявляються назовні владні повноваження цих органів, способи, через які вони управляють публічними справами та вирішують відповідні суспільні проблеми, а також способи, за допомогою яких вони забезпечують належне функціонування власного механізму. Крім того, форми виступають важливим обмежуючим фактором при реалізації органами і посадовими особами муніципального управління своїх владних повноважень.

Очевидно, що кожна дія має свій вираз у об'єктивній дійсності, а отже володіє відповідною формою. Однак типізований характер практичної активності органів місцевого самоврядування, як, власне кажучи, й управлінська діяльність будь-якого іншого суб'єкта публічної влади, дозволяє об'єднати ці форми у декілька загальних видів, а саме: правові та неправові (або організаційні). Кожна із цих груп складається із декількох різновидів форм діяльності органів місцевого самоврядування. Так правові форми включають:

- нормотворчу діяльність. Нормотворчість - офіційна діяльність уповноважених суб’єктів держави та громадянського суспільства щодо встановлення, зміни, призупинення і скасування правових норм, їх систематизації. Головне призначення нормотворчості - формулювання нових правових норм, котрі притаманні соціальним відносинам, тобто моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства (народу) є припустимими (бажаними) чи необхідними (обов’язковими) [143, с. 342]. О. В. Петришин, С. П. Погребняк,

В. С. Смородинський зазначають, що нормотворчість - це діяльність уповноважених на це суб’єктів з розроблення, розгляду, прийняття та офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, яка здійснюється за визначеною процедурою [162]. У Проекті Закону про нормативно-правові акти нормотворча діяльність визначається як діяльність, пов’язана з плануванням, розробленням, проведенням експертизи, прийняттям (виданням) нормативноправового акту, внесенням до нього змін, припиненням ним чинності [135].

Право органів місцевого самоврядування на здійснення своєї діяльності у вигляді нормотворчості зокрема, передбачено у статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР, в якій закріплено, що Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом. При встановленні результатів голосування, до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов’язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід’ємною частиною протоколу сесії ради. Рішення сільської, селищної, міської ради у п’ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і винесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов’язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію [123].

Окрім закону, регулювання нормотворчого процесу на місцевому рівні здійснюється за допомогою статуту територіальної громади та норм регламенту. Враховуючи можливе розмаїття статутних й регламентних норм місцевих рад щодо процесуальних питань нормотворення та специфіку відносин, що підлягають врегулюванню, все ж можна виокремити такі загальні стадії: 1) ініціювання необхідності розробки й прийняття нормативного правового акту, визначення предмета його регулювання, постановка цілі правового регулювання. Нормотворча ініціатива може виходити від членів територіальної громади (місцева ініціатива), депутатів, постійних комісій, виконавчих органів ради; 2) прийняття рішення про підготовку проекту нормативного акту; 3) розробка проекту, яка може здійснюватися депутатом, постійною комісією ради чи створеною з цією метою робочою групою із залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів; юридична експертиза проекту, що здійснюється юридичною службою апарату ради; 4) попередній розгляд проекту, що відбувається на засіданні постійної комісії чи на спільному засіданні комісій, якщо питання належить до їх компетенції; 5) проекти нормативних актів, що мають особливо важливе значення для територіальної громади, торкаються інтересів усіх або більшості жителів, можуть проходити громадське обговорення; 6) офіційний розгляд радою проекту акту із дотриманням встановлених процедур; 7) прийняття нормативного правового акту, його оформлення, опублікування, набрання чинності [46].

Через нормотворчу форму органи місцевого самоврядування встановлюють правила поведінки у сферах, що віднесені законодавством до їх компетенції, в тому числі затверджують регламент ради, статут територіальної громади, положення про символіку територіальної громади, постійні комісії ради, відділи, управління та ін. виконавчі органи ради тощо [61];

- правозастосовна діяльність. Правозастосування, пише В. П. Реутов, - це перетворення правових моделей у практичну реальність [140, с. 7]. В. К. Бабаєв вважає, що правозастосування слід розуміти, як рішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації. Це «прикладання» закону, загальних правових норм до конкретних осіб, конкретних обставин.

Правозастосування, продовжує автор, організовує діяльність. Дії особи або органу, які застосовують право,орієнтуються на те, щоб спрямувати розвиток відносин між людьми та їх формуваннями в русло закону [157, с. 451].

Досить змістовну позицію з приводу суті правозастосування свого часу висловив С. С. Алєксєєв. Правникзазначав, що воно (тобто правозастосування) продовжує нормативне регулювання, задане правотворчістю за допомогою норм права, доповнюючи його індивідуальним (піднормативним) регламентуванням, яке виражається в уточненні правового положення суб' єктів у реально наявній обстановці, конкретизації їх суб’єктивних прав і юридичних обов'язків [134, с. 359]. Звідси, пише С. С. Алєксєєв, застосування права можна вважати другим (після правотворчості) засобом правового регулювання. Якщо правотворчість є нормативним, то правозастосування - індивідуально- конкретним, піднормативним. В результаті застосування норм права відбувається конкретизація дії правових норм. Правозастосовна конкретизація дії правової норми не є наслідком недоліків або упущень законодавства. Вона є наслідком загальнонормативного характеру права, а тому служить об'єктивно необхідним елементом механізму правового регулювання. Її необхідність закладена в самій суті правового регулювання - у впливі норм права, що носять загальний характер, на учасників конкретних суспільних відносин [134, с. 359360].

О. Ф. Скакун тлумачить застосування норм права (правозастосовну діяльність), як владно-організаційну діяльність уповноважених державних органів, організацій і посадових осіб, яка здійснюється в процедурно- процесуальному порядку і полягає у реалізації норм права, шляхом винесення юридичних рішень щодо конкретних суб’єктів з конкретних питань. З погляду формальної логіки, наголошує науковець, це підведення конкретного життєвого випадку під загальну правову норму і винесення на цій підставі акту застосування норм права. Застосування норм права є особливою (опосередкованою) формою правореалізації, а регулювання за допомогою акту застосування права є піднормативно-правовим [143, с. 414]. На думку

В. С. Нерсесянца, правозастосування - владна організуюча діяльність компетентних органів і осіб, яка має на меті сприяння адресатам правових норм в реалізації належних їм прав і обов’язків, а також контроль за даним процесом [101, с. 425].

В. В. Копєйчиков розуміє правозастосування, як спрямовану на реалізацію норм права і здійснювану у спеціально встановлених формах державно-владну діяльність органів держави або місцевого самоврядування щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів, з метою вирішення конкретної справи [54, с. 179].На думку В. М. Корельського, застосування права являє собою владну діяльність компетентних органів і осіб з підготовки та прийняття індивідуального рішення у юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм [158, с. 398-399].

Отже, правозастосування як форма управлінської діяльності органів місцевого самоврядування, полягає у тому, що своїми рішеннями індивідуального характеру вони пристосовують загальні норми права до конкретних випадків. Слід відзначити, що у чинному законодавстві про місцеве самоврядування прямо не йдеться про індивідуальні акти органів місцевого самоврядування, втім це не є свідченням того, що останні не здійснюють правозастосовної діяльності. Зокрема про це свідчить вже згадана вище стаття 59 Закону України«Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої Ради приймають окрім нормативних й інші акти. З цього приводу слушно зазначає С. Г. Серьогіна, що законодавство не передбачає окремого виду акту місцевої ради, що має правозастосовчийхарактер, називаючи всі акти місцевої ради рішеннями. Серед проваджень, які виникають у межах цієї форми, можна вирізнити нагородне, щодо присвоєння рангів посадових осіб місцевого самоврядування, щодо відчуження комунального майна, щодо питань боротьби зі стихійним лихом, щодо надання дозволів на розміщення об’єктів, на проектування та розробку проектів відведення земельних ділянок та інші [46]. Н. Б. Камінська зазначає, що празозастосовча форма діяльності місцевих рад реалізується через прийняття радою рішень індивідуального характеру, висновків і рекомендацій постійними комісіями ради, рішень президій обласної, районної ради дорадчого характеру [61];

- установча діяльність. У даній формі органи місцевого самоврядування вирішують ряд внутрішньоорганізаційних питань, зокрема щодо кількісного складу ради, внутрішньої структури і персонального складу комісій ради, її виконавчих органів, апарату ради та її виконавчих органів, обрання голови районної та обласної ради. Крім того, у формі установчої діяльності реалізуються засновницькі повноваження органів місцевого самоврядування. Так, наприклад, до повноважень районних і обласних рад належать повноваження щодо: заснування аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; становлення місцевої поліції (тобто такої, що утримується за рахунок коштів місцевого бюджету); утворення цільових фондів; створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб’єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями [123];

- контрольна діяльність. Контроль, як цілком справедливо, на нашу думку, зазначає В. Я. Малиновський, виступає процесом забезпечення досягнення організацією своєї мети, що складається зі встановлення критеріїв, визначення фактично досягнутих результатів і запровадження корективів у тому випадку, якщо досягнуті результати суттєво відрізняються від встановлених критеріїв [91, с. 295].Контроль, за висловом Д. М. Павлова, полягає у спостереженні за функціонуванням відповідного підконтрольного об’єкта, в одержанні об’єктивної і достовірної інформації про стан законності й дисципліни, з метою своєчасного вжиття заходів щодо запобігання й усунення порушень законності і дисципліни та притягнення порушників до відповідальності [106, с. 75]. Ю. П. Битяк вважає, що контроль - це основний спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, один з найбільш важливих елементів державного управління. Без організації та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державі структур. Контроль виступає одним з основних дисциплінуючих факторів поведінки громадян [5, с. 244]. Б. М. Габричидзе переконаний, що мета контролю - забезпечити законність і дисципліну в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній галузях, в тому числі в правоохоронній, а також у сфері міжгалузевого управління [3, с. 311].

З позиції В. Б. Авер’янова, контроль посідає особливе місце у системі засобів забезпечення законності у державному управлінні, оскільки він орієнтований на забезпечення злагодженої, чіткої роботи органів державної влади усіх рівнів і ланок, сумлінне і якісне виконання, раціональне використання її посадовими особами та державними службовцями, усім складом працівників, наданих їм прав та відповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків у відносинах з громадянами. Змістом контролю є спостереження та перевірка розвитку суспільної системи й усіх її елементів відповідно до визначених напрямів, а також попередження та виправлення можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку [8, с. 349].

З позиції, яку висловлює Ю. М. Козлов, контроль являє собою спостереження за правомірністю діяльності, перевірку фактичної відповідності тих чи інших дій вимогам закону, тобто його виконання. Здійснюється він по відношенню до підконтрольних органів (посадових осіб) [64, с. 209-211].

Тож сутністю контролю, як форми управлінської діяльності органів місцевого самоврядування, є здійснення останніми спостереження за станом дотримання законності на підконтрольному об'єкті, рівнем якості та ефективності його функціонування. Контроль передбачає виявлення та усунення недоліків і відхилень у об'єктах контролю. Аналіз чинного законодавства про місцеве самоврядування свідчить про те, що контроль у роботі органів останнього може мати як зовнішній, так і внутрішній характер.

Реалізуючи контрольні функції, органи місцевого самоврядування здійснюють заходи перевірки законності нормативних актів виконавчих органів ради, держадміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Також контроль та діяльність даного суб'єкта публічного управління реалізується через заслуховування звітів місцевих голів про роботу виконавчих органів ради, постійних комісій, керівників виконавчих органів ради і посадових осіб, яких вона призначає, повідомлень депутатів про їх роботу та ін. [46].

На відміну від правових форм управлінської діяльності органів місцевого самоврядування, організаційні форми внаслідок їх реалізації не передбачають настання юридично значущих наслідків і, відповідно, не передбачають настання, зміну та (або) припинення тих чи інших правовідносин. Також організаційні форми можуть не мати чітко визначеної, суворої процедури їх реалізації. Однак дані форми управління є не менш значущими, аніж правові, оскільки завдяки їм також втілюється у життя ціла низка управлінських заходів, зокрема спрямованих на забезпечення належної реалізації вищезгаданих правових форм.

Організаційні форми, на нашу думку, можна розподілити на дві підгрупи, а саме:

- організаційно-функціональні;

- організаційно-технічні.

Перші, тобто організаційно-функціональні форми, відображають те, яким чином організовується та відбувається робота органів місцевого самоврядування, в якому вигляді, порядку вони працюють. Основними організаційними формами діяльності місцевих рад є: сесії; окремі та спільні засідання постійних комісій, підкомісій і робочих груп; засідання президій обласних, районних рад; засідання тимчасових контрольних комісій; персональна робота голови ради, секретаря, заступників голови ради; робота депутатів у виборчих округах; участь голови ради чи депутатів у загальних зборах громадян за місцем проживання; участь депутатів з правом дорадчого голосу в засіданнях ін. місцевих рад та їх органів, органів самоорганізації населення; звіти сільського, селищного, міського голови перед громадою, депутатів перед виборцями; зустрічі керівників та посадових осіб місцевих рад з населенням. Серед допоміжних організаційних форм діяльності місцевих рад можна виділити прес-конференції та інтерв’ю, прийом громадян, участь у роботі «Виїзних приймалень» тощо [61]. Так, наприклад, відповідно до статті 46 Закону України«Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Перша сесія новообраної сільської, селищної, міської ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніше, як через два тижні після реєстрації новообраних депутатів ради в кількості, яка забезпечує повноважність складу ради відповідно до статті 45 цього закону. Наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше, ніж один раз на місяць [46]. Більшої деталізації та конкретизації організаційно-функціональні форми діяльності органів місцевого самоврядування набувають у відповідних Регламентах роботи рад.

Цікавою з цього приводу видається точка зору, яку висловлюють В. Ф. Погорілко та О. Ф. Фрицький. Правники рекомендують, залежно від спрямованості й мети, організаційні форми діяльності рад поділяти на загальні та конкретні інституції. До загальних форм відносять внутрішньо організаційну та організаторську роботу рад, їх органів і депутатів. Внутрішньоорганізаційна форма роботи спрямована на забезпечення діяльності рад, їх нормального функціонування. Зміст цієї форми полягає у підготовці сесій, засідань виконавчих комітетів, постійних комісій, діяльності депутатів серед населення.

Внутрішньоорганізаційна робота необхідна також при вирішенні питань формування рад, вдосконалення внутрішньої структури, апарату ради. Вона виконується всіма органами ради, але більшою мірою стосується діяльності виконавчого комітету та сільського, селищного або міського голови [100]. Науковці наголошують, що важливим засобом забезпечення керівництва підпорядкованими раді підприємствами, організаціями та установами є організаторська робота рад, спрямована на виконання їх рішень у всіх сферах управління господарським, соціальним і культурним будівництвом на своїй території. Велику роль у реалізації цієї форми роботи відіграє виконавчий комітет рад, покликаний реалізовувати акти ради [100]. Що ж стосується організаторської роботи як форми діяльності органів місцевого

самоврядування, то вона, підкреслюють В. Ф. Погорілко та О. Ф. Фрицький, на відміну від внутрішньоорганізаційної, меншою мірою регулюється процесуальними та процедурними нормами. У ній особливого значення набуває досвід депутатів, який здобувається на підставі професійних знань, практичних навичок, організаторських здібностей, а також конкретних і обґрунтованих заходів, що розробляються і здійснюються. Якщо внутрішньоорганізаційна діяльність більшою мірою є справою виконавчого апарату ради, то організаторська робота притаманна як раді, іншим її органам, голові, так і депутатам. Загальні організаційні форми діяльності рад реалізуються з допомогою конкретних форм роботи. Останні, в свою чергу, залежно від їх ролі і значення в керівництві, яке здійснює рада, можуть поділятися на основні та допоміжні [100].

Організаційно-технічна форма управлінської діяльності органів місцевого самоврядування полягає у здійсненні роботи із ведення діловодства, складання звітності, надання матеріально-технічного забезпечення, роботи з

депутатськими запитами і зверненнями, різними інформаційними запитами, експедиціями, охороною, збором і опрацюванням інформації, проведенням вимірів, розробкою прогнозів, програм, методичних рекомендацій, здійснення бухгалтерського і статистичного обліку і т.д. [179].

Далі розглянемо сутність та різновиди методів, якими у своїй управлінській діяльності користуються органи місцевого самоврядування. Слово «метод» походить від грецького «^Є0о5о

<< | >>
Источник: ГІЛІН ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Еще по теме Сучасні форми таметоди управління в діяльності органів місцевого самоврядування та місце серед них інноваційних технологій:

  1. Ґенеза розвитку управління в діяльності органів місцевого самоврядування та запровадження інноваційних технологій
  2. Характеристика механізму правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  3. Поняття та структура адміністративно-правового механізму впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  4. Удосконалення правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  5. Зарубіжний досвід впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування та можливості його використання в Україні
  6. Поняття та види засобів правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  7. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
  8. РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
  9. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
  10. ГІЛІН ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017, 2017
  11. Нормативно-правове регулювання інноваційних технологійуправління в діяльності органів місцевого самоврядування
  12. Правові засади діяльності військових прокуратур в Україні та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  13. 2.2. Адміністративно-правові гаранти діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
  14. Нормативно-правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -