<<

Класифікація кадрових процедур в Національній поліції України

Важливою передумовою успішності здійснюваної реформи української поліції є ефективне кадрове забезпечення органів Національної поліції. І від того, яким чином буде сформований кадровий склад органів поліції, як буде організований відбір претендентів на службу в поліції та конкурс на посади, наскільки відкритими та якісними будуть процедури оцінювання професійної придатності, атестації, підготовки, навчання поліцейських, розстановки кадрів та їх ротації, тощо, залежать результативність функціонування Національної поліції та виконання покладених на неї державою функцій і завдань, а також ступінь задоволення потреб і вимог громадянського суспільства.

У зв’язку з цим, особливого значення набуває питання класифікації кадрових процедур в Національній поліції України, оскільки специфіка кожного виду правовідносин, що виникають під час реалізації тієї чи іншої кадрової процедури, які при цьому є взаємопов’язаними та взаємодоповнюючими, обумовлює відмінності як правового регулювання в цілому, так і форм і методів їх проведення, що в підсумку сприятиме ефективному впровадженню проголошених і закріплених нормативних постулатів безпосередньо в правозастосовчій сфері.

Проблематика класифікації процедур широко досліджується в теорії адміністративного права (В.Б. Авер’янов, С.І. Агафонов, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, І.Б. Коліушко, О.С. Лагода, В.П. Тимощук, М.М. Тищенко та ін.). Аспекти кадрового забезпечення органів внутрішніх справ і органів виконавчої влади в цілому є предметом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О.М. Бандурка, О.А. Банчук, І.П. Голосніченко, М.І. Іншин, Т.Є. Кагановська, А.М. Клочко, І.Б. Коліушко, Н.П. Матюхіна, В.М. Плішкін та ін. Проте, питання класифікації безпосередньо кадрових процедур є малодослідженим, практично недослідженим - у сфері новоствореної Національної поліції України, що обумовлює актуальність обраного напрямку наукового пошуку.

Варто зазначити, що серед науковців немає одностайності у вирішенні питання класифікації процедур. Так, В.П. Тимощук пропонує всі адміністративні процедури поділити на ті, що виникають за ініціативою (заявою) фізичної або юридичної особи («заявні»), і ті, що починаються адміністративним органом за власною ініціативою («втручальні»). До першої категорії автор відносить процедури, що виникають за заявами, коли йдеться про задоволення суб’єктивного права, законного інтересу особи, а також з розгляду заяв громадян та юридичних осіб. Відповідно, «втручальна» процедура починається за ініціативою адміністративного органу («за приналежністю»), наприклад, у зв’язку з виконанням обов’язків, що покладені на відповідні органи законом, або за дорученнями інших органів чи посадових осіб (згідно із законом). Крім того, на думку автора, «втручальні» процедури за характером наслідків умовно поділяються на позитивні (сприяючі) і негативні (обтяжуючі), при цьому прийняттю кожного з рішень передує підготовча процедура, що в демократичних державах характеризується відкритістю, захистом прав та законних інтересів [98, с. 2425].

На нашу думку, у сфері кадрового забезпечення Національної поліції України до поширених «втручальних» процедур можна віднести контрольну й наглядову діяльність (особливо громадський контроль, контроль профспілкових організацій, тощо), випадки відкриття провадження у справах про адміністративні правопорушення, що, в свою чергу, можуть розпочинатися й за заявою громадян. Крім того, можна стверджувати, що одні кадрові процедури виникають за власним волевиявленням суб’єкта (подання документів на заняття вакантної посади в органах Національної поліції, проходження конкурсу на службу в поліції і т.п.), тоді як інші можуть мати місце поза бажанням поліцейського чи іншого працівника поліції (ротація кадрів, атестація, звільнення і т.п.).

Також можна «перенести» й критерій «за характером наслідків» у сферу кадрових процедур, оскільки деякі процедури можуть бути «сприятливими» для працівників (просування по службі, отримання вищого звання чи нагороди і т.п.) та «несприятливими» чи «правообмежувальними» (отримання догани, звільнення, пониження; прийняття присяги й, відповідно, взяття на себе певних обмежень згідно із адміністративно-правовим статусом поліцейського та ін.).

Аналогічно, на наш погляд, заслуговує на увагу й виокремлення підготовчих процедур, оскільки у сфері кадрового забезпечення більшість із процедур носять саме такий характер. У той же час вважаємо можливим нарівні з підготовчими (наприклад, процедури підготовки й навчання кадрів) виокремити й результативні процедури (наприклад, процедури розстановки чи вивільнення кадрів). Тобто із зазначеного робимо висновок, що в цілому дану класифікацію процедурних відносин, поширену в теорії адміністративного права, можна застосовувати й у сфері кадрових процедур у Національній поліції України із врахуванням специфіки останньої.

Окрім класифікації процедур залежно від суб’єкта ініціативи та характеру наслідків, вважаємо доцільним звернути увагу й на такий критерій поділу адміністративних процедур як вид (спрямованість) діяльності органу виконавчої влади, до яких відноситься й Національна поліція України. Так, за даною класифікаційною ознакою В.Б. Авер’янов пропонує умовно поділити види діяльності органів виконавчої влади на «внутрішньо спрямовані» і «зовнішньо спрямовані» [99, с. 199]. Відповідно, в теорії адміністративного права розрізняють внутрішньо та зовнішньо спрямовані адміністративні процедури [100, с. 10]. Зокрема, перша група процедур реалізується в межах системи органів виконавчої влади, а друга передбачає наявність нарівні з органом виконавчої влади й іншого суб’єкта, наприклад, фізичної або юридичної особи.

На наш погляд, і у сфері кадрових процедур за аналогією можна виокремити внутрішні (внутрішньо орієнтовані), наприклад, процедури переміщення та просування по службі, і зовнішні (зовнішньо орієнтовані), наприклад, процедури прийняття на службу в органи поліції, процедури громадського контролю, тощо.

Іншим критерієм класифікації кадрових процедур можна назвати ступінь урегульованості, згідно з яким, наприклад, в адміністративному праві розрізняють звичайні (формальні) та спрощені (неформальні) процедури [101, с. 268; 100, с. 10]. Так, звичайна (формальна) процедура проводиться в чітко визначеному законом порядку, дотримання вимог якого є обов’язковим.

Натомість, спрощена (неформальна) процедура має місце, коли рішення приймається в межах закону, проте, з мінімальною кількістю процесуальних елементів (менші строки, знижені процедурні вимоги, тощо).

Цікавою є й точка зору С.І. Агафонова з приводу класифікації процедур, який, зокрема, вважає доцільним залежно від компетенції і завдань органів публічного управління розрізняти позитивні (орієнтовані на впорядкування основних видів діяльності органів публічного управління) та колізійні (виникають у зв’язку з розглядом скарг, вирішенням розбіжностей і суперечок) адміністративні процедури [102, с. 266-267]. У даному випадку переважну більшість кадрових процедур у Національній поліції України можна віднести до позитивних процедур, проте, непоодинокими випадками є й колізійні процедури, що мають місце під час оскарження рішень, у процесі роботи апеляційних комісій під час здійснення атестації кадрів, тощо.

Слушною вважаємо думку М.В. Силайчева з цього приводу, який звертає увагу на такі види процедур як функціональні та організаційні [103, с. 51]. Так, функціональними процедурами автор називає процедури за участю непідлеглих осіб (наприклад, контрольні процедури), а організаційними - ті, що проводяться в процесі організації управління (підготовка нормативних актів управління, діловодство, тощо).

У свою чергу, С.Г. Стеценко пропонує наступну класифікацію видів адміністративних процедур: 1) нормотворчі процедури; 2) установчі процедури; 3) правозастосовчі процедури; 4) реєстраційні процедури;

5) атестаційні процедури; 6) контрольно-наглядові процедури [101, с. 267]. Із зазначеного переліку, досліджуючи безпосередньо кадрові процедури в органах Національної поліції, варто звернути увагу на такі види процедур як нормотворчі, правозастосовчі, атестаційні та контрольно-наглядові. На відміну від попередніх авторів, Е.В. Талапіна розділяє процедури на наступні види: 1) організаційні процедури; 2) процедури прийняття рішень;

3) процедури використання інформації; 4) процедури вирішення функціональних завдань; 5) процедури делегування повноважень;

6) процедури здійснення юридичних дій; 7) процедури проведення координації; 8) процедури здійснення контролю; 9) процедури розгляду звернень громадян; 10) процедури вирішення розбіжностей та суперечок; 11) міжнародні та змішані процедури та інші [104, с. 6]. На нашу думку, у тій чи іншій формі зазначені процедури проводяться й у процесі кадрового забезпечення органів Національної поліції України.

Розглядаючи детальніше сферу кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, у т.ч. й новоствореної поліції, варто звернути увагу на позиції й інших науковців. Так, на думку Ю.Є. Меліхова, система управління персоналом складається з низки взаємопов’язаних процесів: 1) кадрового планування; 2) формування кадрового резерву; 3) рекрутменту (набору, відбору й найму); 4) адаптації персоналу; 5) оцінки та атестації кадрів; 6) навчання персоналу; 7) мотивації та стимулювання; 8) нормування трудової діяльності; 9) вивільнення кадрів та ін. [105, с. 48-49]. Вважаємо, що кожен із цих процесів відображає той чи інший вид кадрових процедур, із взаємопов’язаної сукупності яких він складається.

У свою чергу, П.Б. Коптєв розглядає такі процедури роботи з персоналом: 1) забезпечення законності та службової дисципліни;

2) профорієнтаційну роботу; 3) виховну роботу; 4) відбір; 5) професійне навчання (підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, адаптацію, наставництво); 6) оцінку кадрів; 7) вивільнення працівників; 8) соціальне забезпечення; 9) психологічне забезпечення, тощо [106, с. 139]. Є.П. Пархимчик стверджує, що кадрова політика складається із сукупності кадрових політик (кадрових процедур) за різними напрямками, зокрема:

1) забезпечення організації кадрами; 2) оцінка персоналу; 3) розвиток та просування персоналу; 4) винагорода персоналу; 5) управління персоналом; 6) трудові відносини; 7) формування організаційної культури; 8) комунікації з персоналом; 9) охорона праці та соціального захисту персоналу і т.д. [107, с. 8]. А.М. Клочко розрізняє процедури: 1) відбору та розстановки кадрів;

2) правового регулювання проходження служби; 3) стимулювання персоналу;

4) навчання і виховання персоналу; 5) надання правового та соціального захисту [108, с. 49].

У свою чергу, М.Ф. Криштанович розглядає наступні елементи (кадрові процедури), що становлять процес кадрового забезпечення органів внутрішніх справ: 1) визначення кількості кадрів, категорій посад, рівня професійної підготовки; 2) кадрова робота (підбір, розстановка, переміщення, формування резерву на висування, оцінювання); 3) стимулювання професійної діяльності і виховання кадрів (моральне й матеріальне стимулювання, дисциплінарна відповідальність, підвищення правової культури); 4) підготовка кадрів (навчання у відомчих навчальних закладах, перепідготовка і підвищення кваліфікації) [109]. Натомість, О.М. Бандурка акцентує увагу на наступних процедурах: 1) визначенні кількості працівників, їх посадової категорійності і рівня професійної підготовки; 2) роботі з кадрами: підборі, розстановці, переміщенні, формуванні резерву на висування, оцінці працівників; 3) стимулюванні трудової активності й вихованні кадрів; 4) застосуванні заходів морального й матеріального стимулювання, дисциплінарній практиці, вихованні в дусі дотримання службової дисципліни і законності; 5) підготовці кадрів: початковій бойовій і фізичній та спеціальній підготовці, підвищенні кваліфікації [8, с. 192].

Із дослідження Н.П. Матюхіної випливає, що кадрові процедури проводяться при: 1) визначенні потреби у кадрах, їх відборі, розстановці, розвитку, підтримці комфортного соціально-психологічного клімату, впливі на мотивацію поведінки; 2) забезпеченні безпеки працівників; 3) правовому та інформаційному забезпеченні, тощо [110, с .145]. У той же час, з точки зору В.М. Плішкіна, кадрові процедури мають місце під час: 1) організаційно-штатної роботи; 2) доборі кадрів; 3) розстановки кадрів; 4) підготовки кадрів; 5) присвоєння спеціальних звань; 6) оцінки кадрів;

7) забезпечення службового просування кадрів; 8) виховання кадрів; 9) соціального забезпечення кадрів; 10) стимулювання службової активності кадрів; 11) зміцнення законності і службової дисципліни в діяльності кадрів; 12) звільнення кадрів, тощо [111, с. 617]. Як бачимо, серед науковців не сформувалося єдиної точки зору щодо кількісного та якісного складу кадрових процедур в органах внутрішніх справ, тоді як у сфері кадрових процедур в Національній поліції України аналогічні дослідження практично відсутні.

На наш погляд, основні види кадрових процедур в органах Національної поліції України випливають із визначених завдань Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України [19], а саме:

1) кадрові процедури з добору, вивчення та комплектування органів поліції кваліфікованими кадрами;

2) кадрові процедури з організації та методичного забезпечення спеціальної підготовки вперше прийнятих на службу поліцейських;

3) кадрові процедури з підвищення кваліфікації та перепідготовки поліцейських;

4) кадрові процедури з організації професійного навчання та стажування;

5) кадрові процедури із психологічного забезпечення поліцейських і працівників Національної поліції України;

6) кадрові процедури із забезпечення соціального захисту поліцейських, інших працівників Національної поліції України та членів їх сімей, а також із організації та проведення в органах поліції соціально-гуманітарної роботи і заходів щодо забезпечення соціальної підтримки членів сімей працівників поліції, які загинули або отримали інвалідність;

7) кадрові процедури із забезпечення здійснення в Національній поліції організаційно-штатних заходів, оптимального розподілу та ефективного використання наявної штатної чисельності поліції;

8) кадрові процедури з організації роботи зі зміцнення дисципліни та законності в діяльності поліцейських, забезпечення прав і законних інтересів громадян;

9) кадрові процедури з організації профілактичної роботи, проведення службових розслідувань, повної та об’єктивної перевірки обставин надзвичайних подій, тощо;

10) кадрові процедури із забезпечення участі національного персоналу з числа працівників Національної поліції в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, оперативного управління та контролю за його діяльністю, організації взаємодії з міжнародними організаціями з питань миротворчої діяльності.

Проте, на нашу думку, визначений перелік завдань Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України не є вичерпним і, відповідно, не відображає всієї сукупності видів кадрових процедур в органах Національної поліції. У той же час у результаті аналізу Закону України «Про Національну поліцію» можна стверджувати, що законодавець звертає особливу увагу на наступні кадрові процедури в органах Національної поліції.

По-перше, мова йде про кадрові процедури добору на посаду поліцейського (розділ VI закону). Зокрема, ст. 48 регламентує порядок призначення на посади поліцейських. Так, призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами відповідних посадових осіб. При цьому, накази про зарахування поліцейських курсантами, слухачами денної форми навчання до вищих навчальних закладів зі специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, є підставою для звільнення таких осіб із штатних посад, які вони займають в органах (закладах, установах) поліції. У свою чергу, випускники вищих навчальних закладів зі специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, після закінчення навчання призначаються на посади в органах (закладах, установах) поліції наказами визначених посадових осіб поліції [18].

Статтею 49 закону встановлюються вимоги до кандидатів на службу в поліції. У той же час вимоги щодо рівня фізичної підготовки для поліцейських та кандидатів, які вступають на службу в поліцію, затверджуються Міністерством внутрішніх справ України. При цьому, процедури перевірки кандидата на службу в поліцію затверджені ст. 50 закону. Зокрема, громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, зобов’язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України [83]. Також за згодою проводиться тестування на поліграфі [78].

Ст. 52 закону визначає засади проведення конкурсу на посаду поліцейського, який обов’язково проводиться серед осіб, які вперше приймаються на службу в поліцію з призначенням на посади молодшого складу поліції. При цьому, просуванню по службі посад молодшого, середнього та вищого складу поліції за рішенням керівника, уповноваженого призначати на такі посади, може передувати або проведення конкурсу, або проведення атестації [18]. Безпосередньо процедура проведення конкурсу регламентується ст. 55 Закону «Порядок проведення конкурсної процедури» та Наказом МВС України «Про затвердження Типового порядку проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади» від 25.12.2015 р. № 1631 [77].

У свою чергу, процедура атестування поліцейських регулюється ст. 57 закону та відповідною Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженою Наказом МВС України від 17.11.2015 р. № 1465 [56].

По-друге, Закон «Про Національну поліцію» установлює процедури проходження служби в поліції (розділ VII). Так, затверджені процедури видання наказів по особовому складу органів поліції (ст. 59), обмеження, пов’язані зі службою в поліції (ст. 61), гарантії професійної діяльності поліцейського (ст. 62), процедури укладання контракту про проходження служби в поліції (ст. 63), процедури прийняття присяги (ст. 64) та ін. [18]. Зокрема, контракт про проходження служби в поліції укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає поліція, для визначення правових відносин між сторонами на підставах і в порядку, визначених Міністерством внутрішніх справ України, що затверджує його Типову форму.

Статтею 65 закону врегульована процедура переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції, ст. 66 - процедура службового сумісництва поліцейських, ст. 67 - особливості перебування поліцейських у розпорядженні, ст. 68 - порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації, ст. 69 - порядок тимчасового виконання обов’язків поліцейським, ст. 70 - процедура відсторонення поліцейського від виконання службових обов’язків (посади), ст. 71 - порядок відрядження поліцейських до державних (міждержавних) органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції [18].

Ст.ст. 72-75 закону визначені адміністративно-правові засади і, відповідно, кадрові процедури із професійного навчання поліцейських. Так, професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки. Порядок, організацію та терміни проведення професійного навчання визначає Міністерство внутрішніх справ України.

Окрім вищесказаного, законом установлені процедури звільнення зі служби в поліції (ст. 77), а також процедури установлення спеціальних звань поліцейських, присвоєння первинних та чергових спеціальних звань, пониження та позбавлення спеціальних звань поліції (ст.ст. 80-85), тощо.

По-третє, увагу приділено процедурам соціального захисту поліцейських (розділ IX), а саме особливостям службового часу і часу відпочинку поліцейських, кадровим процедурам у зв’язку з відпустками, грошовим, медичним, житловим, пенсійним та ін. забезпеченням поліцейських, тощо [18].

Не менш важливе значення мають контрольні кадрові процедури. Так, Законом «Про Національну поліцію» передбачений окремий розділ процедурам проведення громадського контролю поліції (розділ VIII). Проте, вважаємо, що необхідно визначити в законі й інші види контролю за діяльністю поліції, наприклад, внутрішньовідомчий, міжнародний, тощо.

Узагальнюючи вищесказане, доходимо висновку, що у Законі «Про Національну поліцію» регламентується більшість кадрових процедур в органах поліції, проте, не в повній їх сукупності, через що вважаємо доцільним класифікувати кадрові процедури в органах Національної поліції України наступним чином:

1) за суб’єктом ініціативи проведення кадрової процедури: заявні (за волевиявленням претендента на посаду поліцейського, поліцейського чи працівника органів поліції: подання документів на заняття вакантної посади в органах Національної поліції, проходження конкурсу на службу в поліції і т.п.) та втручальні (за волевиявленням інших суб’єктів кадрових правовідносин: громадський та інші види контролю за діяльністю органів поліції та її посадових осіб, процедури звільнення та ротації, тощо);

2) за характером наслідків для суб’єкта кадрових правовідносин: позитивні (сприятливі: просування по службі, отримання вищого звання чи нагороди і т.п.) та негативні (несприятливі: процедури притягнення до відповідальності, отримання догани, звільнення, пониження та ін.);

3) за стадією кадрового забезпечення: підготовчі (процедури підготовки й навчання кадрів, тощо) та результативні (процедури розстановки чи вивільнення кадрів та ін.);

4) за спрямованістю діяльності суб’єкту кадрових правовідносин в органах поліції: внутрішньо орієнтовані (процедури переміщення та просування по службі та ін.) та зовнішньо орієнтовані (процедури прийняття на службу в органи поліції, процедури громадського контролю, тощо);

5) за ступенем урегульованості: звичайні (формальні) та спрощені (неформальні);

6) за функціональним призначенням: організаційні, управлінські, контрольні, тощо;

7) за завданнями/стадіями кадрового забезпечення: процедури прогнозування й планування потреби в кадрах та маркетингу персоналу; процедури добору кадрів, вивчення та призначення на посади; процедури підготовки та навчання кадрів; процедури комплектування органів поліції, розстановки та обліку кадрів; процедури адаптації нових кадрів; процедури проходження служби, у т.ч. переміщення та просування по службі; процедури атестування; процедури професійного навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовки; контрольні процедури; процедури психологічного забезпечення; виховні та профілактичні процедури; процедури зміцнення дисципліни та законності; процедури соціального забезпечення (грошового, житлового, пенсійного та ін.); процедури мотивації та стимулювання; процедури вивільнення кадрів, тощо.

2.3.

<< | >>
Источник: ГРІТЧІНА ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Еще по теме Класифікація кадрових процедур в Національній поліції України:

  1. Об’єкт і предмет кадрових процедур в Національній поліції України
  2. Форми та методи проведення кадрових процедур в Національній поліції України
  3. Контроль та нагляд за проведенням кадрових процедур в Національній поліції України
  4. Адміністративно-правові форми оцінювання ефективності кадрових процедур в Національній поліції України
  5. Розмежування правовідносин, які виникають під час кадрових процедур в Національній поліції України
  6. Адміністративно-правовий статус суб’єктного складу кадрових процедур в Національній поліції України
  7. Поняття і значення кадрових процедур в Національній поліції України як об’єкта адміністративно-правового регулювання
  8. РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
  9. Історико-правовий аналіз кадрових процедур в правоохоронних органах та сучасний стан їх реалізації в Національній поліції України
  10. РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
  11. Правові засади кадрових процедур в Національній поліції України та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  12. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
  13. ГРІТЧІНА ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017, 2017
  14. 3.1. Удосконалення адміністративного законодавства, що регламентує кадрові процедури в Національній поліції України
  15. 3.2. Зарубіжний досвід проведення кадрових процедур в поліції та можливості його використання в Україні
  16. Поняття та особливості державної служби в органах поліції України як місця реалізації працівником поліції правового статусу
  17. 1.2. Класифікація адміністративних процедур
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -