<<
>>

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення науково- практичних положень щодо сутності та особливостей адміністративно-правових основ упровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування.

Основні з них такі:

1. З’ясовано, що становлення місцевого самоврядування та управлінської діяльності його органів в Україні мають тривалу історію, яка характеризується як важливими позитивними здобутками на цьому шляху, так і затяжними періодами застою в розвитку даного інституту.

Відзначено, що однією з головних особливостей становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні було те, що упродовж своєї історії чітко виражений національний характер воно мало лише на початкових етапах свого виникнення та функціонування, зокрема починаючи з часів первинних державних утворень східнослов’янських племен і до розпаду Київської Русі.

Акцентується увага на тому, що особливо трагічним для розвитку самоврядного управління став період перебування України в складі Радянської імперії, за часів якої самоврядування, як відносно самостійний інститут публічного управління, припинило своє існування. Органи управління на місцях входили до складу централізованого механізму держави та перебували під пильним керівним наглядом партійних осередків. Очевидно, що ні про які інноваційні форми і методи управління в діяльності органів місцевої влади у радянську епоху не йшлося, адже це не відповідало інтересам режиму. Крім того, в радянському управлінському механізмі були практично відсутні фахівці з питань місцевого самоврядування.

Наголошено, що набуття Україною незалежності свідчило про початок нового етапу розвитку самоврядного управління в ній. Однак перші кроки на цьому шляху виявилися доволі суперечливими та ознаменувалися, насамперед, неспроможністю держави в особі її вищих органів влади забезпечити гармонійне та продуктивне співіснування на місцевому рівні органів місцевого самоврядування та відповідних управлінських ланок апарату держави.

Така ситуація є свідченням того, що, вирішуючи проблеми організації та діяльності органів місцевого самоврядування в Україні, влада не вдавалася до прийняття інноваційних рішень та реалізації відповідних методів і засобів управління, не звернулася до глибокого аналізу позитивного зарубіжного досвіду з цього приводу, а спиралася на наявні з радянських часів методи і принципи керівництва.

2. Охарактеризовано правові та організаційні форми діяльності органів місцевого самоврядування. До правових форм віднесено: нормотворчу діяльність (через нормотворчу форму органи місцевого самоврядування встановлюють правила поведінки у сферах, що віднесені законодавством до їх компетенції); правозастосовну діяльність (полягає в тому, що своїми рішеннями індивідуального характеру вони пристосовують загальні норми права до конкретних випадків); установчу діяльність; контрольну діяльність. До організаційних форм діяльності органів місцевого самоврядування віднесено: а) організаційно-функціональні (відображають те, яким чином організовується та відбувається робота органів місцевого самоврядування, в якому вигляді та порядку вони працюють); б) організаційно-технічні.

Відзначено, що в управлінській діяльності органи місцевого самоврядування використовують досить широке коло методів, зокрема такі, як: планування; інформаційно-аналітична робота; надання дозволів, встановлення обмежень та заборон; координація; контроль правового виховання, роботи з кадрами тощо.

3. Зроблено висновок, що сьогодні, незважаючи на закладення необхідних організаційно-правових підвалин упровадження інноваційних технологій в управлінську діяльність органів місцевого самоврядування, повноцінної юридичної бази для якісної та ефективної реалізації даного процесу в нашій державі поки що не сформовано, що, зрозуміло, не сприяє розвитку зазначеного управлінського механізму. Наголошено, що діючі нині нормативно-правові акти, констатуючи гостру необхідність підвищення рівня якості, ефективності та результативності управлінських послуг, зокрема тих, що надаються органами місцевого самоврядування, безпосередньо не зобов’язують суб’єктів публічного управління, що надають такі послуги, активно впроваджувати у свою діяльність інноваційні технології як необхідну умову її вдосконалення.

Задекларовані у концепціях і стратегіях вектори та заходи щодо реформування публічного управління, як централізованого, так і самоврядного, або не знаходять свого повноцінного відображення та розвитку у відповідних законах, або втілюються у них досить повільно, здебільшого фрагментарно (уривчасто) і непослідовно.

4. Визначено, що адміністративно-правовий механізмупровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування являє собою складну систему пов’язаних між собою політико - правових та організаційно-управлінських засобів і заходів, за допомогою яких у роботу вказаних органів впроваджуються відповідні новітні способи, прийоми та засоби здійснення публічного управління та забезпечується їх належна практична реалізація.

Встановлено, що структуру адміністративно-правового механізму впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування в загальному вигляді формують три основні ланки: нормативно-правова, організаційно-інституційна та управлінська (або

функціональна).

Перша ланка (нормативно-правова) - це, по суті, і є той механізм адміністративно-правового регулювання, який складається із сукупності правових засобів, через які адміністративне право здійснює регулятивний вплив на суспільні відносини. Зокрема засобами даного механізму визначаються матеріально-правові та процедурно-правові питання впровадження

інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування.

Друга ланка (організаційно-інституційна) є системою відповідних державних органів, посадових осіб, установ, а також організацій недержавного

характеру, які, в межах своїх повноважень, сприяють упровадженню інноваційних технологій управління в роботу органів місцевого

самоврядування.

Третю ланку (управлінську) становить сукупність управлінських рішень і заходів, що приймаються та здійснюються компетентними суб’єктами та які спрямовані на забезпечення відповідних умов, необхідних для належного впровадження зазначених інновацій.

5. На підставі аналізу механізму правового регулювання впровадження

інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого

самоврядування встановлено, що сьогодні немає повноцінного, цілісного механізму правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування, що пояснюється, насамперед, тим, що в чинному національному законодавстві відсутній спеціальний нормативно-правовий акт, присвячений цьому питанню. Як наслідок, нормативно-правове підґрунтя даного механізму є розпорошеним у низці правових документів різної юридичної сили. Через що цілі, завдання та функції впровадження інноваційних технологій у роботу органів місцевого самоврядування не мають належної чіткості та змістовності.

6. Під засобами правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування запропоновано розуміти юридичні інструменти, через які реалізується правовий вплив на відносини щодо впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування. Тобто завдяки засобам правового регулювання визначаються правила та межі здійснення зазначених відносин, а також забезпечується їх належна практична реалізація.

Доведено, що основними засобами правового регулювання впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування є: а) правові принципи; б) норми права; в) нормативно- правовий акт; г) правовідносини.

7. З метою послідовного та результативного впровадження інноваційних технологій управління в діяльність органів місцевого самоврядування запропоновано на нормативно-правовому рівні вирішити ряд важливих завдань:

- по-перше, сформулювати концепцію впровадження інноваційних технологій у діяльність органів публічного управління, зокрема в механізм самоврядного управління. У такій концепції має бути: обґрунтовано зв’язок якості та ефективності публічного управління із рівнем розвиненості інноваційної сфери в країні; визначено мету та завдання впровадження інноваційних технологій у механізм самоврядного управління; встановлено коло принципів, на яких даний процес має відбуватися; визначено основні, пріоритетні напрямки, за якими має відбуватися впровадження інноваційних технологій управління; визначено підвалини оцінювання результативності впровадження зазначених технологій у діяльність органів місцевого самоврядування;

- по-друге, врегулювати питання участі держави та органів місцевого самоврядування в матеріально-технічному та фінансовому забезпеченні функціонування даного механізму;

- по-третє, врегулювати можливості використання органами і посадовими особами місцевого самоврядування консалтингу;

- по-четверте, внести відповідні зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якими науковість та інноваційність мають стати одними з основних принципів діяльності органів місцевого самоврядування.

8. На підставі аналізу досвіду зарубіжних країн (Італії, Франції, Великобританії, Латвії, Іспанії, США, Канади) щодо впровадження інноваційних технологій у діяльність органів місцевого самоврядування обґрунтовано, що деякі аспекти цієї діяльності мають бути використані в контексті реформування місцевого самоврядування України. Впровадження нових аспектів управління окремими територіями є доволі важким процесом, який характеризується низкою особливостей. По-перше, реформування системи місцевого самоврядування в Україні повинно здійснюватися з урахуванням того, що дане явище є відокремленою ланкою територіального управління. Впровадження тих чи інших інновацій повинно проходити крізь правове поле, прикладом чого є досвід Латвійської Республіки, де зміни було запроваджено після прийняття нового законодавчого акта. По-друге, систему місцевого самоврядування в усьому світі побудовано на континентальних чи англосаксонських принципах. Україна - цілком європейська держава, тому найбільш доцільно використовувати напрацювання європейських країн у питанні впровадження інновацій у систему місцевого самоврядування. При цьому не можна також повністю ігнорувати англосаксонські традиції організації територіального управління. По-третє, головним рушійним чинником упровадження інноваційних технологій управління в систему місцевого самоврядування є децентралізація представленої структури, адже усі без винятку територіальні справи повинні вирішуватися на місцях. Це також стосується фінансово-економічної сфери діяльності органів місцевого самоврядування. По-четверте, ефективним засобом упровадження інноваційних технологій є спеціальні агентства, головним завданням яких є безпосереднє розроблення та реалізація модернізаційних програм. По -п’яте, пріоритетними напрямками реформування муніципальної влади в європейських країнах є максимальне наближення публічної влади до громадськості, активне залучення останньої до вирішення регіональних місцевих питань суспільного життя. По - шосте, максимізація прозорості діяльності муніципальної влади, що досягається, насамперед, створенням можливостей для громадськості вільного і безперешкодного доступу до інформації про діяльність органів місцевого самоуправління (окрім, звісно ж, інформації, доступ до якої обмежений законом). Особлива увага приділяється забезпеченню прозорості саме матеріально-фінансових аспектів діяльності місцевого самоврядування. При цьому влада намагається надавати населенню інформацію про свою діяльність у тому вигляді, який є найзручнішим для останнього.

<< | >>
Источник: ГІЛІН ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. ВИСНОВКИ
  2. ВИСНОВКИ
  3. ВИСНОВКИ
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. ВИСНОВКИ
  9. ВИСНОВКИ
  10. Висновки до розділу 4
  11. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
  12. ВИСНОВКИ
  13. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -