<<

5.3 Діяльність Верховного Суду США у період 1836 – 1888 рр.

Верховний Суд США у 1836–1888 рр. діяв під головуванням Р.Б.Тейні (1836–1864), С.П.Чейза (1864–1873) і М.Р.Вейта (1874–1888). Обрані межі дослідження саме цього періоду пояснюються фактичним початком 1836 р.

формування причин Громадянської війни (1861–1865), а у 1867–1877 рр. відбувалася Реконструкція Півдня[57]. Однак, на нашу думку, доцільно приєднати до цього періоду (1836–1877) й роки перебування на посаді Головного судді М.Р.Вейта для повнішого визначення ролі Верховного Суду у формуванні конституційного ладу держави до 1888 р.

Верховний Суд США під головування Р.Б.Тейні (1836–1864) у рішеннях неодноразово наголошував на непорушності союзу штатів і права власності як основних засад американської державності, але прихильніше ставився, ніж на початку ХІХ ст., до прав штатів, зокрема підтримуючи економічні інтереси південних штатів щодо незмінності правого становища рабів [14, с.130].

Рішенням у справі «Чарльз Рівер Бридж проти Ворен Бридж» 1837 р. – двох мостобудівних компаній (першої, хартію якої було видано 1785 р. і другої, якій 1828 р. дозволялося будівництво нового мосту, майже на місті розташування першого) Верховний Суд визнав право штату регулювати питання «загального блага», відмовляючись кваліфікувати видачу другої хартії як порушення договору [101, с.106].

У 1843 р. Верховний Суд США вирішив питання щодо проблеми інтелектуальної власності, вперше в одному зі своїх рішень визнавши право роботодавця на безоплатну ліцензію на винахід, створений на його підприємстві. У подальшому, продовживши вирішення цього питання 1890 р., Суд у рішенні в справі «Соломонс проти США» зазначив: «якщо одна особа працює в іншої, при цьому створює чи вдосконалює методи, конструкції, використовуючи засоби роботодавця й послуги інших працівників, суди, враховуючи всі обставини, можуть надати такому роботодавцеві ліцензію на використання цього винаходу» [83, с.69].

Визнання в 30–50-х роках ХІХ ст. свободи штатів у соціально-економічній сфері сприяло розвиткові господарських відносин у державі. Загалом північно-східні штати не мали такого економічного чи політичного впливу, як південні й західні, де назрівав конфлікт між вільною фермерською та рабською працею, що підривав єдність держави. Проте органи федеральної влади намагалися не втручатися в конфлікт. Верховний Суд США в рішенні у справі «Дред Скот проти Сейнфорда» 1857 р., усупереч законам північно-східних штатів, де заборонялося рабство, визнав відсутність в афроамериканців прав громадян США, подання позовів до своїх господарів і неможливість заборони рабства на незаселених територіях[58] [45, с.264]. На думку Верховного Суду (автор проекту рішення – Р.Б.Тейні), жоден нормативний акт не повинен був порушувати конституційного права приватної власності, у тому й числі, Міссурійський компроміс 1820 р. (нормативний акт, який забороняв рабство у штатах, які розташовані паралеллю південніше 36° 30’). Верховний Суд керувався тим, що штати за правовим становищем не є залежними колоніями, а тому уряд США не мав права нав’язувати своє ставлення до рабства. Суд вказав, що право власності, передбачене V поправкою, не може втрачатися через перенесення меж штатів: «Акти Конгресу, які забороняють громадянам мати у власності рабів на територіях, які знаходяться північніше лінії, проведеної Міссурійський компромісом, суперечать Конституції» [149].

На думку американського дослідника Ч.Воррена, рішення в цій справі стало однією з причин Громадянської війни 1861–1865 рр., розколу Демократичної партію на дві ворогуючі фракції представників Півночі та Півдня, консолідації аболіціоністів[59] і перемоги республіканців на президентських виборах 1860 р. [29, с.157].

Як зауважив професор Б.Швартз, Верховний Суд США під головуванням Р.Б.Тейні не змінював принципів, установлених Дж.Маршаллом, а пристосовував їх до вимог часу [174, с.91].

Однак у період Громадянської війни та деякий час після її завершення Верховний Суд США став найменш «небезпечною гілкою влади», а Конгрес протягом 6 років тричі змінював кількісний склад його суддів: 1863 р.

– з 9 до 10; 1866 р. – з 10 до 7; 1869 р. – з 7 до 9. Коли в 1868–1869 рр. Верховний Суд розглядав питання про конституційність дій Конгресу періоду Реконструкції, останній законом позбавив його юрисдикції з цього питання [28, с.130–131].

Головний суддя С.П.Чейз (1864–1873) поділяв окремі політико-правові погляди з Президентом А.Лінкольном (1861–1865), але під його головуванням Верховний Суд США проголосив неконституційність 10 федеральних законів (в попередні часи – 2), які стосувалися другорядних питань [101, с.108–109].

Так, у рішенні у справі «Техас проти Вайта» 1869 р. Верховний Суд наголосив на принципі нероздільності Союзу штатів і безповоротність їхнього входження до федерації, право уряду застосовувати силу для збереження цілісності держави. Нагадаємо, що в попередні роки проблема федералізму неодноразово розглядалася Верховним Судом (справи «Чайшолм проти Джорджиї» 1793 р., «Хілтон проти США» 1796 р., «Мак-Куллоч проти Меріленду»1819 р. тощо).

У рішенні в справі «Бредвел проти Іллінойсу» 1872 р. Верховний Суд визнав існування ідей природного права, але відсутність у жінок певних громадянських прав. Позивачка Бредвел, покликаючись на XIV поправку, доводила своє право на зайняття адвокатською діяльністю, незважаючи, що вона жінка. Однак Суд (автор проекту рішення – суддя Дж.Бредлі (1870–1892) вказав на природну відмінність сфер діяльності чоловіка й жінки [118, с.230], що сьогодні повністю суперечить конституційному принципові рівності громадян.

У 1873 р. Верховний Суд США в рішенні у справі «Будинку Різні» (Slaughter House Case) сформував доктрини «безумовних прав» та «належної правової процедури». У 1869 р. парламент Луїзіани схвалив закон, за яким усі м’ясокомбінати м. Новий Орлеан повинні були розташовуватись на його окраїні. Керівництво м’ясокомбінатом здійснювала особа, яка встановлювала власні монопольні правила, тому, на думку позивачів, закон був неконституційним. Суд більшістю голосів (5:4) у позові відмовив, наголосивши (автор – суддя С.Ф.Міллер (1862–1890) на відмінності правового статусу громадян федерації та штатів [14, с.158–159].

Під головуванням судді М.Р.Вейта (1874–1888) Верховний Суд зосередився на розгляді економічних питань. Найвідоміша справа того часу – «Мун проти Іллінойсу» 1877 р. Позивач оспорював закон штату Іллінойс (подібні було прийнято в Айові, Міннесоті, Вісконсині), що визначав залізничні тарифи і ціни за користування елеваторами. Позивач був водієм елеватора, якого оштрафували за порушення відповідного закону. Законність накладення штрафу та конституційність закону визнав Верховний Суд Іллінойсу. Його рішення і право органів влади штату встановлювати максимальні ціни на будь-які послуги, пов’язані із «загальним інтересом» підтвердив Верховний Суд США, оскільки «Конституція не містить положень, які забороняють встановлювати ціни, а, за відсутності відповідних федеральних актів, штати мають право регулювати власну торгівлю» [101, с.109]. Тобто Верховний Суд застосував принцип «лейзез фер» («laissez-faire») – невтручання держави у сферу підприємництва.

Не зважаючи на скасування рабства, Верховний Суд у справі «Екс парте Міліган» 1886 р., усупереч думки А.Лінкольна, фактично виправдав дії Л.Мілігана – прихильника південних штатів на території Півночі в період Громадянської війни, якого військовий трибунал штату Індіана засудив до смертної кари. Верховний Суд скасував вирок, обґрунтувавши неконституційність існування військового трибуналу на територіях, де діють федеральні суди [101, с.109].

Отже, ми можемо стверджувати про досить позитивне ставлення Верховного Суду США до правової регламентації рабовласництва в країні, оскільки до середини ХІХ ст. він прирівнював афроамериканців до об’єктів права власності, які відповідно не можуть мати конституційних прав. Тим самим, Верховний Суд здійснював негативний вплив на розвиток суспільних відносин, оскільки тоді більшість його суддів була представника Півдня. Однак впродовж 1836–1888 рр. Верховний Суд підтримував не тільки південні штати, але й всі інші щодо проблеми вирішення ними окремих питань самостійно, які, на сучасному етапі, ми можемо визначити як питання місцевого значення. Проте, не дивлячись на вказане, Верховний Суд США залишався гарантом конституційного ладу, навіть стримуючи еволюцію його окремих засад.

<< | >>
Источник: РИГІНА ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА. ВЕРХОВНИЙ СУД США: СТАНОВЛЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ КОМПЕТЕНЦІЇ ТА РОЛЬ У ФОРМУВАННІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ ДЕРЖАВИ (1787 – КІНЕЦЬ ХХ СТ.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів –2009. 2009

Еще по теме 5.3 Діяльність Верховного Суду США у період 1836 – 1888 рр.:

  1. 5.6. Діяльність Верховного Суду США у період 1969 р. – кінець ХХ ст.
  2. 5.1. Характерні риси діяльності Верховного Суду США наприкінці ХVІІІ ст.
  3. 4.1. Підсудність справ Верховному Суду США
  4. 3.2.1. Утворення Верховного Суду США та його політико-правова природа
  5. 5.4. Трансформація діяльності Верховного Суду США в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст.
  6. 4.2. Еволюція та сутність конституційного контролю Верховного Суду США
  7. РОЗДІЛ 4. ЮРИСДИКЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ США
  8. 4.3. Види і зміст правотворчості Верховного Суду США
  9. 5.5. Особливості діяльності Верховного Суду США під головуванням Ерла Воррена (1953–1969)
  10. 5.2. Особливості діяльності Верховного Суду США під головуванням Джона Маршалла (1801–1835)
  11. РОЗДІЛ 5. РОЛЬ ВЕРХОВНОГО СУДУ У ФОРМУВАННІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ США
  12. Верховный Суд США
  13. 5.2 Особливості процесуальної діяльності Верховного Суду України як суб’єкта перегляду судових рішень адміністративних судів та постанов у справах про адміністративні правопорушення
  14. 4.4. Правові основи провадження у справах Верховним Судом США та ухвалення ним рішень
  15. 5.1 Процесуальний статус Верховного Суду України як суб’єкта перегляду судових рішень адміністративних судів та постанов у справах про адміністративні правопорушення
  16. Діяльність польської адміністрації щодо реалізації прав української меншини у передвоєнний період
  17. РОЗДІЛ 3 Устрій і діяльність комерційних судів Російської імперії в пореформений період (1861-1917)
  18. РИГІНА ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА. ВЕРХОВНИЙ СУД США: СТАНОВЛЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ КОМПЕТЕНЦІЇ ТА РОЛЬ У ФОРМУВАННІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ ДЕРЖАВИ (1787 – КІНЕЦЬ ХХ СТ.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів –2009, 2009
  19. Балух Валерій Сергійович. Організація і діяльність комерційних судів Російської імперії: історико-правове дослідження на прикладі Одеського комерційного суду (1808-1917). ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса –2002, 2002
  20. 4.1. Підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -