<<
>>

Висновки до Розділу 1

Доведено, що місцеве самоврядування - це один із організаційно- правових механізмів здійснення публічного управління на локальному (регіональному) рівні. Ключовими структурними ланками даного механізму є відповідні органи місцевого самоврядування, що формуються та функціонують у порядку, встановленому законодавством.

Підтримано позицію учених, що місцеве самоврядування не є складовою ланкою державного управління, відповідно органи і посадові особи першого не входять до складу механізму та (або) апарату другого. Водночас різко відмежовувати, а тим паче протиставити, самоврядне управління державному - ні в якому разі не можна, адже обидві форми управління - це прояви соціального, публічного управління, форми здійснення народовладдя.

Обґрунтовано, що для того, щоб механізм місцевого самоврядування у своєму функціонуванні був ефективним та дієвим, відповідав нагальним умовам і обставинам суспільного розвитку, він повинен постійно вдосконалюватися. У свою чергу процес оновлення та поліпшення управління (підвищення показників його стабільності, ефективності, дієвості), адаптації і пристосування механізму даного управління до об'єктивно існуючих суспільних потреб і запитів, обумовлює необхідність впровадження у його функціонування інноваційних технологій.

Визначено, що інноваційна діяльність - це специфічний напрямок суспільно корисної діяльності, головним призначенням якої є відшукування, вироблення на основі наукового знання нових ідей щодо подальшого розвитку тієї чи іншої сфери суспільного життя, а також вироблення нових та (або) вдосконалення існуючих технологій, форм, засобів реалізації цих ідей, досягнення поставлених цілей зазначеного розвитку.

Акцентовано увагу, що значення інноваційної діяльності для вдосконалення функціонування органів місцевого самоврядування полягає у тому, що перша сприяє оновленню змісту роботи останніх, надає у їх розпорядження новітні інструменти організації та реалізації публічного управління.

Цілеспрямована та змістовна інноваційна діяльність підвищує рівень якості, ефективності та дієвості публічного управління, а також зміцнює його потенціал щодо подальшого позитивного розвитку.

З’ясовано, що становлення місцевого самоврядування та управлінської діяльності його органів в Україні мають доволі тривалу історію, яка характеризується як важливими позитивними здобутками на цьому шляху, так і тривалими періодами застою у розвитку даного інституту.

Відзначено, що однією із головних особливостей становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні було те, що протягом своєї історії більш - менш яскраво виражений національний характер воно мало лише на первинних етапах свого виникнення та функціонування, зокрема починаючи із часу первинних державних утворень східнослов'янських племен і до розпаду Київської Русі.

Особливо трагічним для розвитку самоврядного управління став період перебування України у складі Радянської імперії, за часів якої самоврядування, як відносно самостійний інститут публічного управління, припинило своє існування. Органи управління на місцях входили до складу централізованого механізму держави та перебували під пильним керівним наглядом партійних осередків. Очевидно, що ні про які інноваційні форми і методи управління в діяльності органів місцевої влади у радянську епоху не йшлося, оскільки це не відповідало інтересам режиму. Крім того, в радянському управлінському механізмі були практично відсутні фахівці з питань місцевого самоврядування.

Наголошено, що набуття Україною незалежності ознаменувало початок нового етапу розвитку самоврядного управління у ній. Однак перші кроки на цьому шляху виявилися доволі суперечливими та ознаменувалися, перш за все, неспроможністю держави, в особі її вищих органів влади, забезпечити гармонійне та продуктивне співіснування на місцевому рівні органів місцевого самоврядування та відповідних управлінських ланок апарату держави. Така ситуація є свідченням того, що, вирішуючи проблеми організації та діяльності органів місцевого самоврядування в Україні, влада не вдавалася до прийняття інноваційних рішень та реалізації відповідних методів і засобів управління, не звернулася до глибокого аналізу позитивного зарубіжного досвіду з цього приводу, а спиралася нанаявні з радянських часів методи і принципи керівництва.

Визначено, що форми управління в діяльності органів місцевого самоврядування являють собою зовнішнє вираження практичної діяльності органів місцевого самоврядування, здійснюваної ними у порядку та межах визначених законодавством, з метою реалізації покладених на них завдань і функцій.

Акцентовано увагу, що значення форм для діяльності суб'єктів публічного управління, якими є органи місцевого самоврядування, важко переоцінити, оскільки саме вони відображають способи, у які виявляються назовні владні повноваження цих органів, способи, через які вони управляють публічними справами та вирішують відповідні суспільні проблеми, а також способи, за допомогою яких вони забезпечують належне функціонування власного механізму. Крім того, форми виступають важливим обмежуючим фактором при реалізації органами і посадовими особами муніципального управління своїх владних повноважень.

До правових форм діяльності органів місцевого самоврядування віднесено: нормотворчу діяльність (через нормотворчу форму органи місцевого самоврядування встановлюють правила поведінки у сферах, що віднесені законодавством до їх компетенції); правозастосовну діяльність (правозастосування як форма управлінської діяльності органів місцевого самоврядування полягає у тому, що своїми рішеннями індивідуального характеру вони пристосовують загальні норми права до конкретних випадків); установчу діяльність; контрольну діяльність.

До організаційних форм діяльності органів місцевого самоврядування віднесено: а) організаційно-функціональні (відображають те, яким чином організовується та відбувається робота органів місцевого самоврядування, в якому вигляді, порядку вони працюють); б) організаційно-технічні.

Визначено, що методи управління у діяльності органів місцевого самоврядування - це сукупність способів та прийомів реалізації органами і посадовими особами місцевого самоврядування своєї компетенції. Доведено, що методи управління нерозривним чином пов'язані із формами діяльності органів місцевого самоврядування, оскільки перші відображають зовнішнє вираження змісту самоврядного управління, вказують на те, якими чином воно організовано та у чому виражається, у свою чергу другі, тобто методи, дають змогу зрозуміти яким чином, через які прийоми реалізується управлінська діяльність даних суб'єктів.

Форми створюють можливості для використання суб'єктами публічного управління, зокрема органами місцевого самоврядування, відповідних методів роботи, тоді, як методи забезпечують реалізацію змісту відповідної форми.

Відзначено, що в управлінській діяльності органи місцевого самоврядування використовують досить широке коло методів, зокрема такі, як: планування; інформаційно-аналітична робота; надання дозволів, встановлення обмежень та заборон; координація; контроль правового виховання та роботи із кадрами тощо.

Обґрунтовано висновок, що на практиці інноваційні технології найчастіше реалізуються у організаційних формах та інформаційних методах роботи органів місцевого самоврядування, що є цілком зрозумілим в умовах розбудови в Україні інформаційного суспільства та розвитку концепції електронного врядування. Розвиток за рахунок інновацій саме організаційно - технічних форм та інформаційних методів управлінської діяльності органів самоврядування забезпечує належний рівень оперативності, прозорості та відкритості їх роботи. Крім того, організаційно-технічна форма та інформаційні методи забезпечують необхідні умови для нормального функціонування і належної реалізації інших форм та методів самоврядного управління. Однією із ключових проблем тут є те, що на практиці інформаційні методи розвиваються швидше, ніж відбувається організаційно-технічне забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, через що потенціал перших не реалізується у повній мірі в роботі зазначених суб'єктів публічного управління.

На підставі вивчення чинного українського законодавства, зроблено висновок, що сьогодні, хоча й закладені необхідні організаційно -правові підвалини впровадження інноваційних технологій в управлінську діяльність органів місцевого самоврядування, втім повноцінної юридичної бази для якісної та ефективної реалізації даного процесу в нашій державі поки що не сформовано, що, зрозуміло, не сприяє розвитку означеного управлінського механізму. Наголошено, що діючі нині нормативно-правові акти, констатуючи гостру необхідність підвищення рівня якості, ефективності та результативності управлінських послуг, зокрема тих, що надаються органами місцевого самоврядування, при цьому прямо не зобов'язують суб'єктів публічного управління, що надають такі послуги, активно впроваджувати у свою діяльність інноваційні технології, як необхідну умову її вдосконалення. Задекларовані у концепціях і стратегіях вектори та заходи щодо реформування публічного управління, як централізованого, так і самоврядного, або не знаходять свого повноцінного відображення та розвитку у відповідних законах, або втілюються у них досить повільно, в ряді випадків фрагментарно (уривчасто) і не послідовно.

Акцентувати увагу на тому, що якість фінансового, матеріально - технічного та кадрового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування не відповідає проголошеним цілям, завданням та напрямкам реформування механізму публічного управління, що, зрозуміло, знижує якість та результативність впровадження інноваційних технологій управління в роботу даних суб'єктів. Тобто, аналіз положень чинного законодавства свідчить про те, що одними із пріоритетних напрямків вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування є підвищення рівня: прозорості та відкритості їх роботи для громадськості; доступності та оперативності надання ними адміністративних послуг населенню; ефективності, оперативності та результативності взаємодії з іншими суб'єктами публічного управління та представниками громадянського суспільства. Все це обумовлює необхідність активного впровадження в роботу органів місцевого самоврядування інформаційно-комунікаційних технологій, що у свою чергу вимагає формування в них відповідного якісного інформаційно-технічного та кадрового базису. Однак практика свідчить, що значна частина органів самоврядування, в силу ряду причин, зокрема фінансового характеру, не має такого базису. Тобто виявляється проблема, про яку ми згадували у попередньому підрозділі, а саме: невідповідність рівня розвиненості організаційних форм діяльності органів місцевого самоврядування новітнім методам роботи.

<< | >>
Источник: ГІЛІН ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Еще по теме Висновки до Розділу 1:

  1. Висновки до розділу 2
  2. Висновки до розділу 2
  3. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
  4. Висновки до розділу 3
  5. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
  6. Висновки до розділу І
  7. Висновки до розділу 3
  8. Висновки до РОЗДІЛУ І
  9. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
  10. Висновки до розділу 1
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -