<<
>>

Адміністративно-правовий статус суб’єктного складу кадрових процедур в Національній поліції України

Одним із важливих напрямків реформи Національної поліції в Україні є встановлення суб’єктного складу, зокрема, у сфері кадрових процедур, як передумови ефективного забезпечення й реалізації діяльності новоствореного інституту виконавчої влади.

Системного, повного й науково обґрунтованого законодавчого визначення та закріплення потребують права й обов’язки, владні повноваження окремих органів чи посадових осіб, а також відповідні відносини, що виникають між ними під час здійснення кадрових процедур в органах Національної поліції України. Зазначене вище втілюється в адміністративно-правовому статусі суб’єктів кадрових правовідносин, від адекватності та конструктивності яких прямо залежать результативність кадрових процедур і реформи поліції в цілому, а також ступінь дотримання прав і свобод людини й громадянина, гуманізації діяльності поліції, наближення її до міжнародних стандартів.

Питання адміністративно-правового статусу органів виконавчої влади, у т.ч. органів внутрішніх справ, є предметом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців: В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, М.І. Ануфрієва,

0. М. Бандурки, Ю.П. Битяка, М.В. Вітрука, І.П. Голосніченка, М.М. Дивака,

1. Б. Коліушка, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Н.П. Матюхіної, Н.Р. Нижник,

В.І. Новосьолова, О.В. Петришина, В.М. Плішкіна, В.П. Тимощука, О.М. Ярмиттта. та ін. Проте, на сьогодні система суб’єктів кадрових правовідносин в Національній поліції України знаходиться в процесі формування, адміністративно-правовий статус суб’єктів кадрових

правовідносин Національної поліції є практично недослідженим, що обумовлює актуальність дослідження адміністративно-правового статусу суб’єктів кадрових правовідносин в Національній поліції України.

Як слушно стверджує в контексті дослідження Н.В. Ільєва, саме через наділення державних органів та їх посадових осіб певним правовим статусом державою створюються реальні умови для реалізації повноважень конкретного органу, відповідно, удосконалення статусу має сприяти розв’язанню певних проблемних питань організації та діяльності і, як наслідок, покращенню діяльності відповідного державного органу та його посадових осіб [84, с.

152]. Крім того, як зазначає А.В. Панчишин, правовий статус як юридична категорія не лише визначає стандарти можливої та необхідної поведінки, що встановлює ступінь взаємодії держави, суспільства і особи, а й забезпечує нормальну життєдіяльність соціального середовища [85, с. 95], із чим варто погодитися. Проте, незважаючи на значущість даної правової категорії, серед науковців немає єдності в питанні визначення сутності поняття «адміністративно- правовий статус».

Так, правовий статус (від лат. status - становище) юридично опосередковує найбільш важливі, основні зв’язки між індивідами, державою, суспільством, будучи урегульованим нормами права [86, с. 547]. С.С. Алекссєєв відмічає, що правовий статус - це порядок регулювання, виражений у комплексі правових засобів, які характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів, заборон, а також позитивних зобов’язань і створюють особливу спрямованість регулювання [87, с. 170].

На думку М.В. Вітрука, адміністративно-правовим статусом є сукупність прав, обов’язків та законних інтересів, яка визначає межі діяльності щодо інших осіб, колективів, держави, межі її активної та пасивної життєдіяльності та самоствердження [88, с. 7, 147]. П.М. Рабінович вважає, що правовий статус - це комплекс прав та юридичних обов’язків особи [89, с. 74]. Варто звернути увагу й на слушну думку А.Б. Калюти з цього приводу, оскільки автором розрізняються загальний і спеціальні правові статуси. Зокрема, установлено, що загальний правовий статус особи містить у собі загальні права і обов’язки, які належать усім громадянам (загальні конституційні та галузеві права й обов’язки), а спеціальний - права й обов’язки, які доповнюють і конкретизують загальні права та обов’язки з урахуванням соціального, службового та іншого положення [90, с. 38-41].

На наш погляд, під час кадрових процедур в Національній поліції важливе значення має саме спеціальний статус суб’єктів кадрових правовідносин, що базується на специфіці діяльності, функцій і повноважень поліцейського.

Крім того, у теорії права розрізняють поняття правового статусу індивідуального та колективного суб’єкта права. Зокрема, правові статуси колективних суб’єктів відрізняються між собою залежно від того, хто є носієм конкретного статусу: держава, народ, юридичні особи (державні органи, установи, організації, тощо), причому правовий статус колективного суб’єкта у будь-якому разі орієнтований та залежить від правового статусу індивідуального суб’єкта [91, с. 570-571]. У випадку дослідження кадрових процедур в Національній поліції України важливе значення має як індивідуальний, так і колективний правовий статус, зважаючи на наявність трудових відносин індивідуального та колективного характеру.

Із проаналізованих підходів до визначення сутності адміністративно- правового статусу випливає, що науковці по-різному вбачають його елементний склад. Так, В.І. Новосьолов вважає, що адміністративно-правовий статус включає адміністративну правосуб’єктність, права, обов’язки та правообов’язки [92, с. 87]. О.В. Зайчук та Н.М. Оніщенко елементами адміністративно- правового статусу вважають права, свободи, законні інтереси та обов’язки [93]. О.Ф. Скакун, нарівні з вищезазначеними правосуб’єктністю, правами, свободами, обов’язками, елементом адміністративно-правового статусу називає й відповідальність [91, с. 410]. Аналогічно Ю.М. Старілов до змісту адміністративно-правового статусу включає права, обов’язки, відповідальність [68, с.318].

Ю.В. Ладика до елементів адміністративно-правового статусу зараховує правосуб’єктність, права й обов’язки, основні функції, посадові завдання, гарантії та форми діяльності, відповідальність та порядок посадових взаємовідносин (підпорядкованість) [94, с. 610]. Проте, на нашу думку, некоректно відносити правосуб’єктність до елементів адміністративно- правового статусу, оскільки вона є передумовою його набуття, будучи законодавчо закріпленою, визнаною державою здатністю особи бути носієм передбачених законом прав та обов’язків, учасником правовідносин, суб’єктом права.

Тобто тільки суб’єкт, наділений визначеним обсягом правосуб’єктності, має право набувати встановлений законом адміністративно-правовий статус. Також не можемо погодитися із віднесенням відповідальності до елементів адміністративно-правового статусу, оскільки відповідальність виникає з наявного правового статусу у випадку невиконання чи неналежного виконання покладених обов’язків і т.п., тобто має місце внаслідок установленого адміністративно-правового статусу.

Підсумовуючи вищесказане, вважаємо, що адміністративно-правовий статус суб’єктного складу кадрових процедур в Національній поліції України - це комплекс установлених законодавством кореспондуючих прав, обов’язків, обмежень і гарантій діяльності, які визначають правове становище й компетенцію працівників органів Національної поліції різних рівнів, претендентів на прийняття на службу в поліцію та інших суб’єктів кадрових правовідносин в Національній поліції України.

Досліджуючи адміністративно-правовий статус суб’єктів саме кадрових правовідносин в Національній поліції, слушною вважаємо думку А.М. Клочка, який стверджує, що суб’єкти кадрового забезпечення - це органи та посадові особи, які відповідно до законодавства є учасниками управлінських відносин, наділені певними повноваженнями і функціями у сфері роботи з персоналом, здатні їх здійснювати та несуть юридичну відповідальність. При цьому, автор до основних суб’єктів управління персоналом в органах внутрішніх справ відносить вищі та керівні підрозділи органів системи МВС України: управління, відділи кадрів, а також відповідних посадових осіб, на яких покладаються функції прийому на службу та звільнення працівників, підвищення кваліфікації, перепідготовки особового складу, тощо [95, с. 140].

На наш погляд, суб’єктами кадрових правовідносин у Національній поліції України є наділені згідно із законодавством відповідними правами та обов’язками учасники правовідносин, які виникають з приводу добору й прийняття на службу в поліцію, проходження, просування та переміщення по службі, атестування, присвоєння та позбавлення спеціальних звань, припинення служби та ін.

Зокрема, згідно із ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. та ст. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. № 877, діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом [18; 48]. Зокрема, територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції. Структуру органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Керівники територіальних органів поліції призначаються на посади та звільняються з посад керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України [18].

Зазначимо, що на сьогодні структура (апарат) Національної поліції України представлена наступним чином:

1) керівництво;

2) Департамент забезпечення діяльності Голови;

3) Кримінальна поліція: 3.1) Департамент карного розшуку; 3.2) Департамент кримінальної розвідки; 3.3) Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми; 3.4) Департамент оперативної служби; 3.5) Департамент оперативно-технічних заходів; 3.6) Управління виявлення небезпечних матеріалів та екологічних злочинів;

4) Департамент превентивної діяльності;

5) Департамент поліції особливого призначення;

6) Департамент організації діяльності Корпусу оперативно-раптової дії;

7) Робочий апарат Укрбюро Інтерполу (на правах департаменту);

8) Головне слідче управління;

9) Департамент організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування;

10) Департамент інформаційної підтримки та координації поліції «102»;

11) Правовий департамент;

12) Департамент кадрового забезпечення;

13) Департамент комунікації;

14) Департамент фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку;

15) Департамент внутрішнього аудиту;

16) Департамент логістики та матеріально-технічного забезпечення;

17) Департамент зв’язку та телекомунікацій;

18) Департамент документального забезпечення;

19) Управління режиму та технічного захисту інформації;

20) Управління міжнародного співробітництва;

21) Управління забезпечення прав людини;

22) Вибухотехнічне управління;

23) Відділ спеціальної поліції;

24) Відділ організації кінологічної діяльності;

25) Відділ спеціального зв’язку;

26) Сектор з питань пенсійного забезпечення [96].

Крім того, у структурі Національної поліції України окреме місце займають міжрегіональні територіальні органи: 1) Департамент патрульної поліції; 2) Департамент протидії наркозлочинності (у складі кримінальної поліції); 3) Департамент внутрішньої безпеки (у складі кримінальної поліції);

4) Департамент кіберполіції (у складі кримінальної поліції); 5) Департамент захисту економіки (у складі кримінальної поліції); 6) Департамент поліції охорони.

У свою чергу, виокремлюються й наступні територіальні органи: Головні управління Національної поліції в м. Києві, областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі [96].

Як бачимо, у структурі апарату Національної поліції України визначено місце й Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України, що свідчить про вагому роль і значимість кадрових процедур в органах Національної поліції. Зокрема, на Департамент кадрового забезпечення Національної поліції України покладені наступні завдання:

1) кадрове забезпечення службової діяльності органів поліції;

2) організаційно-методичне та інформаційне забезпечення роботи підрозділів кадрового забезпечення органів поліції;

3) забезпечення організації роботи з добору, вивчення та комплектування органів поліції кваліфікованими кадрами;

4) організація та методичне забезпечення спеціальної підготовки вперше прийнятих на службу поліцейських з метою набуття ними знань та навичок, необхідних для виконання повноважень поліції, а також підвищення кваліфікації та препідготовки поліцейських;

5) організація професійного навчання та стажування, системи психологічного забезпечення поліцейських і працівників Національної поліції України;

6) забезпечення відповідно до законодавства соціального захисту поліцейських, інших працівників Національної поліції України та членів їх сімей, а також організація та проведення в органах поліції соціально- гуманітарної роботи і заходів щодо забезпечення соціальної підтримки членів сімей працівників поліції, які загинули або отримали інвалідність;

7) забезпечення здійснення в Національній поліції організаційно-штатних заходів, оптимального розподілу та ефективного використання наявної штатної чисельності поліції для виконання покладених на неї завдань та функцій;

8) організація роботи зі зміцнення дисципліни та законності в діяльності поліцейських, забезпечення прав і законних інтересів громадян, проведення службових розслідувань, повної та об’єктивної перевірки обставин надзвичайних подій, здійснення яких належить до компетенції департаменту, організація профілактичної роботи і надання методичної допомоги органам поліції із зазначених питань;

9) забезпечення участі національного персоналу з числа працівників Національної поліції в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, оперативне управління та контроль за його діяльністю, організація взаємодії з міжнародними організаціями з питань миротворчої діяльності [19].

Загалом Національна поліція з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів для центрального органу управління Національної поліції та на керівні посади територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління, формує кадровий резерв на відповідні посади [18]. Зокрема, Голова Національної поліції має наступні повноваження у сфері кадрових процедур: 1) затверджує положення про структурні підрозділи центрального органу управління Національної поліції; 2) вносить Міністрові внутрішніх справ подання щодо кандидатур на посади своїх першого заступника та заступників;

3) призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром внутрішніх справ керівників і заступників керівників структурних підрозділів центрального органу управління Національної поліції; призначає на посаду та звільняє з посади державних службовців та інших працівників центрального органу управління Національної поліції; 4) приймає на службу та звільняє із служби, призначає на посаду та звільняє з посади поліцейських відповідно до закону; 5) призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ; 6) підписує накази Національної поліції; 7) розподіляє обов’язки між своїми заступниками; 8) дає в межах повноважень обов’язкові до виконання поліцейськими, державними службовцями і працівниками Національної поліції доручення; 9) вирішує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських; 10) вносить в установленому порядку подання щодо відзначення поліцейських, державних службовців апарату центрального органу управління Національної поліції та працівників Національної поліції державними нагородами, присвоює спеціальні звання поліції відповідно до закону, ранги державних службовців відповідно до законодавства про державну службу та ін. [48].

У свою чергу, керівник органу поліції здійснює безпосереднє керівництво поліцією, уповноважений затверджувати штатний розпис (штат) та кошторис територіальних органів поліції, призначати заступників керівників територіальних органів поліції на посади та звільняти з посад, тощо. Власне керівник поліції призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра внутрішніх справ України [18]. До основних повноважень Керівника поліції у сфері кадрових процедур можна віднести й наступні: 1) розподіл обов’язків між заступниками; 2) підпис наказів поліції; 3) затвердження положення про самостійні структурні підрозділи апарату поліції;

4) прийняття на службу та звільнення зі служби, призначення та звільнення з посад поліцейських; 5) призначення на посади та звільнення з посад у порядку, визначеному законом та іншими нормативно-правовими актами про державну службу, державних службовців апарату центрального органу управління поліції; 6) прийняття на роботу та звільнення з роботи в порядку, визначеному законодавством про працю, працівників центрального органу управління поліції; 7) прийняття у визначеному порядку рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських; 8) присвоєння спеціальних звань поліції, рангів державних службовців [18] та ін.

Крім того, згідно із ст. 47 Закону України «Про Національну поліцію», призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує МВС України. Призначення на посади курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів зі специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, здійснюють керівники таких закладів. У той же час для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об’єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії, основними повноваженнями яких є: 1) проведення відбору (конкурсу) на службу, крім прийому на навчання до вищих навчальних закладів зі специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських; 2) проведення конкурсу для призначення на вакантну посаду (ст. 51) [18].

Слід відмітити, що конкурс проводиться відповідно до Типового порядку проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади, що затверджується Міністром внутрішніх справ України. Згідно з даним порядком, підготовчі заходи з проведення конкурсу покладаються на підрозділ кадрового забезпечення органу (підрозділу) Національної поліції, яким оголошено конкурс. Цікаво зазначити, що претендент на посаду має наступні права: 1) знімати з розгляду свою кандидатуру на будь-якому етапі конкурсу; 2) подавати додаткові заяви, клопотання та документи для розгляду комісією; 3) оскаржувати рішення поліцейської комісії перед вищою комісією чи керівництвом Національної поліції та ін. [58].

Служба персоналу (кадрового забезпечення) органу поліції, де проходить конкурс, проводить перевірку документів, поданих кандидатами, на відповідність загальним вимогам, визначеним в оголошенні про проведення конкурсу, та інформує про це поліцейську комісію. З метою організації проведення конкурсу або його окремих етапів поліцейськими комісіями можуть створюватися робочі групи (консультативно-дорадчі органи), кількісний і персональний склад яких затверджується головою комісії, про що складається окремий протокол, який підписується головою комісії. До складу таких робочих груп можуть входити: 1) працівники поліції; 2) представники вищих навчальних закладів, інших установ, організацій, на базі яких проводитиметься конкурс (етапи конкурсу), за згодою їх керівництва; 3) представники громадськості (за згодою); 4) представники проектів міжнародної технічної допомоги (за згодою). Відмітимо, що до повноважень робочої групи належать: участь у формуванні груп для проходження конкурсу (етапів конкурсу); участь у забезпеченні додержання кандидатами умов проведення конкурсу (етапів конкурсу); організаційне забезпечення діяльності поліцейської комісії, тощо [77].

Важливе значення серед кадрових процедур в Національній поліції має атестування поліцейських, що проводиться з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар’єри. Зокрема, атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність. На сьогодні атестування проводиться атестаційними комісіями органів поліції, що створюються їх керівниками [56].

Згідно з Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських, повноваження щодо кадрових процедур покладаються на голову та членів атестаційної комісії. Так, голова атестаційної комісії: 1) організовує роботу комісії; 2) вносить пропозиції про зміну персонального складу комісії керівникові, уповноваженому на затвердження членів комісії; 3) організовує розміщення на офіційному веб-сайті МВС, Національної поліції України чи відповідного органу поліції інформації про запрошення поліцейського, що проходить (проходив) атестування, на співбесіду та ін. У свою чергу, секретар атестаційної комісії відповідає за підготовку матеріалів з питань, що розглядаються, а також ведення і зберігання документації, пов’язаної з роботою комісії. Члени атестаційної комісії уповноважені: 1) знайомитися з матеріалами, поданими на розгляд комісії, брати участь у їх дослідженні та перевірці; 2) вносити пропозиції щодо проекту рішення атестаційної комісії з будь-яких питань та голосувати з того чи іншого рішення та ін. [56].

Одним із новостворених суб’єктів кадрових правовідносин у Національній поліції України є Центр рекрутингу Національної поліції України (у структурі якого функціонуватимуть регіональні представництва), основною метою якого є відбір кандидатів на службу до Національної поліції і технічна допомога у проведенні їхньої атестації. Рекрутинговий центр, утворений 11.12.2015 р., - це самостійна структура, що не входить до складу Національної поліції, а також незалежна від політичних та інших впливів [97]. Тобто даний центр уповноважений займатися пошуком, атестацією, добором, оцінкою і розвитком кадрів для Національної поліції.

Розглянуті та інші учасники кадрових процедур в Національній поліції України становлять суб’єктний склад кадрових процедур в Національній поліції України. Структуру суб’єктів кадрових правовідносин у Національній поліції України можна представити наступним чином:

1) Кабінет Міністрів України в особі Міністра внутрішніх справ;

2) Департамент кадрового забезпечення, Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України;

3) Національна поліція України - центральний орган управління поліцією, відповідні територіальні органи Національної поліції України;

4) Департамент кадрового забезпечення Національної поліції України, управління кадрового забезпечення, кадрові служби органів Національної поліції України;

5) поліцейська комісія апарату центрального органу управління поліції та поліцейська комісія територіальних органів поліції;

6) центральна атестаційна комісія, атестаційні комісії органів поліції;

7) робочі групи (консультативно-дорадчі органи);

8) Центр рекрутингу Національної поліції України;

9) керівники різних рівнів у системі органів МВС і Національної поліції України (Міністр внутрішніх справ, Голова Національної комісії, його заступники і т.д.);

10) інші посадові особи, до функціональних обов’язків і повноважень яких віднесено здійснення кадрових процедур в Національній поліції України;

11) поліцейські та претенденти на прийняття на службу в органи поліції.

2.2.

<< | >>
Источник: ГРІТЧІНА ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Еще по теме Адміністративно-правовий статус суб’єктного складу кадрових процедур в Національній поліції України:

  1. Поняття і значення кадрових процедур в Національній поліції України як об’єкта адміністративно-правового регулювання
  2. Правові засади кадрових процедур в Національній поліції України та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  3. Адміністративно-правові форми оцінювання ефективності кадрових процедур в Національній поліції України
  4. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
  5. ГРІТЧІНА ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017, 2017
  6. Класифікація кадрових процедур в Національній поліції України
  7. Об’єкт і предмет кадрових процедур в Національній поліції України
  8. Історико-правовий аналіз кадрових процедур в правоохоронних органах та сучасний стан їх реалізації в Національній поліції України
  9. Контроль та нагляд за проведенням кадрових процедур в Національній поліції України
  10. Форми та методи проведення кадрових процедур в Національній поліції України
  11. Розмежування правовідносин, які виникають під час кадрових процедур в Національній поліції України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -