<<
>>

Виконавці та учасники оперативно-розшукової діяльності, їх соціальний та правовий захист

Виконавцем ОРД є гласний або негласний працівник оперативного підрозділу, на якого, відповідно до специфіки службової діяльності, покладено безпосереднє виконання оперативно-розшу- кової функції.

При цьому важливо пам’ятати, що суб’єктом ОРД виступає оперативний підрозділ, якому законодавством надано відповідні права та на якого покладено певні обов’язки. У свою чергу оперативно-розшукова діяльність, як різновид спеціальної юридичної діяльності, реалізовується уповноваженими державою особами, які є безпосередніми виконавцями цієї діяльності.

У світлі вищезгаданої різниці у відомчій належності суб’єктів ОРД певна специфіка притаманна й працівникам зазначених підрозділів, проте вони мають низку спільних характеристик. Необхідно відзначити, що виконавці ОРД:

- є посадовими особами оперативного підрозділу;

- штатними гласними або негласними працівниками оперативного підрозділу;

- відповідно до посадових інструкцій та функціональних обов’язків, їх робота передбачає реалізацію спеціальних форм та застосування спеціальних методів та засобів ОРД;

- в залежності від змісту інформації, з якою вони мають працювати, їм надається відповідна форма допуску до державної таємниці;

- у своїй діяльності спираються на нормативно-правові акти, що становлять правову основу діяльності правоохоронного органу та оперативного підрозділу, у штатах якого перебуває відповідна особа;

- підлягають контролю та нагляду під час виконання покладених на них обов’язків та реалізацією наданих прав.

Процедура надання права на реалізацію оперативно-розшу- кових функцій залежить від відомчої належності оперативного підрозділу. Штатним працівником такого підрозділу є особа, яка призначена на посаду в оперативному підрозділі відповідно до наказу уповноваженого керівника.

Не всі працівники оперативних підрозділів мають право на проведення ОРД. В штатах цих підрозділів перебувають також особи, які здійснюють функції забезпечення діяльності підрозділу (водії, працівники режимно-секретних підрозділів тощо).

Здійснення ОРД передбачає взаємодію з громадськістю та населенням. Їх участь у проведенні оперативно-розшукових заходів

є обмеженою, що знаходить своє відображення у низці аспектів:

- залученні особи не мають права на прийняття рішень в ОРД;

- зазначені особи позбавлені права комплексного застосування сил, засобів та методів ОРД;

- такі особи залучаються до реалізації обмеженого кола завдань оперативних підрозділів;

- перед залученою особою не розкриваються в повному обсязі спеціальні форми та методи ОРД, у той же час, відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну таємницю», порядок надання доступу до державної таємниці особам, залученим до конфіденційного співробітництва з оперативними підрозділами правоохоронних та інших спеціально уповноважених органів, які проводять оперативно-розшукову, розвідувальну або контррозвідуваль- ну діяльність, визначається керівниками зазначених органів за погодженням зі Службою безпеки України;

- зазначені особи залучаються до виконання завдань ОРД добровільно.

До виконання завдань оперативно-розшукової діяльності залучаються дієздатні особи. За бажанням особи факт її співпраці з оперативним підрозділом може не розголошуватися (здійснюватися конфіденційно). Оперативно-розшукова діяльність, безумовно, є важливим інструментом захисту прав та свобод людини. Проте ідеї правової держави обумовлюють право кожної людини на приватне життя, а також існування інших елементів системи гарантій прав людини, що реалізовуються не лише представниками органів державної влади та місцевого самоврядування, а й недержавними організаціями або приватними особами. Завдяки цьому створюється багаторівнева структура, яка не запобігає концентрації контрольних повноважень у одного суб’єкта, що, в свою чергу, є запорукою її ефективності. Саме тому законодавством встановлена заборона на залучення до виконання оперативно-розшукових завдань осіб, діяльність яких пов’язана зі збереженням професійної таємниці, а саме: адвокатів; нотаріусів; медичних працівників; священнослужителів; журналістів.

У той же час вищеназвана заборона не має абсолютного характеру. Вона набуває чинності за тієї умови, якщо співробітництво з оперативним підрозділом буде пов’язане з розкриттям професійної таємниці.

Відповідно до основних напрямів діяльності оперативних підрозділів залучення осіб до оперативно-розшукових завдань здійснюється з метою:

- попередження злочинів, їх профілактики, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів;

- виявлення та запобігання злочинам;

- встановлення даних, що мають значення у кримінальному провадженні;

- розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду та ухиляються від відбування кримінального покарання;

- розшуку безвісно відсутніх осіб;

- добування інформації щодо подій або діяльності осіб, яка становить загрозу державній, військовій, економічній або екологічній безпеці України.

Сприяння оперативним підрозділам надають не лише фізичні особи. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про оперативно-роз- шукову діяльність», органи державної влади, підприємства, установи організації, незалежно від форми власності, зобов’язані сприяти зазначеним підрозділам у вирішенні завдань ОРД.

Виконання обов’язків, покладених на оперативні підрозділи передбачає підвищений рівень ризику для їх працівників. У той же час окремі обмеження щодо зайняття певними видами діяльності обумовлюють необхідність соціального захисту працівників оперативних підрозділів. Таким чином, правовий та соціальний захист працівників оперативних підрозділів передбачає гарантований державою комплекс правових, організаційних, соціально-побутових, фінансово-матеріальних заходів, що мають на меті створення умов для виконання ними встановлених обов’язків та наданих прав.

Правовий та соціальний захист надається всім громадянам України, а також іншим особам, які перебувають на її території. До загальних гарантій правового захисту необхідно віднести захист життя і здоров’я від протиправних посягань (ст. 27 Конституції України), право на охорону здоров’я та медичну допомогу (відповідно ст.

49 Конституції України) та ін. Працівники оперативних підрозділів підпадають під гарантії захисту передбачених й іншими нормативно-правовими актами, проте окремої уваги заслуговує їх захист в контексті їх спеціального правового статусу.

Кримінальним кодексом України встановлено відповідальність за опір працівникові правоохоронного органу (ст. 342), втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343), погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345), умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347), посягання на життя працівника правоохоронного органу (ст. 348), захоплення працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349). Необхідно відзначити, що в зазначеному кодексі є подібні за об’єктивною стороною злочини, проте, відповідно до волі законодавця, враховуючи суспільні інтереси, наявність такої додаткової ознаки, як належність потерпілого до правоохоронного органу, передбачає більш суворе покарання у санкціях вищенаведених норм кримінального права.

З іншого боку працівники оперативних підрозділів під час своєї діяльності не підлягають кримінальній відповідальності за вчинення дій, що формально посягають на суспільні відносини, котрі охороняються державою, проте зазначене «посягання» визнається законодавцем правомірним. Відповідно до загальних правил, обставинами, що виключають злочинність діяння, є: необхідна оборона (ст. 36 КК України), уявна оборона (відповідно - ст. 37), затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38), крайня необхідність (ст. 39), фізичний або психологічний примус (ст. 40), виконання наказу або розпорядження (ст. 41), діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42).

З урахуванням специфіки діяльності оперативних підрозділів законодавцем передбачено додаткову обставину, що виключає злочинність діяння, - виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Відповідно до ст. 43 КК України, вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка виконує таке спеціальне завдання, передбачає притягнення її до кримінальної відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків. При цьому така особа не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, не більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Обґрунтованість запровадження такої норми викликана тим, що особа, яка виконує вищезгадане спеціальне завдання, виконуючи обов’язки із захисту державних та суспільних інтересів, перебуває у середовищі осіб, які готують або вчиняють злочини і визнають відмову від участі у вчиненні таких дій як підставу для підозри та позбавлення «винної» особи життя або заподіяння шкоди її здоров’ю чи застосування інших «покарань».

Відповідно до норм адміністративного права, визнається адміністративним правопорушенням злісне непокора законному розпорядженню або вимозі працівника поліції (ст. 185 КупАП), військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України (185-10 КупАП), публічні заклики до невиконання розпоряджень або вимог працівника поліції (відповідно - ст. 185-7).

З іншого боку працівникам оперативних підрозділів надається право на застосування (відповідно до встановлених підстав та порядку, меж застосування) заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї. Безумовно, зазначені засоби впливу застосовуються у виключних випадках й обґрунтованість відповідного рішення працівника оперативного підрозділу підлягає перевірці.

У разі виникнення загрози життю, здоров’ю та майну працівника оперативного підрозділу, а також членів його сім’ї чи близьких родичів (якщо така загроза виникла у зв’язку з виконанням професійних обов’язків) може прийматися рішення про застосування до зазначених осіб заходів безпеки відповідно до приписів

Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».

Особливостями соціального забезпечення працівників оперативних підрозділів є те, що для їх служби характерні значні фізичні, психологічні й емоційні перевантаження. Це і стресові ситуації, і реальна небезпека служби, оскільки вона часом пов’язана з фізичним і психічним опором з боку правопорушників, який нерідко переходить у відкрите зазіхання на життя і здоров’я зазначених осіб. Це і несення служби в нічний час, у вихідні і святкові дні, і в цілому - ненормований робочий час. Це і режимні вимоги до виконання службових обов’язків тощо.

Під соціальним забезпеченням працівників оперативних підрозділів розуміється діяльність держави щодо встановлення та реалізації гарантій соціально-економічних і соціально-культурних прав, що спрямована на забезпечення процесу формування та розвитку професійних якостей та задоволення матеріальних та моральних потреб відповідно до того соціально-правового статусу, який вони посідають в суспільстві.

Найважливішою умовою соціальної захищеності особи є закріплення в нормативно-правових актах її соціально-культурних та соціально-економічних прав, реалізація яких сприяє підвищенню добробуту громадян, закріпленню принципу соціальної справедливості та безпечного існування. На працівників оперативних підрозділів поширюється дія загальних нормативних актів, які регулюють соціальний захист усіх без винятку громадян.

В Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює соціальний захист працівників правоохоронних органів і надає їх посадовим особам переваги стосовно інших категорій найманих працівників. Це Закони України «Про державну службу», «Про Національну поліцію», «Про Службу безпеки України» та інші. Соціальний та правовий захист також надається і особам які залучаються до виконання оперативно-розшукових завдань. Такий захист є важливим елементом системи підвищення активності громадян у напрямку протидії злочинності, надання допомоги державним органам та громадським організаціям, участі у суспільному житті.

Державному захисту підлягають наступні особи, які:

- сприяли виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю кримінального правопорушення;

- залучалися до виконання завдань ОРД у минулому;

- виконують оперативно-розшукові завдання на постійній основі;

- виконують оперативно-розшукові завдання на короткотривалій або разовій основі.

Якщо виконання обов’язків, які виникають під час залучення до виконання оперативно-розшукових завдань, призвело до виникнення загрози такій особі або членам її сім’ї чи близьким родичам, їх майну, то оперативний підрозділ або орган досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя можуть застосувати заходи, передбачені Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Зазначені особи підпадають під дію вищезгаданих норм кримінального законодавства щодо обставин, що виключають злочинність діяння (ст.ст. 36-42 КК України). Також до них можуть застосовуватися й положення ст. 43 КК України в частині виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. У Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» вказується, що на осіб, які залучаються до виконання завдань ОРД, поширюються гарантії, встановлені для працівників оперативних підрозділів.

За бажанням особи її співробітництво з оперативним підрозділом може оформлюватися трудовою угодою. Укладання такої угоди передбачає зарахування цього співробітництва до загального трудового стажу. Порядок зарахування такого стажу та призначення пенсії визначається нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, а також (частково) правоохоронних органів та спеціальних служб, до складу яких входять оперативні підрозділи. Оскільки за бажанням особи співробітництво з оперативним підрозділом може зберігатися у таємниці, при такому оформленні має забезпечуватися нерозголошення відомостей щодо відомчої належності відповідних соціальних нарахувань.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть підрозділи, яким надано право здійснювати опера- тивно-розшукову діяльність.

2. Перелічте оперативні підрозділи, що входять до складу Національної поліції України.

3. Визначте гарантії правого та соціального захисту працівників оперативних підрозділів, а також осіб, які залучаються до виконання оперативно-розшукових завдань.

4. Умови звільнення від відповідальності працівників оперативних підрозділів, які заподіяли шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

<< | >>
Источник: С. В. Албул, С. В. Андрусенко, и др.. Основи оперативно-розшукової діяльності : навч. посіб. /— Одеса : ОДУВС, 2016. —270с.. 270

Еще по теме Виконавці та учасники оперативно-розшукової діяльності, їх соціальний та правовий захист:

  1. Соціальний захист осіб, які залучаються до виконання завдань оперативно - розшукової діяльності
  2. Забезпечення правового захисту осіб, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності
  3. ТЕМА 3. ПРАВОВА ОСНОВА ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ГАРАНТІЇ ЗАКОННОСТІ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  4. ТЕМА 1. ІСТОРІЯ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК САМОСТІЙНОЇ ГАЛУЗІ НАУКОВИХ ЗНАНЬ
  5. РОЗДІЛ 1 СОЦІАЛЬНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА РОЗГОЛОШЕННЯ ДАНИХ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
  6. 3.2. Оперативно-розшукове законодавство України - правова база оперативно- розшукової діяльності
  7. Правова основа оперативно-розшукової діяльності
  8. 3.3. Підзаконне нормативно-правове регулювання оперативно- розшукової діяльності
  9. ТЕМА 4. СУБ’ЄКТИ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇХ ПРАВОВИЙ СТАТУС
  10. ОСНОВИ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРЕЛІК ТЕМ РЕФЕРАТІВ
  11. Глава I Історико-правовий огляд становлення і розвитку оперативно-розшукової діяльності
  12. Глава III Правова основа оперативно-розшукової діяльності в Україні
  13. Принципи оперативно-розшукової діяльності
  14. 2.2. Поняття та термінологія оперативно-розшукової діяльності
  15. 3.1. Конституційні основи оперативно-розшукової діяльності
  16. 4.1. Загально-правові принципи оперативно - розшукової діяльності
  17. 2.1. Завдання оперативно-розшукової діяльності
  18. 4.2. Г алузеві принципи оперативно - розшукової діяльності
  19. 1.1. Предмет теорії оперативно-розшукової діяльності
  20. 1.2. Принципи оперативно-розшукової діяльності
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право социального обеспечения - Право ценных бумаг - Правоведение - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная экспертиза - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Хозяйственное право - Экологическое право - Юридическая психология -