<<
>>

Удосконалення правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування

Наявна на сьогодні в Україні система публічного управління має цілу низку проблем, на яких неодноразово наголошувалося як у офіційних документах, так і у наукових джерелах. При цьому недоліки і прогалини існують як в системі централізованого державного управління, так і в механізмі організації та функціонування самоврядного управління.

Так, зокрема, у Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні від 01.04.2014 [128] зазначається, що на даний час ефективного та швидкого розв’язання у сфері місцевого самоврядування потребують такі проблеми: погіршення якості та доступності публічних послуг внаслідок ресурсної неспроможності переважної більшості органів місцевого самоврядування здійснювати власні і делеговані повноваження; зношеність теплових, каналізаційних, водопостачальних мереж і житлового фонду та ризик виникнення техногенних катастроф в умовах обмеженості фінансових ресурсів місцевого самоврядування; складна демографічна ситуація у більшості територіальних громад (старіння населення, знелюднення сільських територій та монофункціональних міст); неузгодженість місцевої політики щодо соціально-економічного розвитку з реальними інтересами територіальних громад; нерозвиненість форм прямого народовладдя, неспроможність членів громад до солідарних дій, спрямованих на захист своїх прав та інтересів, у співпраці з органами місцевого самоврядування і місцевими органами виконавчої влади та досягнення спільних цілей розвитку громади; зниження рівня професіоналізму посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема внаслідок низької конкурентоспроможності органів місцевого самоврядування на ринку праці, зниження рівня престижності посад, що призводить до низької ефективності управлінських рішень; корпоратизація органів місцевого самоврядування, закритість і непрозорість їх діяльності, високий рівень корупції, що призводить до зниження ефективності використання ресурсів, погіршення інвестиційної привабливості територій, зростання соціальної напруги; надмірна централізація повноважень органів виконавчої влади та фінансово-матеріальних ресурсів; відсторонення місцевого самоврядування від вирішення питань у сфері земельних відносин, посилення соціальної напруги серед сільського населення внаслідок відсутності повсюдності місцевого самоврядування.
Зазначені проблеми ускладнюються внаслідок проблем правового та інституційного характеру, а також неузгодженості реформ у різних сферах з реформуванням системи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою держави.

Також варто відзначити Стратегію реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року та затвердження плану заходів щодо її реалізації від 18.03.2015 [130], в якій констатується, що сучасний стан розвитку державної служби та служби в органах місцевого самоврядування вимагає нормативно-правового

удосконалення та актуалізації положень законодавства щодо: запобігання проявам корупції серед державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; відкритого конкурсного відбору на усі посади державної служби; просування по службі державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов’язків; визначення вимог до посад державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; чіткого і прозорого механізму відповідальності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, які призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі, за порушення вимог законодавства, невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків; соціального захисту державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; удосконалення системи оплати праці державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; відповідності системи державних органів та органів місцевого самоврядування повноваженням та функціям, що вони виконують; інституційної спроможності державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; кардинального оновлення змісту діяльності кадрових служб державних органів та органів місцевого самоврядування, посилення їх ролі в управлінні персоналом відповідного органу; удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; налагодження тісного взаємозв’язку наукових досліджень з практичними потребами державних органів та органів місцевого самоврядування.

Окремого розгляду потребує проблема престижності державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Що стосується наукових кіл, то, як ми зазначали вище, проблематика реформування та вдосконалення інституту місцевого самоврядування також займає далеко не останнє місце. Так, Н. В. Заяць відмічає, що активна інтеграція України у європейські структури зумовлює необхідність підняття статусу і ефективності місцевого самоврядування, реального забезпечення громадянам прав на участь у місцевому самоврядуванні шляхом вдосконалення чинного законодавства. Юридична практика та діяльність муніципальних органів переконливо свідчать про наявність значного кола нерозв’язаних практичних проблем [171].

Ю. В. Ковбасюк, К. О. Ващенко, В. В. Толкованов у своїх працях зазначають, що в умовах глобальних змін, які відбулися останнім часом, розвиток місцевого самоврядування є одним з пріоритетних напрямів державної політики. Феномен Євромайдану окреслив європейський вибір населення України, що актуалізувало проблему реалізації ратифікованих угод з країнами ЄС, у тому числі положень Європейської хартії місцевого самоврядування, а також забезпечення якісного розвитку регіонів країни, як важливих складових частин економічної системи України. Розвиток держави неможливий без розвитку регіонів, від того, наскільки сильною є регіональна влада, як вона забезпечує надання соціальних послуг населенню настільки сильною є держава. Розуміючи важливість цієї проблеми, на сучасному етапі розвитку всіх гілок влади постає питання про необхідність вдосконалення теорії та практики сучасного державотворення, зумовленого трансформаціями в політичній системі суспільства, проведенням адміністративно-територіальних, регіональних реформ, упровадженням конструктивного соціального партнерства між центром і територіями. Проблема модернізації сучасної системи місцевого самоврядування в Україні набуває нового концептуального змісту. Її розв’язання сприятиме вирішенню важливих для населення питань у межах регіону [98, с.3].

Н. Скрипченко та А. Босов зауважують, що відродження місцевого самоврядування в Україні, як принципово нової організації діяльності публічної влади на місцях, потребує вдосконалення діяльності його органів. Аналіз останніх досліджень свідчить, що в науковій літературі питання про складові діяльності місцевого самоврядування та необхідність її удосконалення є одним із ключових. Проблемі оптимізації територіальної організації управління та формування дієвого механізму місцевого самоврядування присвячені праці багатьох дослідників [145].

Ю. О. Ярмак справедливо вказує, що незаперечною є сьогодні і потреба у подальшій деталізації його механізмів, розробці критеріїв ефективності, створенні системи постійних і глибоких зв’язків з громадськістю та в інших чинниках того, що Європейська хартія про місцеве самоврядування визначає як «підвалини будь-якого демократичного ладу». Система місцевого

самоврядування в Україні, переживши етап становлення, набуває все більшого значення. Та все ж, з огляду на незначний час її існування як самостійної владної інституції, існує багато неврегульованих питань і проблем у її формуванні і функціонуванні, способах прийняття і реалізації управлінських рішень, розвитку і функціонуванні механізмів управління [172].

Все частіше останнім часом дослідникипочали акцентувати увагу на тому, що вдосконалення системи публічного управління в державі, зокрема самоврядного, потребує впровадження у даний процес відповідних інновацій. Так, скажімо, О. І. Васільєва пише, що одними з основних напрямів реформування діяльності органів місцевого самоврядування в сучасних умовах повинні стати впровадження новітніх технологій управління і підготовка нового покоління управлінців. Актуальність розробки теорії і практики управління муніципальними процесами на місцях зумовлена тим, що механічний перенос закордонного досвіду у вітчизняну практику не дає надійних результатів. Необхідне формування власної думки та стратегії, бачення проблематики і шляхів вирішення найгостріших питань щодо вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування [22].

М. В. Коновалов у своїх дослідженнях підкреслює, що адаптація системи державного управління до вимог інформаційного суспільства, що формується в Україні, відбувається через впровадження системи інновацій різного рівня. Процес розвитку інновацій у державному секторі загалом і в системі державного управління зокрема, стикається із рядом перешкод та має свої особливості порівняно з інноваційними процесами в приватних суб’єктах господарювання. Актуальність дослідження питання розвитку інноваційних процесів у системі державного управління зумовлена з глобальною трансформацією суспільства із внутрішньосистемними потребами державного апарату щодо забезпечення ефективності діяльності органів державної влади, програмування і прогнозування розвитку державного управління, із необхідністю модернізації управлінського апарату відповідно до викликів сучасності [67, с.10].

М. А. Шульга та М. В. Коновалова зазначають, що загальна демократизація та становлення громадянського суспільства сприяли усвідомленню українським суспільством того, що метою сучасної, сервісної держави є не керування суспільством, а надання йому послуг. Це стало поштовхом до започаткування процесу модернізації державного управління, з метою трансформації України в сервісну державу, однією з основних функцій якої визнається обслуговування громадян з метою задоволення їх потреб. У такій державі особи у відносинах з органами влади є не прохачами, а споживачами послуг. Системи державного управління вдосконалюються відповідно до характеру економічних і соціально-політичних трансформацій. А тому адміністративні реформи є відображенням глобальної тенденції з переосмислення природи і ролі держави в постіндустріальному суспільстві. Основним лейтмотивом модернізації державного управління є підвищення ефективності і результативності роботи державних структур, посилення їх відповідальності за надання якісних послуг населенню. Глобальна економічна криза та ринкова конкуренція є основними стимулами до інновацій в організації та функціонуванні органів виконавчої влади як суб’єктів, що надають державні послуги. Процес розвитку інновацій у державних органах зіштовхується з рядом перешкод та має свої особливості, на які варто звертати увагу під час розвитку концепції «сервісної держави» [173].

О. Молодцов зазначає, що сьогодні на перший план виходять комплексні індикатори, які відображають, по-перше, рівень добробуту населення (якість і тривалість життя, освіта, житло, транспорт, екологія середовища, якісна вода, харчування тощо), по-друге, якість бізнесового середовища (податкова система, доступ до кредитів, адекватність монетарної політики, різні параметри інвестиційного клімату, ступінь корумпованості державного апарату, захист прав власності, судова система) та, по-третє, рівень технологічного розвитку країни. Відповідно, змінюються теми діяльності національних урядів та органів місцевого самоврядування, які мають адаптувати свою політику до цих показників і параметрів. У зв'язку з цим, підкреслює дослідник, зростає роль інноваційної діяльності в системі місцевого самоврядування [99].

Позиції офіційної влади, а також учених яскраво свідчать про наявність в інституті місцевого самоврядування в нашій країні ряду проблем, які потребують конструктивного розв'язання. При цьому одним із важливих способів вирішення ряду проблемних аспектів діяльності органів місцевого самоврядування є запровадження у ній відповідних інноваційних технологій, що підтверджується не тільки думками представників наукової спільноти, але й представниками панівної еліти. Однак якісного та ефективного механізму впровадження зазначених технологій в управлінську діяльність органів місцевого самоврядування в нашій країні не запроваджено. Першочерговим проблемним аспектом вказаного механізму є відсутність чіткого нормативноправового підґрунтя його функціонування.

На наше переконання, з метою послідовного та результативного впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування, необхідно на нормативно-правовому рівні вирішити ряд важливих завдань. Насамперед, слід сформулювати концепцію впровадження інноваційних технологій в діяльність органів публічного управління, зокрема в механізм самоврядного управління. Необхідність розробки даного документу обумовлена потребою узагальнення та гармонізації ідей інноваційного розвитку механізму публічного управління, як централізованого державного, так і місцевого самоврядного. Адже сьогодні норми, що стосуються проблематики оновлення та вдосконалення форм, методів, напрямків управлінської діяльності органів місцевого самоврядування розпорошені у цілій низці нормативно-правових актів, що не сприяє виробленню цілісного та послідовного підходу до вирішення даної проблеми. Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття Концепції реформування місцевого самоврядування та Стратегії реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Протедані документи не вирішують у повній мірі проблеми формування ідейної основи впровадження інноваційних технологій в управлінську діяльність органів місцевого самоврядування. У такій концепції, на нашу думку, має бути:

- обґрунтований зв'язок якості та ефективності публічного управління із рівнем розвиненості інноваційної сфери в країні;

- визначена мета та завдання впровадження інноваційних технологій у механізм самоврядного управління;

- встановлено коло принципів, на яких даний процес має відбуватися. Попри це перелік ключових підвалин має передбачати не просто правові засади як-то: верховенство права, гуманізм, законність, демократизм тощо, але й такі принципи як: прозорість, ефективність, доцільність, науковість, своєчасність та гнучкість. Обов'язковість даних принципів обумовлена тим, що впровадження інноваційних технологій управління у діяльність зазначених суб'єктів публічного управління повинне здійснюватися з урахуванням існуючих реалій, тобто відповідати досягнутому рівню суспільного розвитку, нагальним суспільним та державним потребам і запитам, орієнтуватися на існуючі глобальні тенденції, своєчасно реагувати на відповідні зміни у суспільному житті;

- визначення основних, пріоритетних напрямків за якими має відбуватися впровадження інноваційних технологій управління;

- визначенні підвалин оцінювання результативності впровадження зазначених технологій в діяльність органів місцевого самоврядування.

Далі, вважаємо, що з метою вдосконалення механізму впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування необхідно належним чином врегулювати питання участі держави та органів місцевого самоврядування у матеріально-технічному та фінансовому забезпеченні функціонування даного механізму. Адже, як ми вже зазначали, суттєвою проблемою впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування є те, що їх ресурсний потенціал не дозволяє у повній мірі реалізувати наявні інноваційні методи і засоби здійснення управлінської діяльності.

Суттєвими проблемними питанням на шляху вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування є підвищення якості та ефективності рішень, що приймаються ними. Одним із можливих способів вирішення даного питання є законодавче врегулювання можливості використання органами і посадовими особами місцевого самоврядування консалтингу. Дане питання досить змістовно обґрунтував О. Молодцов, який зазначає, що вже сьогодні було б

доцільним внести зміни до чинних законів, які б надали правову базу для: проведення державно-правових експериментів, розвитку муніципального консалтингу як суспільно важливого інструменту. Суб’єкти муніципального консалтингу можуть суттєво підвищити компетентність рішень різних рівнів влади з питань політико-адміністративного управління (тобто питань, які потребують розробки місцевої політики та її реалізації через виконавчий апарат). Найважливіша сфера їх компетентності - прийняття стратегічних рішень на всіх рівнях територіальної організації влади, що пов’язано передусім зі стратегічним плануванням. Фахові консультанти спроможні компенсувати недостатність у місцевих політиків та представників виконавчих органів знань з наукових основ управління територіальною громадою, політичного менеджменту, інструментарію економічного та соціального аналізу. Участь консультантів на стадії підготовки стратегічних управлінських рішень, нормативно-правових актів та проектів, їх громадська та професійна експертиза є одним із резервів підвищення рівня та культури політико-адміністративного управління [99]. Дослідник справедливо наголошує на тому, що в Україні консалтинг для органів публічного управління перебуває на етапі становлення. Основна проблема, яка заважає становленню системного консалтингу у сфері розробки інноваційних стратегічних рішень органів влади, полягає в тому, що в Україні збереглася ієрархічна модель вироблення політики, яка відсторонює центри аналізу політики від цього процесу, відсутність зацікавленості представників влади в об’єктивному аналізі наявних проблем. Наслідком цього є ускладнення прозорого обговорення ідей, досягнення консенсусу як всередині місцевої ради, так і поза нею, щодо шляхів розв’язання проблем у різних галузях муніципальної політики розвитку. Муніципальний консалтинг, як система та як процес, відіграє вирішальну роль у створенні інтелектуальної складової формування новітніх (інноваційних) соціальних та управлінських практик, оскільки останні мають бути локалізовані на певних територіях з урахуванням їх особливостей. Ця система забезпечить зв’язок територіальної політики на мета -, макро -, мезо- та мікрорівнях її здійснення, трансформуючи знання у дієву силу політичного рішення. Тому, власне, у розвинених країнах консалтинг розглядається як інституціональний елемент розвитку на етапі постіндустріального розвитку, на якому інформація та знання перетворюються на дієві ресурси поряд з матеріальними ресурсами [99].

Ще одним важливим аспектом впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування, який потребує більш змістовного нормативно-правового врегулювання, є взаємодія з цього приводу зазначених органів місцевого самоврядування з органами державного управління, науково-дослідними установами та інститутами громадськості.

Також вважаємо, що необхідно внести відповідні зміни до закону про місцеве самоврядування, згідно з якими науковість та інноваційність мають стати одними із основних принципів діяльності органів місцевого самоврядування.

Підсумовуючи вище викладене, вважаємо за потрібне наголосити на тому, що незважаючи на ряд проблем у сфері правового регулювання механізму впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування, не менше перепон на цьому шляху виникає через організаційні та суто людські фактори, зокрема невміння та небажання посадових осіб зазначених органів сприяти якісному оновленню форм і методів здійснення самоврядного управління. Така ситуація, у свою чергу, обумовлює необхідність вдосконалення підходів до формування кадрового потенціалу органів місцевого самоврядування.

3.2

<< | >>
Источник: ГІЛІН ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Еще по теме Удосконалення правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування:

  1. Характеристика механізму правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  2. Поняття та види засобів правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  3. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
  4. Поняття та структура адміністративно-правового механізму впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування
  5. РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
  6. Зарубіжний досвід впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування та можливості його використання в Україні
  7. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
  8. ГІЛІН ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017, 2017
  9. Ґенеза розвитку управління в діяльності органів місцевого самоврядування та запровадження інноваційних технологій
  10. Сучасні форми таметоди управління в діяльності органів місцевого самоврядування та місце серед них інноваційних технологій
  11. Нормативно-правове регулювання інноваційних технологійуправління в діяльності органів місцевого самоврядування
  12. Організація контролю органів місцевого самоврядування за діяльністю суб'єктів рекламних правовідносин
  13. 5.2. Правове забезпечення новітніх інформаційних технологій у здійсненні управління регуляторною діяльністю
  14. Нормативно-правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування з питань реклами
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -