<<

Історико-правовий аналіз кадрових процедур в правоохоронних органах та сучасний стан їх реалізації в Національній поліції України

Однією з пріоритетних складових реформування правоохоронних органів в Україні є зміна підходів до розробки та здійснення кадрових процедур, які зазнали кардинальної трансформації впродовж історичного становлення та розвитку системи правоохоронних органів в Україні та увага до яких суттєво зросла з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р.

№ 580-УШ. Даним нормативно-правовим актом передбачено створення в Україні поліції європейського зразка і, відповідно, перегляд процедур добору, підготовки, навчання кадрів, проходження служби, переміщення та просування по службі та інших кадрових процедур з метою підвищення професійно- кваліфікаційного рівня працівників поліції, акцентуючи увагу на психологічно- розумових здібностях поряд з високим рівнем фізичної підготовки. Крім того, на сьогодні поширеними є випадки хабарництва й корупції в органах внутрішніх справ, асоціальної спрямованості, жорстокості й неадекватності з боку окремих працівників, свідченням чого є значна кількість звернень громадян щодо неправомірних дій правоохоронців. Тому необхідність удосконалення кадрових процедур обґрунтована сучасним соціально-правовим становищем в державі, зміною функцій поліції, запитів і потреб громадян і, відповідно, вимог до кандидатів на посади.

Сучасні кадрові процедури у новоствореній Національній поліції України базуються передусім на вітчизняному досвіді кадрових процедур в правоохоронних органах України та УРСР, на врахуванні як їх позитивного впливу, так і недоліків і прорахунків, нехтування якими може призвести до зниження рівня ефективності запланованих новацій. Зазначене вище обумовлює актуальність дослідження історичного генезису кадрових процедур.

Питання кадрового забезпечення правоохоронних органів і його процедурно-процесуальних аспектів є предметом дослідження багатьох науковців: О.М. Бандурки, О.А. Банчука, В.М.

Вац, Д.В. Галкіна, М.М. Дивака, Є.Ю. Захарова, А.М. Клочка, М.М. Лагоші, О.А. Мартиненка, Н.П. Матюхіної,

О.М. Музичука, В.М. Плішкіна, А.О. Селіванова та ін. Проте, історичний генезис кадрових процедур саме в Національній поліції України на сьогодні залишається практично недослідженим.

Як слушно стверджує Н.П. Матюхіна, одвічною проблемою людства є відбір найбільш придатних кандидатів для виконання тієї чи іншої справи. Тому, хоча й з плином часу багато що змінилося у підходах до відбору кадрів, методах та засобах роботи з ними, деякі з них і досі зберігають свою актуальність [30, с. 42]. Більш того, на думку Є.Ю. Захарова та О.А. Мартиненка, системі органів внутрішніх справ характерна історично сформована застаріла структура та система відомчого управління, які утримують Міністерство внутрішніх справ на стадії непропорційно великого «міністерства міліції». Автори вважають, що за роки незалежності МВС не змінило успадковану від СРСР мілітаризовану модель діяльності, відповідно, і процес підготовки особового складу пріоритетними залишає зразки поведінки, притаманні більш військовим, аніж поліцейським підрозділам [31].

До інших історичних передумов, що склалися в процесі реалізації кадрових процедур в сучасній поліції України, можна віднести й їх централізацію та політизацію, бюрократичний характер, формалізований підхід до ротації та атестації кадрів, тощо, що не лише мали місце за часів СРСР, а й протягом періоду незалежності України продовжують негативно впливати на якість кадрового забезпечення органів внутрішніх справ. Зважаючи на це, на наш погляд, доцільно більшу увагу в процесі здійснення історико-правового аналізу приділити саме кадровим процедурам на етапі розвитку незалежної України й сьогодення, окресливши при цьому основні особливості кадрових процедур радянського періоду.

Так, відмітимо, що розвиток процедур кадрового забезпечення поліції відбувається «в ногу з часом» - з розвитком поліцейських сил і ускладненням покладених на них завдань. В.Я.

Кикоть стверджує, що процедури власне поліцейської підготовки зародилися в період XIX - поч. XX ст., який характеризується початковим навчанням осіб, які поступають на поліцейську службу, на різних короткострокових професіоналізованих курсах (вивчення основ законодавства, прав і обов’язків поліцейського, процедури арешту; фізична підготовка). Далі з поч. XX ст. і до 1970-х рр. мало місце становлення професійної поліцейської освіти і вже в результаті демократичних реформ 7080-х років XX ст. сформувалося сучасне поліцейське утворення, яке розвивається й по сьогоднішній день [32]. Наприклад, вже в 1805 році функціонував Харківський імператорський університет (нинішній Харківський університет внутрішніх справ), де готувалися юристи, правоохоронці, урядники, станові пристави, поліцейські кадри, який неодноразово перейменовувався, зважаючи на політку тогочасного уряду.

У 1922-1933 рр. типовими були школи робітничо-селянської міліції, у 1933-1955 рр. - школи НКВС, а в 1955-1970 рр. - учбові пункти міліції, тощо [33]. Крім того, в 30-х рр. ХХ ст. не лише в Харкові, а й в Полтаві, Одесі та інших містах сучасної України були започатковані курси з підготовки міліціонерів, які сприяли збільшенню частки командного та адміністративного складу в правоохоронних органах. Згодом ці курси з підготовки вищого та молодшого командного складу були об’єднані в Школу старшого командного складу міліції УРСР. Також підготовка процедури за радянських часів часто відбувалася шляхом заочного навчання, позашкільної освіти, у формі командирського навчання, що, на наш погляд, не є достатньо ефективним, зважаючи на високі вимоги до професійно-освітнього рівня правоохоронців.

Свідченням цього є незадовільний рівень підготовки співробітників органів внутрішніх справ - початкову освіту мали лише 60% особового складу, тільки 9,5% керівників були з вищою освітою [34, с. 12]. На наш погляд, передумовою низької якості кадрових процедур того часу був мілітаризований та політизований характер служби в правоохоронних органах, що в підсумку виражалося й у відповідних кадрових процедурах.

Зокрема, в 1919 р. було прийнято Постанову Ради Робітничо-селянської оборони України «Про мілітаризацію міліції», згідно з якою міліція переводилася на військове забезпечення, відповідно, мало місце обов’язкове вивчення працівниками військових дисциплін [35, с. 10]. Очевидно, що пріоритетними були процедури фізичної підготовки та зміцнення військової дисципліни. А оскільки тогочасні органи міліції перебували під повним партійним контролем (керівний склад правоохоронців входив в номенклатуру територіальних партійних органів), то, власне, партія фактично комплектувала правоохоронні органи «партійними» робітниками та службовцями, місцевим населенням.

Цілком погоджуємося з Д.В. Галкіним стосовно того, що, незважаючи на прийняття 5 лютого 1919 р. РНК УСРР Декрету про створення в Україні Радянської робітничо-селянської міліції, процес комплектування кадрів ускладнювався відсутністю кадрових апаратів, чітких критеріїв та системи відбору кадрів, низьким рівнем матеріального забезпечення працівників міліції [36, c. 43]. У той же час позитивним кроком було утворення в 1919 році в структурі Міністерства внутрішніх справ Департаменту загальних справ, у складі якого вперше розпочав свою діяльність Відділ персонального складу (на кшталт сучасного Департаменту кадрового забезпечення МВС), який мав би регулювати всі аспекти кадрового управління, проте, організовував лише деякі кадрові процедури, займаючись переважно призначенням, звільненням, оплатою праці та виплатою пенсій [37].

Слушною з цього приводу вважаємо думку М.М. Лагоші, який наголошує на «спішності» комплектування і професійній невідповідності кадрів у післявоєнний період, а також значній плинності кадрів. Як зазначає автор, непоодиноким випадком того часу був прийом на службу до правоохоронних органів осіб, які не лише не відповідали встановленим вимогам щодо служби в органах внутрішніх справ, а й були раніше звільнені за порушення законності й дисципліни, тощо. Через це в післявоєнний час знову значна увага була приділена професійній підготовці кадрів, у т.ч. розвитку шкіл та підготовчих курсів для правоохоронців, заочного навчання з акцентом на посилене навчання керівного складу (Львівська школа начскладу міліції, Одеська школа начскладу міліції, Чернівецькі курси міліції та ін.) [34, с. 12].

Відмітимо, що 1 грудня 1923 р. були прийняті важливі законодавчі документи - Правила проходження служби в робітничо-селянській червоній міліції й карному розшуку, а 12 грудня 1923 р. - Дисциплінарний статут міліції. Не менше значення в організації кадрової роботи мали Статут внутрішньої служби ОВС 1979 р. та Дисциплінарний статут ОВС 1984 р., Закон УРСР «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ [38], Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 [39], та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ Української РСР, затверджений Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 р. № 1368-XII [40].

Кардинальні зміни щодо кадрових процедур в правоохоронних органах відбулись саме з прийняттям Закону «Про міліцію» та Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що регламентували процедури проходження служби в міліції, вимоги до претендентів, права, обов’язки та відповідальність працівників, порядок присвоєння спеціальних звань, тощо. У 1993 р. було створено Управління по соціально-психологічній роботі з особовим складом ОВС, у подальшому реорганізоване у Відділ із виховної і соціально- психологічної роботи в структурі Головного управління кадрів МВС України.

Крім того, як справедливо відмічає Н.П. Матюхіна, із набуттям Україною незалежності виникла нагальна потреба й у реорганізації всієї системи освіти й підготовки кадрів у системі правоохоронних органів. На думку автора, формування мережі спеціалізованих відомчих вищих навчальних закладів бере початок зі створення в 1992 році Української академії внутрішніх справ і Харківського інституту внутрішніх справ, реорганізованого в 1994 році у Харківський університет внутрішніх справ, після чого мережа спеціалізованих відомчих навчальних закладів постійно розширювалася [30, с. 27-28].

Окремо варто звернути увагу на розвиток кадрового забезпечення органів внутрішніх справ у роки незалежності України та на сучасному етапі реформування поліції. У цей період вагоме значення мало прийняття наступних нормативно-правових актів у сфері регулювання кадрових процедур в правоохоронних органах: Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 р. № 3460-IV [41], Наказів МВС України від 31.05.2001 р. № 010 «Про затвердження Інструкції про порядок відбору, вивчення, проведення спеціальної перевірки відносно осіб, які приймаються на службу в органи внутрішніх справ України», від 20.09.2003 р. № 1087 «Про створення в системі службової підготовки працівників органів внутрішніх справ Школи підвищення оперативної майстерності», від 24.09.2003 р. № 1105 «Про створення Вищих академічних курсів», від 06.11.2003 р. № 1317 «Про затвердження Інструкції про порядок добору та зарахування працівників органів внутрішніх справ України до резерву кадрів для переміщення на вищі посади та організації роботи з ними», від 25.11.2003 р. № 1444 «Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України», від 22.03.2005 р. № 181 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України» [42] та ін.

Серед сучасних заходів варто відмітити прийняття Указу Президента України «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки» від 01.02.2012 р. № 45/2012 [43], Наказів МВС України від 17 лютого 2012 р. № 143 «Про затвердження Положення про Департамент кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України» [16], від 17.09.2012 р. № 808 «Про затвердження Положення про порядок формування кадрового резерву на керівні посади в Міністерстві внутрішніх справ України, його територіальних органах та підрозділах» [44], від 22.02.2012 р. № 155 «Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України» [45], від 13.04.2012 р. № 318 «Про затвердження Положення з організації професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України» [46], від 15.01.2015 р. № 29 «Про затвердження Порядку відбору кандидатів на навчання до вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України» [47], тощо.

І, зокрема, кардинальну роль у затвердженні, сучасному правовому регулюванні й безпосередній реалізації кадрових процедур в Національній поліції України відіграло прийняття Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-УШ [18], Постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Національну поліцію» від

28.10.2015 р. № 877 [48], «Про утворення Національної поліції України» від

02.09.2015 р. № 641 [49], «Про утворення територіальних органів

Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 р. № 730 [50], «Про однострій поліцейських» від 30.09.2015 р. № 823 [51], «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11.11.2015 р. № 988 [52], Указів Президента України «Про перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях» від

09.12.2015 р. № 691/2015 [53], «Про символіку Національної поліції України» від 09.12.2015 р. № 692/2015 [54], «Про День Національної поліції України» від 09.12.2015 р. № 693/2015 [55], Наказів Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських» від 17.11.2015 р. №1465 [56], «Про затвердження Порядку складання Присяги працівниками Національної поліції» від 09.11.2015 р. № 1453 [57], тощо.

Відмітимо, що ще в грудні 2001 року на базі Головного управління роботи з особовим складом МВС України було створено Департамент роботи з персоналом МВС України. У 2008 році його було реорганізовано у Департамент кадрового забезпечення МВС, одним із завдань якого є розробка та здійснення кадрових процедур з метою забезпечення діяльності структурних підрозділів апарату Міністерства, територіальних органів та підрозділів внутрішніх справ, відомчих вищих навчальних закладів, науково- дослідних установ, організацій та установ, діяльність яких координується МВС, висококваліфікованими кадрами [16]. У новоствореній Національній поліції подібні функції покладені на Службу персоналу (кадрового забезпечення) органу поліції [18] і, зокрема, на Департамент кадрового забезпечення Національної поліції України [19].

Серед функцій Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України варто відзначити наступні: 1) кадрове забезпечення службової діяльності органів поліції; 2) організаційно-методичне та інформаційне забезпечення роботи підрозділів кадрового забезпечення органів поліції; 3) забезпечення організації роботи з добору, вивчення та комплектування органів поліції кваліфікованими кадрами; 4) організація та методичне забезпечення спеціальної підготовки вперше прийнятих на службу поліцейських; 5) організація професійного навчання та стажування, системи психологічного забезпечення; 6) забезпечення соціального захисту поліцейських, інших працівників Національної поліції України та членів їх сімей; 7) забезпечення здійснення в Національній поліції організаційно- штатних заходів, оптимального розподілу та ефективного використання наявної штатної чисельності поліції; 8) організація роботи зі зміцнення дисципліни та законності в діяльності поліцейських; 9) забезпечення прав і законних інтересів громадян, тощо [19].

На наш погляд, основною метою Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції є кадрове забезпечення службової діяльності органів поліції, оптимально укомплектованих висококваліфікованими кадрами, здатними надати якісний правоохоронний сервіс відповідно до сучасних потреб і запитів суспільства. Запорукою цього є новоприйнятий закон, орієнтований передусім на перехід від моделі «силової міліції» до «сервісної поліції». Відповідно, передбачені більш відкриті кадрові процедури, взаємодія з громадськістю, представники якої включені до поліцейських комісій, проведення обов’язкових відкритих конкурсів на посади (проте, на жаль, дана норма не розповсюджується на вищий кадровий склад), проведення тестування на поліграфі, тощо. Конкурс проводиться відповідно до Типового порядку проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади, метою якого є забезпечення прийому на службу до Національної поліції на конкурсних умовах кандидатів, які за своїми діловими, моральними та фізичними якостями здатні виконувати повноваження співробітника Національної поліції України [58].

Проте, як зазначається в Законі «Про Національну поліцію», комплектуванню в порядку просування по службі посад молодшого, середнього та вищого складу поліції за рішенням керівника, уповноваженого призначати на такі посади, може передувати або проведення конкурсу, або проведення атестації [18]. У той же час чітких підстав і критеріїв вибору тієї чи іншої процедури оцінювання не наводиться, що вважаємо суттєвим прорахунком.

Крім того, поліцейською реформою передбачається, що МВС матиме нові якісні критерії та процедури відбору кандидатів на службу. Зокрема, крім фізичних якостей кандидата, будуть оцінюватися розумові здібності, обачність; вмотивованість і самоконтроль, виявлення й розуміння власних недоліків й переваг, упевненість у собі, ініціативність та оптимізм, відкритість і легкість засвоєння нових знань і навиків, комунікабельність і вміння слухати, здатність до сприйняття й впливу на почуття інших людей, уміння працювати в групі, будівництво й підтримка сприятливих робочих взаємовідносин. Усі етапи проходження іспитів будуть фіксуватися на відеоносії в присутності представників громадськості. Кандидати на службу відбиратимуться за рейтинговою системою [31]. Новелою є й те, що інформація (оголошення) про вакантні посади в поліції і про проведення конкурсу має бути оприлюднена на офіційному веб-порталі центрального органу управління поліції, відповідного територіального органу поліції. Хоча, як свідчить історичний досвід, навіть публічне оголошення ще не гарантує «відкритість» конкурсу на посаду.

Отже, як бачимо, позитивні наслідки розвитку кадрових процедур в Україні нарешті знайшли своє втілення в новому Законі «Про Національну поліцію», який має змінити підхід не лише до кадрових процедур, але й до інституту поліції в цілому, підвищуючи рівень суспільної довіри до неї, взаємодії з громадськістю та перехід на надання так званих «сервісних» поліцейських послуг. Звісно, і даний законодавчий документ не позбавлений недоліків (відсутність обов’язкового конкурсу на посади вищих рівнів, чітких процедур ротації, яка й надалі відбувається «на розсуд керівництва», відсутність гарантій відкритості конкурсу, тощо), які в практиці правозастосування потребуватимуть перегляду й вирішення.

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити такі основні історичні періоди у становленні й розвитку кадрових процедур в правоохоронних органах України та новоствореній Національній поліції:

1) радянський період (1922-1990 рр.);

2) період початкових реформ у незалежній України (1991-2000 рр.);

3) період активного розвитку кадрового забезпечення органів внутрішніх справ (2000-2010 рр.);

4) період сучасних кадрових інновацій та реформ, пов’язаних зі створенням Національної поліції України (2010-2015 рр.).

Урахування досвіду реалізації кадрових процедур в органах внутрішніх справ і, зокрема, Національної поліції України на зазначених вище основних етапах історичного генезису даної сфери правовідносин, у т.ч. як позитивних, так і негативних аспектів адміністративно-правового регулювання кадрових процедур, є важливою передумовою забезпечення ефективності й підвищення рівня якості здійснюваної реформи Національної поліції в Україні й кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України в цілому.

1.3.

<< | >>
Источник: ГРІТЧІНА ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Еще по теме Історико-правовий аналіз кадрових процедур в правоохоронних органах та сучасний стан їх реалізації в Національній поліції України:

  1. Поняття і значення кадрових процедур в Національній поліції України як об’єкта адміністративно-правового регулювання
  2. Адміністративно-правовий статус суб’єктного складу кадрових процедур в Національній поліції України
  3. Об’єкт і предмет кадрових процедур в Національній поліції України
  4. Класифікація кадрових процедур в Національній поліції України
  5. Форми та методи проведення кадрових процедур в Національній поліції України
  6. Контроль та нагляд за проведенням кадрових процедур в Національній поліції України
  7. Правові засади кадрових процедур в Національній поліції України та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  8. Адміністративно-правові форми оцінювання ефективності кадрових процедур в Національній поліції України
  9. Розмежування правовідносин, які виникають під час кадрових процедур в Національній поліції України
  10. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
  11. РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
  12. РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
  13. ГРІТЧІНА ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017, 2017
  14. Поняття та особливості державної служби в органах поліції України як місця реалізації працівником поліції правового статусу
  15. 3.1. Удосконалення адміністративного законодавства, що регламентує кадрові процедури в Національній поліції України
  16. Кібенко Олена Рувімівна. Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2006, 2006
  17. Історико-правовий аналіз витоків інституту Генерального прокурора України
  18. 3.3. Вдосконалення гарантій реалізації адміністративно-правового статусу працівника Національної поліції України
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -